Способи надання страхових гарантiй. Страховi фонди. Принцип незалежностi виплат. Системи страхових вiдносин. Страхування та перестрахуван

Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Декабря 2011 в 23:34, реферат

Описание работы

Страхова гарантiя - форма письмового поручительства страхової компанії за страхувальника (про його кредитоспроможність). Це означає що страховик у разі настання обумовлених умові неплатежу з боку страхувальника бере на себе обов'язки сплатити передбачену страховим договором суму за свій рахунок. В цьому випадку страховик має право регресного позову до страхувальника. Г. с. упевняється страховим полісом.

Содержание

Способи надання страхових гарантiй…………………………………………… .3
Страховi фонди. ……………………………………………………………………4
Принцип незалежностi виплат………………………………………………….... 5
Системи страхових вiдносин……………………………………………………... 5
Страхування та перестрахування ………………………………………………...8
Список використаної лiтератури……………………………………………………14

Работа содержит 1 файл

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ.doc

— 118.50 Кб (Скачать)

     * Можливий збиток, пов'язаний з  великим ризиком.

     * Можливий катастрофічний випадок,  тобто кумуляція збитків у  результаті однієї події.

     * Перевищується середня частота  збитків.

     Класичне  визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування  є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

Визначення  німецьких страховиків також  лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування - страхування  одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав  з пере-страховиком договір про  перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик  несе відповідальність згідно з узятими  на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування  регулюються Договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від  перестрахувальника, може бути знову  переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають  ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а  сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм (рис. 17.1).

У результаті перестрахування (цесїї) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринку.

Шляхом  ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у  страхових, так і в перестрахувальних  операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.   

        

Отже, головні  функції брокера такі:

     * представлення клієнта;

     * консультування;

     * ведення переговорів;

     * розподіл ризиків.

Оскільки  у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія - це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія - відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в  перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна  комісія - відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська  комісія - відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестрахову-вального договору, і враховує прибуток по цьому  розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьему - відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує пе-рестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне  місце у перестрахуванні посідають  перестраховувальні пули. Розрізняють  два типи пулів: пул страхування  і пул перестрахування. Пул страхування  проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден).

Особливого  значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку  страхування і перестрахування. Слід зауважити, що для збільшення місткості  національного ринку перестрахування  вживають різних заходів, один із них  - створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.

Необхідність  у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих  специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.

Отже, роль перестрахування важко переоцінити.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової  діяльності. Це дуже важливо для  страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної лiтератури 

1. Базилевич В.Д. Страхова справа: Пiдручник. - К.: Знання, 2005.-351с. 

2. Кашенко О, Л,. Борисова В „А, Соціально-економічні основи страхування: Навчальний посібник. - Суми: Університетська книга, 1999. - 252 с. 

3. Кузнецова А. Я. Теорія фінансів: Навчальний посібник. — Львів: ЛБІ НБУ,2001. - 158 с.

4. Овсак О.П., Коноваленко О.А. Визначення факторів фінансової стійкості страхової компанії. -№137

 

5. Огаренко О.В. Методологічні засади оцінки фінансового стану страховика.// Економіка: проблеми теорії і практики. -2001. -№111. 

6. Плиса В. И. Основні страхові поняття і терміни: Довідник. — Львів: Видавничий центр ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. — 64 с.

Информация о работе Способи надання страхових гарантiй. Страховi фонди. Принцип незалежностi виплат. Системи страхових вiдносин. Страхування та перестрахуван