Теорема вирівнювання цін факторів виробництва

Зазвичай фінансування зовнішньоторговельних  операцій прямо або опосередковано здійснюється комерційними банками, а  експортер (або імпортер) виступає ініціатором  і є особою, яка відповідає за своєчасне погашення кредиту  і пов'язаних із цим витрат. Найпоширенішими  формами банківського кредитування ЗЕД є факторинг та форфейтинг.

 Факторинг — це  комісійно-посередницька діяльність, пов'язана з надходженням банкові клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними документами).

Іншими словами, факторинг  є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник (факторингова компанія) за певну плату одержує  від підприємства право стягувати  і зараховувати на його рахунок належні  йому від покупців суми грошей (право  інкасувати дебіторську заборгованість).

 Мета факторингу — усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь-якої кредитної операції. Факторинг уперше виник у США наприкінці XIX ст., потім він набув поширення в промислово розвинених країнах Західної Європи. Особливо широко факторинг почав застосовуватися у практиці комерційних банків в останні десятиліття.

У процесі факторингу банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їх несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до договору банк зобов'язується сплатити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники

Факторинг передбачає постійні відносини між банком і постачальником, оскільки вимагає нагляду і контролю за фінансовим становищем постачальника, а також платоспроможністю покупців. Як правило, у факторингових операціях беруть участь чотири сторони:

 — експорт-фактор, тобто  факторингова компанія що купує  рахунки-фактури в експортерів;

 — імпорт-фактор, тобто  факторингова в країні імпортера;

 — клієнт (постачальник  товару, кредитор) — промислове або  торгове підприємство, що уклало  угоду з факторинговою компанією;

 — покупець — імпортер  товару.

 У міжнародній торгівлі застосовуються чотири моделі факторингу: двофакторний; прямий імпортний; прямий експортний; "бек-ту-бек" (back-to-back):

1. Двофакторна модель дозволяє розділити функції і ризики між імпорт-фактором, розташованим у країні імпортера, і експорт-фактором, розташованим у країні експортера. Головна мета цієї моделі — зменшити ризики кредитування підприємства-імпортера, передавши частину робіт імпорт-фактору, зменшивши накладні витрати в адміністративній сфері.
2. Прямий імпортний факторинг - факторингова компанія країни-імпортера укладає угоду з експортером про переступлення їй боргових вимог по цій країні, здійснюючи страхування кредитного ризику, облік та інкасування вимог, які є для неї внутрішніми.
3. Прямий експортний факторинг. Недоліком цієї моделі є труднощі в оцінці кредитоспроможності підприємств-імпортерів, які знаходяться в іншій країні. Тому для оцінки ризику або для перестрахування експорт-фактор може підключити товариство зі страхування кредитів у країні імпортера або підстрахувати себе гарантіями відповідної державної організації. При використанні цього варіанта факторингу можна отримати вигідні умови фінансування експортних поставок при покритті з боку державної страхової компанії.
4. "Бек-ту-бек". У трьох розглянутих вище моделях міжнародних факторингових операцій фінансування вимог концернів не передбачається. Цю функцію виконує факторинг "бек-ту-бек". Реалізація угоди за цією технологією схожа на комбінацію двофакторної схеми і звичайного внутрішнього факторингу.

Основою факторингових операцій є договір факторингу, який фіксує умови здійснення таких операцій: реквізити платіжних вимог, частки сум платежу від суми за операціями факторингу, розмір компенсаційної винагороди, умови розриву факторингового договору та інші умови за домовленістю сторін. Також у ньому визначається відповідальність кожної зі сторін у випадку невиконання  або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань. При цьому обидві сторони відповідальні одна перед  одною. Якщо факторинговий відділ не може виконати прийняті зобов'язання, то майнову відповідальність несе банк, при якому він створений. Але  сам відділ не несе відповідальності за невиконання договірних зобов'язань  за поставками.

 Розрізняють  два види факторингу — конвенційний (широкий) і конфіденційний (обмежений).

Конвенційний факторинг - універсальна система фінансового обслуговування клієнтів з боку банків, фактор-компаній, за якої вони беруть на себе не тільки кредитування до повернення та отримання боргу, а й бухгалтерське, збутове, рекламне, інформаційне, кредитне, страхове обслуговування своїх клієнтів, а ті зосереджуються на суто виробничих справах.

В останні роки значного поширення набув конфіденційний факторинг, що обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права  на одержання грошей, оплата боргів тощо.

Розрізняють відкритий  і закритий факторинг. При відкритому факторингу покупця повідомляють про те, що в угоді бере участь фактор (посередник). У випадку ж закритого факторингу покупцю не повідомляють про наявність факторингового договору.

Отже, факторинг — це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу форма фінансування, що дає змогу експортерам сконцентруватися на виробничих проблемах. Вона прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати на ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і звільняє постачальників від необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо впливає на фінансове становище підприємств.

 Операцією, подібною  до факторингу, є форфейтинг — одна з форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторговельних угод у формі придбання банком платіжних зобов'язань, поданих у формі векселів, без права зворотної вимоги до продавця.

Основними учасниками такої  угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також  покупець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату за векселем при кредитуванні у формі форфейтинга) і гарант.

Спільні риси між факторингом та форфейтингом полягають у тому, що ці методи використовуються для скорочення заборгованості у балансі в результаті продажу вимог.

Предметом угоди форфейтування є дебіторська заборгованість покупців товарів, як правило, у формі переказних чи простих векселів.

Форфейтування зазвичай є середньостроковою угодою на термін від шести місяців до 5—6 років. Проте кожен форфейтер установлює свої часові межі, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.

 При форфейтуванні купівля векселів здійснюється з відрахуванням (дисконтом) процентів авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торгової угоди на операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає одноразово лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов'язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфейтування цілком прийнятною послугою для експортера і порівняно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування (погашення заборгованості за рахунок нових кредитів).

Етапи проведення форфейтингової операції

 І етап. Підготовка  операції - експортер визначає вимоги  форфейтера до гарантії, можливий розмір дисконту до завершення операції з імпортером. А форфейтер розглядає заявку експортера, збирає інформацію про можливу операцію; проводить кредитний аналіз; визначає тверду ціну.

 ІІ етап. Документальне  оформлення операції - досягнення  попередньої домовленості сторін  про укладення форфейтингової угоди.

 ІІІ етап. Підписання  угоди. Експортер готує серію  переказних векселів або підписує  угоду про прийняття простих  векселів від покупця, отримує  гарантію або аваль на свої  векселі. 

 Після його підписання  учасники угоди повинні виконати  взаємні зобов'язання: форфейтер — придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер — надати такі векселі. Таким чином, у результаті цієї угоди складається така ситуація:

1. Форфейтер втрачає право регресу до експортера і отримує вкладені кошти в міру погашення покупцем простих чи переказних векселів.

2. Покупець отримує кредит  строком до 5 років. 

3. Експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів.

Форфейтування з погляду ризикованості кредиту передбачає для експортера і переваги, і недоліки. До переваг належать:

 — звільнення експортера  від боргів, які мають бути  сплачені іноземним покупцем;

 — поліпшення стану  ліквідності експортера, оскільки  він негайно отримує готівку;

 — зростання шансів  експортера отримати банківську  позику, оскільки форфейтинг не впливає на інший кредит, що надається банком;

 — зменшення можливості  втрат, пов'язаних з частковим  державним або приватним страхуванням, і можливих ускладнень з ліквідністю,  неминучих у період пред'явлення  застрахованих раніше вимог;

 — відсутність ризиків,  пов'язаних із коливанням процентних  ставок;

 — відсутність ризиків,  пов'язаних з курсовими коливаннями  валют і зміною фінансового  становища боржника;

 — відсутність ризиків  і витрат, пов'язаних з діяльністю  кредитних органів і стягненням  грошей за векселями та іншими  платіжними документами.

 Основним недоліком  форфейтингу є його вартість — це досить дорогий вид банківських послуг, що пояснюється ризикованістю цієї операції для форфейтера. Але, використовуючи форфейтування, підприємство-експортер керується стратегічними міркуваннями, згідно з якими форфейтування може виявитись дуже вигідним для нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          Список використаних джерел:

 

1. Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч.посіб. – К.: Знання, 2006. – 463 с.
2. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / І.В. Багрова, Н.І. Рєдіна, В.Є. Власюк, 0.0. Гетьман; За ред. д-ра екон. наук, проф. І.В. Багрової. - Київ, Центр навчальної літератури. 2004. - 580 с.
3. Зовнішньоекономічна діяльність /За ред. Ю. Г. Козака - Одеса: Астропринт, 2001.- 2001 с.
4. О.П. Гребельник. Основи зовнішньоекономічної діяльності. 3-тє видання перероблене та доповнене: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 432 с.
5. Шкурупій О. В. , Гончаренко В. В. та ін.  Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. / За ред. О. В. Шкурупій. –– К.: Центр учбової літератури, 2012. – 248 с.