Сучасний стан і проблеми реалізації фінансових послуг з факторингових операцій в Україні

     Узагальнені дані щодо обсягу факторингових операцій, наданих фінансовими компаніями за І півріччя 2009-2011рр., наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Обсяг факторингових операцій, наданих фінансовими компаніями за І півріччя 2009-2011 рр., млн. грн.

Вид фінансової послуги		І півріччя 2009	І півріччя 2010	І півріччя 2011	Темпи приросту, %
					І півр. 2010/ І півр. 2009	І півр. 2011/ І півр. 2010
Факторинг	874,5		2 669,8	2 222,1	205,3	-16,8

Складено за даними Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

 

 

 

     За даними таблиці 2 видно, що за І півріччя 2010 року відбулося значне збільшення обсягів надання факторингових послуг порівняно з відповідним періодом 2009 року, а саме на 1795,3 млн. грн.. Проте, в 2011 році ця тенденція зазнала незначних змін, оскільки відбулося скорочення обсягу факторингових операцій в порівнянні з 2010 роком на 447,7 млн. грн..

     Незважаючи на те, що факторингові операції є достатньо новими для українського ринку фінансових послуг, проте вони мають можливість для динамічного розвитку в Україні, оскільки прияють розвитку виробництва та прискоренню оборотності капіталу, що дає можливість підприємству збільшувати свою дохідність.

 

     Важливим показником, який характеризує факторингові послуги, є джерела їх фінансування. Узагальнені дані щодо джерел фінансування факторингових послуг наведені в таблиці 4.

 

 

Таблиця 4

Джерела фінансування укладених факторингових операцій, млн. грн.

Джерела фінансування				І півріччя 2009		І півріччя 2010	І півріччя 2011		Темпи приросту, %
									І півр. 2010/ І півр. 2009	І півр. 2011/ І півр. 2010
Власні кошти			6,2			373,6	1 424,1		5925,8	281,2
Позичкові кошти юридичних осіб (крім банківських кредитів)			43,3			1 922,2	425,8		4339,3		-77,8
Банківські кредити		785,2				362,0	348,8		-53,9		-3,6
Інші джерела		39,8				12,0	23,4	-69,8			95,0
Всього	874,5				2 669,8		2 222,1	205,3			-16,8

Складено за даними Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

 

 

 

     Обсяг фінансування за рахунок власних коштів станом на 30.06.2011 збільшився у 3,8 разу (до 1 424,1 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2010 року. Обсяг позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів) станом на 30.06.2011 зменшився на 77,8% (до 425,8 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2010 року.

     Обсяг банківських кредитів станом на 30.06.2011 зменшився на 3,6% (до 348,8 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2010 року.    Характеризуючи структуру джерел фінансування факторингових операцій за

І півріччя 2011 року, очевидним  є те, що питома вага власних коштів зросла

до 64%[6].

     На сучасному етапі найбільш активними оферентами факторингових послуг в Україні є:

* «Укрсоцбанк»;

* «Індекс-банк»;

* «Кредитпром-банк»;

* банк «Надра»;

* банк «Фінанси та кредит» та інші[7].

     Загалом переваги факторингу є суттєвими, оскільки його використання позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, дозволяє підвищити ліквідність дебіторської заборгованості, ліквідувати касові розриви та збільшити оборотний капітал. Основним же недоліком факторингу виступає висока вартість даної послуги, оскільки в Україні середньозважений відсоток для ринку становить 40-50% від зазначеної суми на відмінну від розвинених країн, в яких він складає в середньому близько 1,5-2 % від суми постачання. [8].

 

 

 

 

 

 

 

   3. Проблеми реалізації факторингових операцій в Україні та шляхи їх подолання.

  Ринок факторингових послуг в Україні бере початок з середини 90-х років, коли кілька банків почали надавати факторингові послуги. Факторинг спочатку був законодавчо закріплений як один з видів суто банківської діяльності. Власне, факторингом назвали небанківські послуги, які мають право надавати лише банки, хоча у деяких країнах банкам заборонено надавати послуги факторингу. На сучасному ж етапі близько 30 українських банків декларують, що спроможні їх надавати. Але нерідко подібні послуги надаються лише інсайдерам банку, а іноді навіть необхідною вимогою є застереження про покупців, які також повинні бути клієнтами цих банків. Крім того, вітчизняні банки, як правило, надають послуги тільки з фінансування. Натомість у міжнародній практиці факторинг містить чотири (мінімум дві) складові: фінансування, страхування ризиків, управління дебіторською заборгованістю й інформаційне обслуговування. Таке визначення міститься в Оттавській конвенції 1988 року.

     Щодо методики надання факторингових послуг в Україні, то потенційні клієнти виконують обмежену кількість вимог. У сьогоденній діловій практиці вітчизняні фінансові установи керуються здебільшого тим, щоб компанія працювала чи хотіла працювати зі своїми споживачами на умовах відстрочки платежу і мала бодай кілька постійних покупців.

     Отже, важливим  шляхом вирішення є те, щоб  у майбутнього клієнта факторингової  компанії була досить довгострокова  програма розвитку, яка містить  цілі щодо розширення й поліпшення  якості асортименту, збільшення  обсягів випуску та виходу  на нові ринки збуту. Фінансові  й організаційні ресурси фактори  мають змогу надати, але програма  просування товару на ринок  є завданням клієнта. Також  від факторів не залежить якість  товару та упакування, повнота  та легітимність супровідної  документації тощо.

     Українські банки, наприклад, застосовують власні ноу-хау у контексті запобігання ризику споживача, постійно здійснюючи моніторинг за допомогою закритих і відкритих джерел, працюючи з державними органами влади.

     Упродовж останніх 2-3 років визначилися пріоритети інтересів щодо ринку факторингових послуг як банків, так і комерсантів. Сьогодні факторингу потребує передусім торгівля з відстроченням платежу, зокрема -- мережева торгівля.

     Важливим етапом  для розвитку ринку факторингових  послуг як в Україні, так  і загалом у регіоні стало  створення Східноєвропейської факторингової  асоціації влітку 2001 року, її головне  завдання -- розвиток факторингу  на відносно нових ринках -- на  постсоціалістичному просторі: у  країнах колишнього СРСР і  деяких країнах далекого зарубіжжя.  У Східноєвропейську факторингову  асоціацію входять факторингові  компанії з України, Росії,  Казахстану, Вірменії і Молдови.  Налагоджено партнерські відносини  з компаніями Центральної і  Східної Європи, усіх країн колишнього  СРСР.

     Відносини ділового партнерства включають постійне співробітництво компаній регіону, які й не є членами асоціації, але беруть активну участь в її роботі. У конференціях Східноєвропейської факторингової асоціації беруть участь представники 15-20 країн. Особливу роль у роботі відіграє Польща, на частку якої припадає більше половини факторингового ринку країн Центральної і Східної Європи.

     Одним із головних напрямків діяльності асоціації є підготовка та уніфікація нормативних документів. Зокрема підготовлений типовий міжфакторний договір. Отже, четвертим шляхом є підтримка на державному рівні українських факторингових компаній у відносинах з Асоціацією, з метою відкриття широких можливостей для виходу фінансових установ країн-учасниць на новий міжнародний рівень роботи з клієнтами.

     Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, але постійно збільшуються.

     Для можливості повноцінного виходу банку на ринок факторингових операцій в Україні можливо два варіанти:

1. Самостійний розвиток  продукту за допомогою тривалої  розробки і впровадження схем  проведення операцій, створення  спеціалізованих структурних підрозділів,  залучення дорогих кадрів.  
В цілому, можлива втрата вигоди внаслідок випередження конкурентами у зв'язку з тривалим етапом розробки продукту.

2. Європейський варіант.  Використання послуг компанії-агента  для розвитку даного бізнесу.

 Серед основних проблем розвитку ринку факторингу в Україні варто виділити наступні:

– домінування банків в наданні даних послуг попри те, що в  розвинених країнах факторинговими операціями здебільшого займаються спеціалізовані компанії, а не банки для яких факторинг займає лише частину портфелю серед інших послуг, в той час як для спеціалізованої факторингової компанії цей вид операцій є профільним;

– використання банком при  оцінюванні потенційного клієнта факторингу схеми, ідентичної при кредитуванні, неврахування того, що факторинг не є аналогом кредиту й спрямований  на зростання продажів та рентабельності; 
– здійснення банками як факторингу лише фінансування без додаткових послуг, що суперечить світовій практиці та сутності факторингу; 
– якість послуг факторингу в Україні не контролюється, у законодавстві не закріплено вимоги щодо стандартів якості факторингових послуг фінансових установ;

– нестача професіоналів, адже з точки зору реалізації факторинг  – це процедура складна. Щоб надавати такі послуги, потрібні кваліфіковані  спеціалісти і юристи, які б  знали тонкощі різних видів виробництва.

     Також основним чинником, який стримує розвиток факторингу в Україні, залишається відсутність відповідного законодавчого забезпечення. Прийняття необхідних нормативних документів створило б умови для ефективного функціонування ринку факторингових послуг як одного з перспективних джерел фінансування діяльності суб’єктів господарювання, тому що це не просто фінансування певних витрат, а саме сукупність рівноцінних для підприємства фінансово-посередницьких послуг[9].

     Отже, для використання переваг факторингу в Україні важливо на державному рівні вирішити правові суперечки – що саме вважати факторингом, і які установи мають право на здійснення цих операцій. З розвитком факторингу в Україні, такі послуги стануть привабливішими для суб’єктів господарювання не лише як форма захисту від ризиків, а й засобом оптимізації фінансових потоків банку та клієнта, що є запорукою розвитку вітчизняного ринку факторингових послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

     Для якісного і швидкого зростання компанії потребують обігових коштів. Їх недостатність призводить до фінансових труднощів, зниження оборотності, касових розривів тощо. Одним з найсучасніших і перспективних механізмів фінансування бізнесу є факторинг. Усе більше компаній упроваджують механізм факторингу в розрахунки із своїми контрагентами. В умовах, коли банки з великою обережністю ставляться до забезпечення з низьким рівнем ліквідності, застави у вигляді ТМЦ, торгові компанії, безумовно, вибирають факторинг, головними перевагами якого є фінансування без застави та індивідуальний підхід до кожного клієнта. Цей інструмент актуальний для будь-якого рівня бізнесу, головне – зрозуміти його переваги і використати їх по максимуму, вирішуючи абсолютно різні бізнес-завдання.

     Щодо розвитку факторингових послуг, то вони характеризуються значним попитом і мають дуже великі перспективи, оскільки багато підприємств зацікавлені в найбільш ефективному управлінні своєю дебіторською заборгованістю, що особливо актуально в умовах кризи, коли дебіторська заборгованість за даними деяких підприємств є доволі високою. А враховуючи те, що отримання кредиту на сьогодні все ще залишається досить проблематичним, факторинг може стати відмінною альтернативою для короткострокового фінансування діяльності бізнесу. Фінансові компанії і банки, які вже сьогодні займаються удосконалення механізму надання факторингових послуг, виходячи із сучасних тенденцій зарубіжного досвіду і напрацьовують клієнтську базу, можуть опинитися в досить виграшному становищі порівняно з конкурентами після виходу з кризи.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Мирослава Стельмах. Факторинг  як форма управління дебіторською  заборгованістю підприємства. Економічний  аналіз. 2011 рік. Випуск 8. Частина  2.

2. ЗУ «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-iii.

3. http://ccg.ua/ua/ua/toclients/aspects/factoring/

4. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: підручник. – К.: Знання, 2006. – 535 с.

5. Міщенко В. І., Слав’янська Н. Г., Коренєва О. Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796 с. – (Вища освіта XXI століття).

6. http://www.dfp.gov.ua

7. Черкасова С. В. Ринок фінансових послуг. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: «Магнолія 2006», 2007 р. – 496 с.

8. Вісник Сумського національного  аграрного університету. Серія «Фінанси  і кредит», 2010. №2.

9. Трошина О. В., Тодосейчук Г. С. Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна. Проблеми розвитку факторингу в Україні