Iнвестиційна привабливість підприємства

Умовно-постійні витрати не змінюються із зміною обсягу виробництва це, наприклад, амортизація основних засобів, орендна плата, витрати на управління та організацію виробництва, заробітна плата службовців, керівного складу і т. ін.

Постійні витрати і прибуток складають маржинальний дохід підприємства.

Поріг рентабельності являє собою відношення суми постійних витрат у собівартості продукції до питомої ваги маржинального доходу у виручці [17, c. 210]:

(1.41)

де Прен – поріг рентабельності;

ПЗ- постійні витрати у собівартості продукції;

ПВМД – питома вага маржинального доходу у виручці.

Економічний зміст цього показника полягає у тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде,  але не буде і збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (ЗФС):

                  або                 (1.42)

Показник показує на скільки повинна зменшитися виручка щоб досягти нульової рентабельності, а надалі і збитковості виробництва.

У теорії фінансового менеджменту виділяють два поняття: фінансова структура та капіталізована структура підприємства. Під терміном фінансова структура розуміють спосіб фінансування господарської діяльності підприємства у цілому, тобто структуру усіх фінансових джерел коштів. Другий термін відноситься до більш вузької частини джерел коштів – довгостроковим пасивам (власні джерела коштів та довгострокові позикові кошти) [10, c. 85]. Структура капіталу чинить вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємства, співвідношення власними та позиковими джерелами коштів слугує одним з ключових аналітичних показників що характеризує ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів в дане підприємство. Одним з таких показників що характеризує ступінь ризику, є показник покриття витрат з обслуговування позикового довгострокового капіталу РПВ (рівень покриття видатків):

(1.43)

Коефіцієнт РПВ вимірюється у частках одиниці і показує у скільки разів валовий доход підприємства перевищує суму річних відсотків по довгостроковим позикам.

Питання можливості та доцільності управління структурою капіталу давно дебатуються у західних країнах, серед вчених та практиків існує два основних підходу до цієї проблеми: традиційний і теорія Модильяна – Міллера [10].

Послідовники традиційного методу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури і існує „оптимальна структура капіталу”.

Ціна підприємства в цілому може бути знайдена за формулою:

                            (1.44)

де ОК – сума коштів за рік витрачених на обслуговування капіталу;

     СЦ- середньозважена ціна авансованого капіталу, яка розраховується за формулою:

(1.45)

де К – ціна джерела коштів у загальній сумі.

На практиці любе підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі і інвестиційну, з різних джерел.

За користування авансованих у діяльність підприємства фінансових ресурсів воно сплачує відсотки , дивіденди і  так далі тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Як було показано вище кожне джерело коштів має свою ціну як суму витрат на його забезпечення.

Економічний зміст цього показника полягає у наступному: підприємство може приймати любі рішення інвестиційного характеру , рівень рентабельності котрих не нижче поточного значення показника СЦ.

  Саме з ним порівнюється показник IRR (норма рентабельності інвестицій), розрахований для конкретного проекту, при цьому зв’язок між ними такий [10, c. 85]:

якщо  I R R  >  CЦ , то  проект належить прийняти;

           I R R  <  CЦ,  то  проект належить відкинути;

           I R R  =  CЦ,  то проект ні прибутковий ні збитковий.

В залежності від структури капіталу ціна кожного джерела фінансування змінюється, причому темпи зміни різні. Численні дослідження показали що зі зростанням частки позикових коштів у загальній сумі джерел коштів ціна власного капіталу Цв постійно збільшується зростаючими темпами, а ціна позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, потім теж починає збільшуватись. Оскільки ціна позикового капіталу Цп, існує структура капіталу, називана оптимальною, при котрій показник СЦ має мінімальне значення, а отже ціна підприємства буде максимальною.

Ціна існуючої структури капіталу – це оцінка за даними минулих періодів. Очевидно, що ціна окремих джерел коштів, рівно як і структура капіталу постійно змінюється [11].

Тому і зважена ціна капіталу не є постійною величиною – вона міняється з часом, знаходячись під впливом багатьох факторів. Одним з них є розширення обсягу нових інвестицій. Нарощування економічного потенціалу підприємства може здійснюватися як за рахунок власних коштів (реінвестування частини прибутку) так і за рахунок залучених засобів.

Вартість          

                                                                                                                          Цв

                                                                                                                           СЦ       

                                                                                                                               Цп

                                 t

Рис. 1.5.Залежність ціни капіталу і структури капіталу

По ступені приналежності використовуваний капітал підрозділяється на власний (розділ І пасиву балансу) і позиковий (розділ ІІ і ІІІ пасиву балансу).

По тривалості використання розрізняють капітал довгостроковий (постійний) (І і ІІ розділи) та короткостроковий (ІІІ розділ) [22]. 

Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою самостійності і незалежності підприємств.

Однак потрібно враховувати , фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок  власних коштів не завжди вигідно для нього , особливо в тих випадках , коли виробництво носить сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунку у банку , а в інші періоди їх буде бракувати.

Крім того варто мати на увазі , що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі , а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал , чим плата за кредитні ресурси , то , залучаючи позикові кошти , воно може підвищити рентабельність власного капіталу.

У той же час якщо кошти підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов`язань , то його фінансове положення буде хитливим, тому що з капіталами короткострокового використовування необхідна постійна оперативна робота , спрямована на контроль , за своєчасним поверненням їх і за залученням в оборот на нетривалий час інших капіталів [18, c. 84].

Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і позикового капіталу , багато в чому залежить фінансове положення підприємства. Вироблення правильної фінансової стратегії допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

Структура капіталу – це складові фінансів підприємства. Структура підприємства зафіксована в правій частині балансу , де показуються основні джерела засобів , притягнутих для фінансування. Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісний взаємозв’язок , кожна стаття активу балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів , як правило є власний капітал і довгострокові позикові кошти. Не виключаються випадки формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи створюють як за рахунок власного капіталу так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано, щоб вони наполовину були сформовані за рахунок власного а на половину за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

Другий підхід у доцільності керування капіталом ґрунтується на теорії Модельні і Міллер (1958 рік) і стверджує як раз зворотне – ціна капіталу не залежить від його структури , а отже , її не можна оптимізувати. При обґрунтуванні цього підходу вони вводять ряд обмежень: наявність ефективного ринку, відсутність податків , однакова величина процентних ставок для фізичних і юридичних осіб, раціональне економічне поводження , можливість ідентифікації підприємств однаковим ступенем ризику. В цих умовах , затверджують вони ціна капіталу завжди вирівнюється шляхом перекачування капіталу за рахунок кредитів , наданих компаніям фізичними особами [39].

У повному обсязі описані методики можуть бути реалізовані лише у разі існування розвиненого ринку цінних паперів та статистики про нього. Ні того , ні іншого в Україні і країнах СНД поки немає , крім того питома вага акціонерних підприємств , що котирують свої цінні папери на ринку , так само ще не велика. Проте вплив фінансового механізму функціонування капіталу становить значний інтерес для бізнесменів будь якого рівня.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА З ПОЗИЦІЙ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

2.1.Організаційно-госпдарська характеристика підприємства

Центр електрозв'язку № 3 Київської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства"Укртелеком" (далі - Дирекція).

Цех створений в межах затвердженої Вищим органом Товариства організаційної структури Товариства за рішенням Дирекції (наказ від « 12» лютого 2001 № 45 ) і діє на підставі Положення.

Пoвне найменування - Цех електрозв'язку № 4 Центру електрозв'язку № 3 Київської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Укртелеком";скорочене - Цех електрозв'язку № 4 ЦЕЗ № 3 Київської обласної дирекції ВАТ "Укртелеком".Порядок утворення, реорганізації та ліквідації Цеху встановлюється Статутом або Положенням про порядок утворення, управління, реорганізації та ліквідації відокремлених структурних підрозділів філій відкритого акціонерного товариства "Укртелеком".

Метою діяльності Цеху є здійснення виробничої, господарської та інших видів діяльності для задоволення суспільних потреб у послугах електрозв'язку та отримання прибутку з дотриманням вимог чинного законодавства.

Предметом діяльності Цеху є :

                      Надання послуг місцевого, міжміського та міжнародного телефонного зв'язку, проводового мовлення та інших послуг електрозв'язку на принципах рівного доступу споживачів - як фізичних, так і юридичних осіб усіх форм власності на території діяльності Цеху.

                      Технічна експлуатація засобів зв'язку, забезпечення дотримання, стандартів, правил, у тому числі міжнародних.

                      Технічне обслуговування мереж місцевого, міжміського та міжнародного телефонного зв'язку, мереж документального зв'язку загального користування та інших мереж електрозв'язку.

                      Виконання технологічних функцій з дотриманням єдиного технологічного процесу.

                      Виконання плану доходів і кошторису витрат - основних узагальнюючих показників фінансових результатів господарської діяльності Цеху.

Для досягнення мети своєї діяльності Цех також може здійснювати:

                      Монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів охоронної та пожежної сигналізації.

                      Сервісне обслуговування засобів і систем обчислювальної, електронної та оргтехніки.

                      Монтаж і обслуговування інформаційних (комп'ютерних) мереж та комутаційного устаткуваня

                      Технічне обслуговування мереж зв'язку з рухомими об'єктами, використання радіочастот.

                      Приймання платежів від юридичних і фізичних осіб за послуги, надані іншими підприємствами, організаціями, державними органами.

                      Торгівлю кінцевими пристроями та супутніми товарами для надання послуг зв'язку.

                      Проведення за дорученням Товариства рекламно-інформаційних заходів для популяризації усіх всидів послуг;

                      Утримання та ремонт закріплених за Цехом будівель та споруд.

                      Експлуатацію закріплених за Цехом транспортних засобів.

Цех є відокремленим безбалансовим спеціалізованим підрозділом, що не наділений статусом юридичної особи і здійснює частину виробничих, господарських та інших функцій Центру, до складу якого він входить.

У своїй діяльності Цех керується чинним законодавством, Статутом Товариства, цим Положенням, іншими внутрішніми нормативними документами, рішеннями, прийнятими Вищим органом, Спостережною радою та Правлінням Товариства, наказами і розпорядженнями Дирекції та Центру.