Банківська діяльність

Для того щоб економічне зростання  набуло сталого характеру, необхідно  сприяти розвитку реального сектору. Однією із суттєвих перешкод на шляху  розвитку української економки є високий рівень зносу техніки та застарілі технології, що використовуються вітчизняними підприємствами. Для багатьох підприємств України заміна основних засобів є болючим питанням, що потребує термінового вирішення.

Сучасні ринкові засоби розвитку матеріально-технічної бази виробництва характеризуються широким застосуванням суб’єктами господарювання не лише власних, а й залучених коштів. Важливе значення для розвитку реального сектору має підтримка з боку фінансово-кредитних установ, насамперед банківської системи. Розглянемо основні фінансові потоки, які виникають між банками та промисловими підприємствами (рис. 1).

Рис. 1. Схема основних фінансових потоків  між банками і промисловими підприємствами

По-перше, особливе значення в розвитку підприємств відіграють взаємовідносини  з банками з приводу отримання  та погашення кредитів - позичкового  капіталу банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Банківський кредит, як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств, на сьогоднішньому етапі виконує одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці.

По-друге, залучення у вклади (депозити) коштів і банківських металів  від необмеженого кола юридичних  і фізичних осіб. Спеціалізованим  банкам (за винятком ощадного) забороняється  залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку [1, с. 41].

По-третє, за допомогою банків виконуються  розрахунки: між підприємствами; підприємств  з фізичними особами; обслуговування боргових зобов’язань підприємств (представлення банківських гарантій, активізація вексельного обороту, впровадження факторингових операцій). Банк проводить відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків, касове обслуговування, в тому числі проведення інкасації та перевезення грошових знаків. Обслуговування боргових зобов’язань підприємств - це активізація вексельного обороту шляхом акцептування і авалювання векселів підприємств, надання банківських гарантій та гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі. Придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів (факторинг) [1, с. 43].

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів [1, с. 42].

По-четверте, кваліфіковане забезпечення інтересів підприємств на фінансовому  ринку України - надання послуг з придбання цінних паперів як в інтересах формування власності і корпоративного впливу, так і з метою зберігання коштів, що тимчасово звільняються з виробничого процесу, з розміщення власних цінних паперів підприємств.

Щодо строкової структури кредитивів у промисловий сектор то вона є незбалансованою: більшість із них є короткостроковими, що свідчить про спрямування кредитів на повернення оборотних коштів підприємств. Фінансування ж інвестиційно-інноваційних заходів здійснюється за рахунок довгострокових кредитів, частка яких у структурі кредитування промисловості залишається низькою [5].

Головними причинами, які перешкоджають  кредитуванню підприємств, банками  є такі:

1. Недостатній рівень капіталізації банківського секторуПогіршення якості активів банків через зростання частки проблемних кредитів.
2. Від’ємна різниця між середньою ставкою кредитування та середньою рентабельністю промислових підприємств. Це зумовлює низький платоспроможний попит на кредити з боку підприємств [8, с. 55].
3. Високі кредитні ризики. Вони зумовлені фінансовим станом підприємств (низька рентабельність і збитковість) та їх низьким технічним оснащенням. Високі кредитні ризики викликають низьку пропозицію з боку банків.
4. Недостатня база кредитно-інвестиційних ресурсів у банках. Така причина визначає структурний дисбаланс попиту та пропозиції: кредитування промисловості потребує довгострокових вкладень, а банки можуть пропонувати тільки короткострокові позички.

На сьогодні ряд українських  підприємств не мають достатнього  досвіду розробки і реалізації ефективної фінансової стратегії. Такі важливі аспекти фінансового управління, як формування механізму фінансової стратегії та діагностики потенціалу фінансово-економічної стійкості, поки що враховуються недосить повно, що істотно знижує його ефективність [3, с. 10].

Для стабілізації взаємодії промислових  підприємств і банків необхідно:

• здешевити кредити для підприємств;
• механізм визначення процентних ставок за кредит пов’язати з технологічною особливістю здійснення виробництва і періодом надходження виручки за реалізовану продукцію;
• підвищити рівень захисту прав інвесторів щодо отримання дивідендів і повернення вкладених інвестицій, запровадження заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату;
• приведення фінансової звітності українських компаній до міжнародних стандартів.

Отже, реалізація цих заходів щодо кредитування поліпшить ситуацію зі складним

фінансовим забезпеченням підприємств, що дозволить їм більш активно виконувати свої основні функції: забезпечувати зростання валового внутрішнього продукту, що призведе до зростання зайнятості значної частини населення.