Контрольна модульна робота з “ Фінанси зарубіжних корпорацій ”

Холдингові компанії стоять на чолі сучасних БНК, більшість  з яких є диверсифікованими концернами. Розгалуженість ділових зв’язків, багатогалузевий характер діяльності таких структур, підвищення самостійності господарської діяльності окремих підрозділів – все це значно ускладнює механізм взаємодії та управління БНК. Роль фінансово-управлінського центру, що об’єднує та координує всіх партнеріввиконує головна холдингова компанія. 

При розширенні бізнесу БНК стає ефективним використовувати  ланки холдингових компаній, включаючи  проміжні субхолдинги. В цьому разі головна компанія (як правило, фінансова  холдингова компанія) отримує можливість контролювати капітали, що набагато перевищують її власний. Цей мультиплікативний ефект розширення впливу є одним з факторів, що дозволяють БНК досягти успіхів в глобальній конкуренції.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.Поняття ефективного корпоративного управління. 

 Корпорація (від англ. — corporation) — назва акціонерних товариств у Сполучених Штатах Америки та деяких інших країнах — є організацією, створеною на основі добровільного погодження юридичних та фізичних осіб, що об'єднали свої кошти шляхом випуску акцій, з метою здійснення господарської діяльності й отримання прибутку.

Корпорації є  юридичними особами, які мають повну  господарську самостійність у питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлення цін і оплати праці, використання чистого прибутку й несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усіма активами.

 В Україні  теоретична сторона визначення  акціонерного товариства відрізняється  від його реального практичного  втілення. Серед вітчизняних науковців  та суб'єктів ринку побутує кілька цікавих думок з цього приводу. Зокрема, акціонерне товариство визначається як набір активів, що перебувають у спільному володінні. Право власності при цьому є ключовим моментом.

 Іноді говорять  про набір контрактів і, можливо, це більш чітке визначення поняття, оскільки до товариства дійсно належить цілий штат працівників та менеджерів, кредиторів, акціонерів та ін.

 Однак найбільш  правильним визначенням акціонерного  товариства вважається розуміння  його як набору специфічних  інвестицій людського та фізичного капіталу. В цьому і полягає основна унікальність акціонерної компанії. Якщо б не було цих інвестицій, не було б чого ділити між власниками товариства. Проте результати діяльності підприємства та сам процес поділу доволі важко спрогнозувати і це є найбільшою проблемою.

 У цьому  контексті корпоративне управління  набуває особливого значення. Від  того, як побудована система корпоративного  управління, залежать подальша ефективність  діяльності компаній та обрання  стратегічних напрямків інвестування виробничої діяльності.

 Якщо ця  система не налагоджена на  належному рівні, в акціонерному  товаристві не будуть відбуватися  інвестиційні процеси, натомість  метою власників стане отримання  якомога більших коштів під  час розподілу доходів.

 Крім того, розвиток корпоративного управління  сприяє створенню ефективної  системи перерозподілу ризиків  між учасниками товариства. [6, c. 42-43]

 Виникає питання:  хто має здійснювати контроль  за цими процесами в товаристві? Поширена думка з цього приводу полягає у тому, що контроль мають здійснювати самі акціонери, тому що їм находять остаточні вимоги, оскільки вони останніми отримують доходи товариства.

 Проте такий  підхід ефективний, якщо ці вимоги  дійсно остаточні й при цьому  в контрактах чітко визначені можливості впливу на товариство усіх інших осіб — менеджерів, кредиторів тощо. В іншому випадку в компанії буде відбуватися боротьба за владу.

 На жаль, чинне  законодавство у багатьох випадках  не захищає акціонерів, особливо  якщо у товариства є власник, який володіє контрольним пакетом акцій та контролює розподіл доходів.

 У розвинутих  країнах великим стимулом захисту  акціонерів є дисциплінуюча роль  фондового ринку, що впливає  на власників контрольних пакетів  набагато краще, ніж законодавчі  норми, і це треба враховувати при розвитку системи корпоративного управління в Україні.

 Відповідно  до світової практики, корпоративне  управління являє собою систему  виборних та призначених органів,  які здійснюють управління діяльністю  відкритих акціонерних товариств,  що відображає баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства згідно з нормами чинного законодавства.

 Корпоративне  управління також поєднує в  собі норми законодавства та  практику господарювання у недержавному секторі, що дає змогу акціонерним товариством залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і, таким чином, нагромаджувати довгострокову економічну вартість через підвищення ліквідності акцій, захищаючи при цьому інтереси акціонерів та суспільства в цілому.

 У свою  чергу корпоративна культура  — це сукупність правил, звичаїв  та сталої практики в галузі  корпоративного управління, яка  не набула нормативного закріплення  в законодавстві та базується на загальному культурному рівні суспільства, нормах моралі, ділової практики тощо.

 Запровадження  ефективної системи корпоративних  відносин допомагає не тільки  забезпечити використання підприємствами  їхнього капіталу, а й сприяє  підзвітності органів управління як самого підприємства, так і його акціонерів. Крім того, це є запорукою довіри інвесторів — як вітчизняних, так й іноземних — і приводить до того, що підприємства налагоджують нормальну виробничу діяльність, створюють нові робочі місця, сплачуючи податки до бюджету і розширюючи асортимент товарів та послуг.

 Відповідно  до світової практики, можна виділити  такі головні принципи корпоративного  управління: 

 — захист  прав акціонерів-власників; прозорість (розкриття) відповідної фінансової  інформації про діяльність товариства;

 — контроль  за діяльністю правління; незалежність  спостережної ради у визначенні  стратегії товариства, затвердженні  бізнес-планів та важливих господарських  рішень, моніторингу його діяльності;

 — значна  роль зацікавлених осіб в управлінні підприємством.

 Слід зазначити,  що управління акціонерними товариствами  відображає прагнення до досягнення  якомога більшої демократії у  цій сфері. І незважаючи на  те, що певні її аспекти постійно  вдосконалюються, головний принцип  демократії залишається незмінним. Він завжди спрямовується на недоторканність та захищеність прав акціонерів. Кожна особа, яка володіє акціями підприємства, має беззаперечне право на участь в управлінні акціонерним товариством. Такий підхід сприяє вільному залученню капіталу на підприємства та їхньому економічному зростанню.

 Нещодавні  проблеми, що виникли на ринках, які перебувають на стадії  розвитку, показали, що лише наявності  обігових коштів та впровадження  сучасних технологій недостатньо  для створення прибуткових компаній та стабільних ринків капіталу. Тільки вирішення проблеми непрозорості у сфері корпоративного управління, яка завдає великої шкоди підприємствам та стає на заваді процесу економічного зростання, може сприяти становленню та нормальному функціонуванню будь-якої корпоративної структури.

 Недостатність  оприлюднення інформації та відсутність  належного контролю за діяльністю  органів управління підприємств  у багатьох випадках призводять  до прийняття рішень, що мають  деструктивний характер. До останніх  насамперед слід віднести нецільове використання підприємствами кредитів, приховування прибутків та розбазарювання власних активів.

 Ключове завдання  новостворених акціонерних товариств  полягає в розумінні важливості  ефективного корпоративного управління. Зокрема, воно включає в себе  не тільки продуктивну роботу  загальних зборів акціонерів  або спостережної ради, а й  їх постійну взаємодію. [1, c. 24-26]

 Як свідчить  практика розвинутих країн, дотримання  вищезазначених принципів значно  розширює можливості залучення  фінансових ресурсів, сприяє зростанню  вартості акцій підприємства, підвищує  прибутковість та довгострокову  ефективність виробництва.

 Крім того, беручи до уваги нещодавні  кризові явища, потенційні інвестори,  які бажали б вкласти свої  кошти у вітчизняну економіку,  вимагатимуть впровадження впливовіших  механізмів контролю щодо управління  акціонерними товариствами. Як наслідок, підприємства, що мають на меті залучити інвестиційні кошти, повинні продемонструвати наявність структури ефективного управління.

 Як зазначає  керівник проекту з корпоративного  управління в Україні американської  компанії "Financial Markets International, Inc" Ненсі Дж. Горділло, корпоративне управління може здаватися дуже складним, але насправді це не так. Воно стосується права власності та того, як найкраще піклуватися про те, чим ви володієте.

 Корпоративне  управління пропонує низку нормативних  документів та операційних принципів, щоб гарантувати, що керівництво товариства працює лише в інтересах його власників, збільшуючи прибуток та вартість акцій, а також у рамках чинного законодавства. По суті це означає встановлення та дотримання правил, згідно з якими власникам треба говорити правду та ставитись до них справедливо. 

 Більшість  із цих правил є очевидними:

 • Одна  акція — один голос.

 • Однакове  та справедливе ставлення до  всіх простих акціонерів.

 • Схвалення  акціонерами найбільш важливих  рішень.

 • Відповідальність та звітність керівництва перед акціонерами.

 Ці очевидні  права власності розроблені зарубіжними  фахівцями, щоб запобігти діям  керівництва у власних інтересах,  а не в інтересах власників  чи акціонерів — шляхом, наприклад,  вилучення активів або прихованих позабалансових операцій. Адже всі ці операції є крадіжками та шахрайством. Належне корпоративне управління забезпечує правила та культуру, що важливі для прибуткового та привабливого середовища бізнесу.

 Без ефективного  корпоративного управління бізнес не буде розвиватися й не утворюватимуться нові компанії, а також не можна розраховувати на прихід в Україну інвестиційного капіталу. [33, c. 58-59] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Фінансова стратегія корпорації. 

Фінансова стратегія корпорації 

Стратегія розвитку корпорації 

Стратегія розвитку (Development Strategy) являє собою  програму досягнення економічного зростання  в майбутньому. У широкому значенні стратегія розвитку національної економіки  пе-

 редбачає  гармонічне зростання традиційних  галузей господарства, розвиток нових галузей, стабільність національної валюти і державних фінансів, розвиток експорту, вивіз капіталу з метою одержання прибутку, підвищення соціальної захищеності населення. Можуть бути також поставлені більш конкретні цілі економічного зростання. Наприклад, стратегія розвитку сільського господарства з метою підвищення забезпеченості країни власним продовольством і скорочення імпорту. Такі цілі були визначені в країнах Західної Європи після закінчення Другої світової війни. 

Кожна корпорація визначає свою власну стратегію. Стратегія розвитку корпорації може бути визначена як ідеологія. Так, наприклад, стратегія ТНК «Кока-Кола» визначена досить ясно і чітко: «Думай так, як думають у регіонах розташування наших дочірніх компаній, і дій так, як діють у регіонах розташування наших дочірніх компаній». Англійською це звучить більш точно і небагатослівно: «Think local, act local». Така постановка питання про стратегію відповідає тому, що корпорація має дочірні корпорації та інші підприємства, розташовані майже в 200 країнах, продукцію корпорації купують майже 6 млн жителів нашої планети[1]. 

Корпорація  може визначити свою стратегію конкретніше. Так, наприклад, інноваційні корпорації ставлять за мету освоєння виробництва  нових видів продукції, аналогів котрих ще немає на світовому ринку, тобто розширення ринків збуту.