Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів

      Важливим  фактором, що стримує впровадження системи рефінансування Національним банком діяльності комерційних банків з метою здійснення інвестиційного кредитування, є високий рівень відсотка за банківськими кредитами. Незважаючи на те, що у банків з'явилася можливість доступу до дешевих ресурсів НБУ, вважається, що реально банківські установи можуть надавати інвестиційні кредити за ставкою не нижчою від 16 % річних. Велика маржа між відсотковими ставками за залученими ресурсами і кредитами, яка закладається українськими комерційними банками, багато в чому пояснюється високим рівнем невідсоткових витрат щодо масштабів діяльності банківських установ, а саме обсягів дохідних операцій. У зв'язку з цим банки закладають величину витрат у дохідність активних операцій, обсяг яких щодо величини загальнобанківських витрат незначний.

      Проте основною причиною нежиттєздатності системи  рефінансування діяльності комерційних  банків довгостроковими ресурсами  НБУ є відсутність як таких  інноваційно-інвестиційних проектів, що відповідають вимогам Національного  банку. Комерційні банки пропонують кредитувати підприємства малого і середнього бізнесу, а їх кредитування не відповідає тим завданням, які ставить перед собою НБУ, — забезпечити ресурсами базові галузі національної економіки. В економічній ситуації що склалась в Україні, яка характеризується низьким рівнем платоспроможного попиту, відсутністю реальних інвестиційних проектів у виробників, а також заставного майна та інших видів забезпечення, адекватних вимогам комерційних банків, можливість впровадження механізму рефінансування діяльності комерційних банків з боку НБУ значно знижується. У зв'язку з цим на рівні держави постає завдання формування фінансового механізму, який би дав можливість "замкнути" усіх потенційних учасників процесу інвестування, забезпечив кругообіг фінансових ресурсів у межах цієї системи і дав поштовх до розвитку економіки України. У контексті цієї проблеми необхідно запропонувати можливий підхід, який дасть змогу забезпечити впровадження системи масштабного кредитування в рамках загальної політики економічного зростання в Україні.

      На  нашу думку, механізм масштабного кредитування національного виробництва можна умовно уявити як дворівневу систему. Перший рівень системи масштабного кредитування (рис. 2.1) включає Національний банк, комерційні банки, а також підприємства — виробники продукції. Цей рівень опосередковує виробництво засобів виробництва, тобто в результаті реалізації механізму рефінансування Національним банком діяльності комерційних банків здійснюється кредитування конкретних виробничих підприємств національної економіки. Початковий етап цих дій — визначення переліку підприємств, що належать до підприємств так званого первинного кредитування, тобто підприємств, які забезпечують виробництво засобів виробництва. Мова йде про підприємства машинобудування та інших базових галузей промисловості, кредитування яких забезпечило б приріст реального капіталу всередині країни, а також сприяло активізації діяльності суміжних галузей промисловості й збільшенню платоспроможності населення. Ця вимога має бути основоположною в організації системи масштабного кредитування української економіки, оскільки при кредитуванні закупівлі нових технологій для імпортоорієнтованих галузей будуть прокредитовані зарубіжні виробники.

      Адекватна система масштабного кредитування базових галузей промисловості має впроваджуватись на основі спільної програми дій Міністерства фінансів України, галузевих міністерств і відомств. Безсумнівною вимогою при розробці Програми економічного розвитку має стати участь регіональних органів управління при оцінюванні потенційних "точок зростання" економіки відповідного регіону. Однак участь названих установ має обмежуватися розробкою рекомендацій. На такому рівні системи кредитування комерційні банки виконують, головним чином, посередницькі функції між державою в особі НБУ і виробником, кредитуючи виробника на умовах відкритого рахунка. Як забезпечення повороткості ресурсів НБУ можуть виступати гарантії уряду [23, с.132-133 

Перший  рівень системи масштабного  кредитування 

      Другий  рівень системного масштабного  кредитування 

      Рис. 2.1. Рівні системи масштабного кредитування 

      З метою реалізації механізму масштабного  кредитування економіки й ефективності його функціонування можна сформувати групу управління інвестиційними проектами, на яку буде покладено відповідальність за виконання конкретних умов угоди, а також фінансові джерела, за рахунок яких здійснюватиметься обслуговування і погашення кредиту підприємствами-позичальниками. Крім того, до завдань групи управління має відноситися надання консультаційних послуг у галузі бізнес-планування, фінансового менеджменту, маркетингу, пошуку інформації, допомога в реалізації проекту.

      Важливим  аспектом реалізації інвестиційних  проектів у рамках системи рефінансування є участь комерційного банку-агента залежно від ризику проекту, що передбачає обов'язкове залучення до фінансування внутрішніх фінансових джерел виробників. Ця умова обов'язкова, інакше можливі порушення термінів реалізації проекту і його наступне анулювання.

      З метою розподілу ризиків між  учасниками при реалізації інвестиційних проектів можна задіяти так звані фірми-гаранти, що виявляють зацікавленість у реалізації цього проекту. Компанія-гарант надає забезпечення у вигляді застави, гарантії чи запоруки, вартість якої може покривати весь ризик чи його частину, пов'язану з реалізацією проекту. В обмін на це компанія-гарант може отримати або частину пакета акцій підприємства-виробника з правом одержання згодом частки власності та доходів від реалізації проекту, або комісію за надане забезпечення [27]

      Система рефінансування повинна мати "замкнутий" характер, тобто забезпечувати зворотний  потік фінансових ресурсів від банку-агента до підприємства-виробника через  гарантованого споживача. Цей ланцюжок "виробник — споживач — банк-агент  — виробник" утворить другий рівень системи кредитування і опосередкує  процес купівлі засобів виробництва (товарів, послуг).

      У рамках цієї системи кредитування банк гарантує цільове використання кредиту, отриманого споживачем для придбання товарів вітчизняного виробника. Іншими словами, придбання товарів вітчизняного виробника є підставою отримання кредиту в установі комерційного банку-агента, тим самим забезпечується зворотний потік фінансових ресурсів. До числа підприємств, продукція яких користується потенційним попитом у споживачів, можна віднести автомобілебудування, житлове будівництво, електротехніку тощо.

      Розглянута  схема масштабного кредитування через систему споживчого кредитування може бути одним з можливих варіантів упровадження механізму рефінансування Національним банком діяльності комерційних банків. Однак Національний банк України має розробити Програму розвитку споживчого кредитування з метою придбання продукції вітчизняних виробників. Крім того, розвиток системи масштабного кредитування може передбачати розвиток системи кредитування споживачів з метою придбання продукції вітчизняних виробників шляхом розстрочки платежу чи надання продукції у лізинг.

      Таким чином, запуск базових галузей промисловості  та вступ економіки України у фазу економічного зростання значною мірою залежать від наявності відповідного фінансового механізму, що замикає на собі всіх потенційних учасників системи інвестування. Звичайно, система масового кредитування в умовах економіки України потребує більш глибокої розробки і деталізації. Необхідно оцінити можливі потенційні "точки зростання" в розрізі галузей і регіонів, замкнути всіх потенційних учасників цієї системи, оцінити можливі параметри ринків збуту і т. ін. Саме це має стати програмою розвитку економіки загальнодержавного значення [24]. 
 

Розділ 3. Шляхи вдосконалення діючої системи довгострокового кредитування інвестиційних процесів 
 

     3.1. Андерайтинг як форма довгострокового кредитування 

     Для пожвавлення інвестиційної діяльності важливим є максимальне залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед - довгострокових банківських кредитів. Використання кредитної форми фінансування примушує інвесторів уважніше ставитися до ефективності інвестицій, щоб забезпечити не лише погашення кредиту, а й сплату відповідних процентів.

     Основні джерела ресурсів для довготермінового кредиту - це власні кошти банків, кошти  державного інвестиційного фонду, кошти  підприємств і організацій, а  також бюджетні кошти на рахунках у банках, вклади громадян і позички  в інших банків.

     Для розгляду можливості надання довгострокового  кредиту позичальник крім стандартного переліку документів (для короткострокового кредитування) за погодженням з установою банку має додатково подати такі матеріали: проектно-кошторисну документацію; основні техніко-економічні показники проекту; контракт на будівництво; документи на право землекористування; позитивне рішення екологічної експертизи; план технічного переозброєння; бізнес-план [21, с.231-232].

     На  підставі наданих позичальником  матеріалів установа банку проводить  комплексну оцінку його кредитоспроможності  та фінансового стану й попередню інженерно-економічну експертизу довгострокового кредитного проекту. Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій є однією з важливих сторін госпрозрахункової діяльності банків. При цьому спеціалісти банків вивчають доцільність та можливість здійснення інвестицій, а також їхню економічну ефективність. Для цього вони аналізують синтетичну та аналітичну звітність про фінансово-господарську діяльність, проектно-кошторисну документацію, плани технічного переозброєння та інші матеріали.

     Кредитні  відносини між банком і позичальником  передбачають належне забезпечення, повернення у визначений строк, оплату і цільове використання кредитів.

     Обов'язковими умовами довготермінового кредитування є: надійний статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека об'єкта кредитування, дотримання норм тривалості будівництва.

     Потреба в довготерміновому кредиті визначається або як повна вартість витрат на об'єкт (захід), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування, або як різниця  між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, спрямованими на цей об'єкт.

     Видача  довготермінових позичок може проводитись  одночасно або поетапно, у міру виконання будівельно-монтажних  робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей, верстатів, обладнання та ін.

     Процентна ставка за користування кредитом обумовлюється  кредитною угодою з урахуванням  терміну позички, забезпечення своєчасних розрахунків позичальника за раніше отримані позички та рівня ризику.

     Процентна ставка має бути регульованою (плаваючий  процент) за умови щорічного перегляду в бік зростання (знижки) залежно від умов ринку, зміни процентів на депозити (вклади), офіційно оголошеного індексу інфляції та інших чинників.

     Загальний термін користування кредитом складається  з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертатиметься банку. Термін погашення кредиту встановлюється у межах окупності витрат за проектом.

     Рішення про надання державного кредиту  та про розмір процентної ставки за користування ним приймає Національний банк України спільно з Міністерством  економіки і Міністерством фінансів України. Після цього між Національним банком України та комерційними банками  укладається кредитна угода. У свою чергу, установи комерційних банків та інвестори укладають між собою кредитні угоди.

     Контроль  за цільовим використанням державного кредиту інвесторами здійснює Національний банк України, а за своєчасним поверненням його в державний бюджет - Міністерство фінансів, головне управління Державного казначейства.

     Однією  із нових форм довгострокового кредитування є андерайтинг. Ця операція означає надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів через викуп банками промислових облігацій, які емітують ці клієнти. Установи банку мають право здійснювати операції андерайтингу тільки щодо провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість тощо), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Сума ліміту для одного клієнта не може перевищувати 10% власного капіталу банку. Крім того, андерайтинг надається, як правило, тільки тим підприємствам, які не мають заборгованості за раніше одержані кредити. За андерайтингу банки викуповують тільки іменні промислові облігації із плаваючою процентною ставкою, забезпечені заставою майна позичальника і можливістю конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають його права з урахуванням інфляційних процесів [14].

     Про можливість надання андерайтингу банки  ухвалюють рішення після проведеної оцінки надійності облігацій підприємства на підставі поданих клієнтом матеріалів: проект проспекту емісії облігацій: розрахунок строку дії облігацій: розрахунок процентної ставки на облігації; проект договору застави на майно та інші матеріали.