Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Декабря 2011 в 23:34, реферат
Страхова гарантiя - форма письмового поручительства страхової компанії за страхувальника (про його кредитоспроможність). Це означає що страховик у разі настання обумовлених умові неплатежу з боку страхувальника бере на себе обов'язки сплатити передбачену страховим договором суму за свій рахунок. В цьому випадку страховик має право регресного позову до страхувальника. Г. с. упевняється страховим полісом.
Способи надання  страхових гарантiй…………………………………………… .3
Страховi фонди. ……………………………………………………………………4
Принцип незалежностi виплат………………………………………………….... 5
Системи страхових вiдносин……………………………………………………... 5
Страхування та перестрахування ………………………………………………...8
     Список використаної лiтератури……………………………………………………14
* Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.
     * 
Можливий катастрофічний 
* Перевищується середня частота збитків.
     Класичне 
визначення перестрахування було дано 
в законодавстві Великої 
Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.
У практиці 
вітчизняних страховиків 
Страховик 
(цедент, перестрахувальник), який уклав 
з пере-страховиком договір 
При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються Договорами, що укладаються між ними.
Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм (рис. 17.1).
У результаті перестрахування (цесїї) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.
Як у 
страхових, так і в перестрахувальних 
операціях іноді потрібні посередники. 
Необхідність використання послуг брокера 
зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: 
рідкісність ризиків, їх висока вартість, 
потреба в розміщенні на спеціалізованих 
ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію 
для пропозиції і розміщує її оптимальним 
способом. Після розміщення пропозиції 
брокер готує перестраховувальний договір. 
А після його підписання забезпечує необхідний 
документообіг. Брокер отримує комісію, 
що варіюється, як правило, від 10 до 15 % 
нетто-премії.   
     
  
Отже, головні функції брокера такі:
* представлення клієнта;
* консультування;
* ведення переговорів;
* розподіл ризиків.
Оскільки 
у природі страхування і 
У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія - це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.
Існують такі види комісій:
Оригінальна комісія - відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.
Перестраховувальна комісія - відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.
Брокерська 
комісія - відрахування з премії на 
користь брокера. Покриває витрати, 
пов'язані з розміщенням 
Страховик (цедент) має також право на тантьему - відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує пе-рестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.
Значне 
місце у перестрахуванні 
Особливого 
значення пули набувають у країнах, 
де відбувається становлення ринку 
страхування і перестрахування. 
Слід зауважити, що для збільшення місткості 
національного ринку 
Необхідність у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.
Отже, роль 
перестрахування важко 
За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.
Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.
Перестрахування 
не лише захищає страховиків, а й сприяє 
захисту самого страхувальника; працівників 
страхових компаній від втрати роботи; 
акціонерів компаній від зниження прибутку; 
держава має гарантію надходження податків 
від страхової діяльності і т. ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Список 
використаної лiтератури 
1. Базилевич 
В.Д. Страхова справа: Пiдручник. - К.: Знання, 
2005.-351с. 
2. Кашенко 
О, Л,. Борисова В „А, Соціально-економічні 
основи страхування: Навчальний посібник. 
- Суми: Університетська книга, 1999. - 252 с. 
3. Кузнецова А. Я. Теорія фінансів: Навчальний посібник. — Львів: ЛБІ НБУ,2001. - 158 с.
5. Огаренко 
О.В. Методологічні засади оцінки фінансового 
стану страховика.// Економіка: проблеми 
теорії і практики. -2001. -№111. 
6. Плиса В. И. Основні страхові поняття і терміни: Довідник. — Львів: Видавничий центр ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. — 64 с.