1. За  рівнем ризику, пов’язаного з  характером емітента, цінні папери  поділяють на такі види:

— державні цінні папери, що представлені здебільшого борговими зобов’язаннями і мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види державних цінних паперів розглядають навіть як еталон безризикових інвестицій. Утім, рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило, найнижчий. При цьому шляхом зміни облікової ставки НБУ держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами у періоди різких коливань кон’юнктури фінансового ринку;

— цінні папери місцевих органів влади (зазвичай, боргові) відрізняються тим, що рівень їхніх інвестиційних якостей залежить від рівня інвестиційної привабливості відповідного регіону. Такі цінні папери важко віднести до безризикових, хоча рівень інвестиційного ризику за ними зазвичай невисокий. Відповідно невисоким є й рівень інвестиційного доходу;

— цінні папери, емітовані банками, мають високі інвестиційні якості, оскільки рівень дохідності за ними значно вищий, ніж за цінними паперами держави і місцевих органів влади. Крім цього, система економічних нормативів банківської діяльності та високий рівень державного контролю за їхньою діяльністю знижує потенційний ризик інвестування у цінні папери цих емітентів (хоча випадки фінансової неспроможності банків трапляються).

Цінні папери підприємств мають в Україні найнижчі інвестиційні якості, що зумовлене низькою ефективністю господарської діяльності більшості підприємств, унаслідок чого за акціями багатьох з них не виплачують дивіденди. Рівень інвестиційного ризику за цінними паперами підприємств (особливо венчурних) найвищий. До того ж ці цінні папери характеризуються найнижчим рівнем ліквідності на ринку цінних паперів.

2. За рівнем ризику й ліквідності, пов’язаних з періодом обігу, вирізняють короткотермінові та довготермінові цінні папери:

— короткотермінові цінні папери мають високий рівень ліквідності на ринку. Крім цього, короткий період їхнього обігу значною мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов’язаного зі зміною кон’юнктури фінансового ринку й фінансового стану емітентів. Водночас відносно низький рівень ризику й доволі високий рівень ліквідності їх визначають відносно невисокий рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами;

— довготермінові цінні папери мають суперечливі характеристики — низький рівень ліквідності й високий рівень інвестиційного ризику. Відповідно, вони мають і вищий рівень інвестиційного доходу.

     Щодо  часу погашення — одні цінні папери підлягають погашенню лише в зазначений термін, інші — будь-коли. Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і неретроспективні.

     Термін  платежу за цінним папером може визначатися  конкретною датою, або така дата може бути відсутньою. Ця ознака також слугує підставою для відповідного групування цінних паперів. На ринку цінних паперів в обігу перебувають папери з відстроченням платежу і без цього.

3. За рівнем ліквідності, пов’язаної з характером володіння і обігом, цінні папери поділяють на іменні, на пред’явника та ордерні:

— іменні цінні папери мають найнижчу ліквідність, що зумовлено складною процедурою оформлення їх і жорсткішим контролем емітента за їхнім обігом;

— цінні папери на пред’явника. Вказана вище особливість випуску таких інструментів не заважає процесу вільного обігу їх, а отже, підвищує потенційний рівень їхньої ліквідності;

— ордерні цінні папери — це папери, права власників яких підтверджуються як пред’явником цих паперів, так і наявністю передавальних записів (індосаментів).

     Наголосимо, що кількість типів, видів, різновидів і модифікацій цінних паперів  куди більша, ніж термінів в ужитку.

     Усі цінні папери (незалежно від решти  їхніх ознак) можна розподілити  на ринкові, які можна перепродавати, та неринкові, які дозволено продавати  лише раз: емітент продає цінні папери інвесторові, який у цьому разі є  не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

     Цінні папери можна не лише продавати, а  й дарувати або заповідати, що теж  є однією з ознак їхньої класифікації.

     Одні  цінні папери мають вільний обіг, інші — обмежений, а треті взагалі  не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть з вільним обігом у деяких країнах можна переказувати за кордон.

     За  складом реквізитів і характером обігу цінні папери поділяють  на основні й допоміжні. В основних цінних паперах зафіксоване основне  майнове право або вимога, а допоміжні є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог. Найтиповішим допоміжним цінним папером є купон, який засвідчує право його власника на відповідні відсотки або дивіденди. Існують різні види купонної ставки: фіксована, плаваюча, зі збільшенням, нульова, мінікупон, оплата на вибір і змішані види. Купони можуть вільно обертатися на ринку незалежно від основного цінного папера. Самі ж цінні папери утворюють дві групи — купонні та безкупонні.

     Вирішальну  роль у класифікації цінних паперів  відіграють різновиди доходів. Наприклад, існують цінні папери, дохід від яких виплачують без застережень, а є такі, що ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу та з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери можна поділити на першозаставні та загальнозаставні, а за ознакою відстрочення виплати — з відстроченим доходом і без відстрочення. Зазвичай виплату доходу здійснюють у грошовій формі, але можлива також виплата товарами (під цільові цінні папери).

     Важливою  ознакою цінних паперів є їхня здатність конвертуватися, що слугує підставою для класифікації. Відповідно до законодавства України, конвертацією цінних паперів є вилучення емітентом  з обігу й анулювання цінних паперів певного виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого емітента.

     За  видами забезпечення цінних паперів  їх підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікують цінні папери за видом  застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме майно, під фондові цінності, під майбутні податкові надходження, під доходи від проекту тощо. Залежно від виду гарантії цінні папери поділяють на гарантовані зобов’язання та реорганізаційні папери. На класифікацію цінних паперів також впливають різновиди відповідальності за виконання зобов’язань: індосамент і аваль. Індосамент — передатний надпис на зворотному боці документа, що засвідчує перевідступлення права власності на документ. Аваль — письмове поручительство, яке сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування цінних паперів на забезпечені та незабезпечені.

     Цінні папери також групують на цінні папери, які можуть купувати будь-які особи (юридичні й фізичні), і папери, які  можуть купувати лише юридичні особи, у зв’язку з чим створюються дві різні групи цінних паперів.

     Існує поділ цінних паперів на ті, що реєструються, й ті, що не реєструються. За формою випуску: цінні папери, які підлягають приватному (без публічного оголошення) або відкритому розміщенню (з публічним оголошенням). За способом розповсюдження — безпосередньо розповсюджувані й розповсюджувані лише через дилерів. Залежно від наявності та видів їхнього випуску (відкликання) емітентом існує три групи цінних паперів: папери з можливістю викупу всього випуску, викупу частини випуску і взагалі без права викупу. Є цінні папери, які індексуються й не індексуються, корегуються й не корегуються, папери з дисконтом і без нього, ті, що оподатковуються, й неоподатковувані, навіть такі папери, як платні (які купують), так і розповсюджувані безплатно (преміальні).

     Вище  було розглянуто загальні властивості  цінних паперів, що визначають їхні інвестиційні якості відповідно до наведеної класифікації. Утім, головним завданням у процесі  фінансового інвестування є оцінювання інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку цінних паперів. 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Закон України  «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.
2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.
3. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1992 р.
4. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р.
5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. N 92.
6. Бандурака О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. — К.: Либідь, 2002. – 384 с.
7. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
8. Василик О.Д. Теорія фінансів: Навч. посібник.-К.:НІОС,2000.
9. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. – к.: Вища школа, 1998. – 544 с.
10. Гикиш Л.В. Финансы: Учебное пособие. – К.: МАУП, 1998.
11. Грідчина М.Ф. Фінанси. Навчальний посібник — К.: УФІМБ, 1999.
12. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001.- 528 с.
13. Опарін В. Фінанси (загальна теорія). Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2001
14. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998.
15. Теорія фінансів. / За ред. Н.Е. Заяц, М.К. Фісенко. — Минск.: Висш. шк., 1997.
16. Україна в цифрах у 2001 році: Короткий статистичний довідник / Державний комітет статистики: За ред О.Г.Осауленка. – К.: «Техніка», 2002. – 262 с.
17. Фінанси. Навчально-методичний посібник /За ред. Юрія С.І. – Тернопіль: ТАНГ, 2002. – 207 с.
18. Финансы: Учебник для вузов / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевського, Б.М. Сабанти. – М.: Перспектива, Юрайт, 2000.
19. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: курс лекцій / За ред. Г.Г.Кірейцева. – К.: ЦУЛ, 2002. – 268 с.
20. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2002. – 571 с.
21. Федоренко В. Гаврилова Т. Економічне становище підприємств та інвестиційні процеси // Економіка України. - № 5. – 2003. – с. 28-33.