Участь страхових компаній в операціях ринку фінансових послуг

При настанні страхової  події з об’єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестрахованою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових  резервних фондів. Прикладом може бути обов’язкове страхування цивільної  відповідальності власників транспортних засобів. Цю діяльність усередині країни та за її межами координує Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке забезпечує формування за рахунок внесків страхових компаній-членів МТСБУ двох централізованих страхових резервних фондів: фонду страхових гарантій і фонду допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах. Усі компанії, що є повними членами МТСБУ, мають сплачувати щомісячні внески в обидва ці фонди за встановленими Урядом нормативами відрахувань від страхових премій, що надходять зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні та за її межами. Результатом взаємних розрахунків між страховиками і МТСБУ може бути повернення певному страховикові коштів із зазначених фондів. Повернені суми із централізованих страхових резервних фондів також вважаються доходом від страхової діяльності.

Останній вид доходів  від страхової діяльності – це повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Прикладом може служити повернення сум із резерву збитків. Тобто  це різниця між сумою, що була спрямована до резерву збитків з метою подальшої компенсації втрат страхувальника, і фактичною виплатою.

Крім цих доходів, страховик  має доходи від інвестиційної  та фінансової діяльності. Ці доходи є  похідними від первинних доходів  страховика (страхових премій). Ця Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери.

Страховик має в розпорядженні дві групи коштів, які він може використовувати: по-перше, власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку; по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів. Інвестування коштів регламентується законодавчо та власний розсуд страховика.

До доходів отриманих  від інвестування і розміщення тимчасово  вільних коштів можна віднести: відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку  коштів на розрахунковому рахунку; відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку; відсотки за облігаціями; дивіденди за акціями; участь у прибутку перестраховиків; участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав; відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва.

Третя група доходів  страховика – інші операційні доходи від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду; доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передання основних фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; інші доходи .

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси: виконання зобов’язань перед страхувальниками; фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються  за економічним змістом на декілька великі групи.

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика. На величину цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони постійно змінюються. Тому неможливо розробити норми зазначених видатків, а можна розробити загальні рекомендації по їх обмеженню та оптимізації. Проте саме ці витрати дозволяють варіювати у встановленні розміру страхового тарифу.

В економічній літературі зустрічається багато підходів до їх класифікації та визначенню класифікаційних ознак. В найбільш загальному плані зустрічаються наступні підходи у їх групуванні: постійні та змінні (такий розподіл застосовується в актуальних розрахунках); залежні та незалежні; загальні та конкретні на ведення справи страховика.

Постійні витрати не можуть бути віднесені на конкретне страхування, вони є незмінними протягом значного проміжку часу. Ці витрати повинні  розкладатися на весь страховий портфель за укладеними договорами. На відносно постійні витрати не впливають коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов’язані із значним розширенням чи значним згортанням страхової діяльності. Питома вага цих витрат досить мала.

Змінні витрати на ведення страхової  справи стосуються певного виду страхування  чи страхового полюсу та можуть бути на них віднесені. Дані витрати змінюються пропорційно ступеню зайнятості персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша частка витрат на ведення страхової справи.

Деякі витрати мають характер залежних та незалежних. їх нормують в промилі від страхової суми середньоспискового складу страхувальників.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою  компанією в залежності від взятих на себе зобов'язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення  страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають  собівартість страхової послуги.

Витрати при здійсненні інвестиційної  діяльності досить незначні і пов’язані  із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

Прибуток страховика складається  з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності, прибутку від іншої звичайної  операційної діяльності та надзвичайних операцій.

Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного  страхування) обчислюється як різниця  між доходами від страхової діяльності та відповідними витратами страховика, склад яких визначений чинним законодавством України.

Страхові премії в контексті доходів страховика розглядалися з погляду надходжень від страхувальників на користь страховика певної кількості грошей як плати за страхові послуги. Проте коли йдеться про визначення прибутку від страхової діяльності, не вся сума отриманих страхових премій може розглядатися як дохід страховика. Отримана премія має перетворитися у зароблену премію.

Страхування – це вид діяльності, при якому послуга, що надається  страховиком, має певну тривалість у часі. Через це отриману від  страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Вона перетворюється на дохід поступово, пропорційно до спливання терміну дії договору страхування. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент заробленою вважати не можна (незароблена премія).

Зауважимо, що ступінь  реальності визначеного фінансового результату від страхової діяльності значною мірою залежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на зароблену і незароблену, тобто наскільки точно обчислені суми резервів незароблених премій та частки перестраховиків у цих резервах. Точність обчислення залежить від методу, яким його виконують. Тому у практиці західних страхових компаній особлива увага приділяється використанню найпридатніших методів залежно від характеру діяльності страховика і видів страхування, які він пропонує. З огляду на це зазначимо, що метод, який застосовується українськими страховиками, виглядає занадто приблизним. Він не враховує специфіки окремих видів страхування, терміну дії страхових договорів. А звідси – неможливість визначення достатньо точного фінансового результату від страхових операцій.

Прибуток від страхової  діяльності не завжди є головною частиною прибутку страховика. Дуже часто основна  діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються  прибутком від інвестиційної  та фінансової діяльності, а також прибутком від іншої звичайної діяльності та надзвичайних операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами .

Отже, доходи, видатки  та фінансові результати страхових  компаній мають ряд своїх особливостей. Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Витрати ж страхової компанії формуються у процесі витрачання страхового фонду. Фінансовим результатом страховика є вартісна оцінка підсумків його господарювання.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

Страхування на сьогодні стало обов’язковою умовою функціонування фінансового ринку, ринку кредитних ресурсів. Кожен комерційний банк, інвестиційна компанія здійснює свою діяльність страхуючи ймовірні ризики. Тобто страхування у сучасних умовах виступає як обов’язкова умова і, відповідно, як вимога стабільного функціонування ринкової системи і особливо фінансового ринку.

Відповідно разом із зростанням важливості страхування  посилюється і роль страхових  компаній на цьому ринку, які акумулюють довгострокові фінансові ресурси, що безпосередньо можуть бути використані в економіці.

В країнах з розвиненою економікою страхові компанії відіграють досить важливу роль на фінансовому  ринку, являються його активними  учасниками та вважаються одними з  найбільших інвестиційних інститутів. На сучасному етапі в Україні ж зовсім інша ситуація. Поки що страховики не займають провідних позицій на українському фінансовому ринку. І це досить сильно гальмує як економіку в цілому, так і фінансовий ринок, який знаходиться на стадії розвитку і потребує значних інвестицій. Проте ми вважаємо, що цю проблему можна і потрібно вирішувати.

Перш за все слід зазначити, що проблемою українського страхового ринку є недостатній рівень розвитку страхових компаній, що працюють у  сфері страхування життя, тобто  так званих лайфових компаній. Цей вид страхування має практично невичерпний потенціал. В розвинених країнах лайфові компанії займають чільне місце на фінансовому ринку, так як саме вони концентрують значні довготермінові заощадження населення. За рахунок того, що договір на страхування життя має тривалий строк дії, а зобов’язання із виплати страхового забезпечення в основній частині настає лише після закінчення договору страхування, або в інші, раніше обумовлені строки, компанії зі страхування життя мають найбільші можливості стосовно довготермінових інвестицій.

Недостатній розвиток страхування  життя в Україні пояснюється  рядом таких факторів як: недостатній  рівень капіталізації ринку, несприятливі умови для інвестування, низький  рівень доходів населення, відсутність  державних гарантій під інвестиційні проекти та довгострокових фінансових інструментів, в які б можна було вкладати кошти. Українські державні цінні папери поки що не є надійним фінансовим інструментом, а вкладення коштів в акції підприємств на довгострокову перспективу є досить ризиковим.

Слід також відмітити, що в Україні є деякі проблеми з вкладанням коштів в такий інструмент фінансового ринку, як акції. Практично  всі акції, що обертаються на фондовому  ринку (ринку цінних паперів), є простими іменними акціями, оскільки переважна більшість акціонерних товариств в нашій країні була створена процесі приватизації. Таким чином в Україні не набув поширення випуск привілейованих акцій, які є більш прийнятними для інвестування страхових активів, оскільки знижують ризик вкладень в цей інструмент, що є ризиковим за своєю економічною сутністю.

З огляду на вище сказане, ми вважаємо, що для підвищення інтересу страхових компаній до акцій та інших  цінних паперів, необхідно підвищити  надійність державних акцій, збільшити  емісію привілейованих акцій в тих галузях економіки і на тих підприємствах, де це можливо, а також провадити всі можливі заходи для випуску акцій підприємств, гарантом яких буде виступати держава. Також держава повинна запровадити нові державні цінні папери, орієнтуватись переважно на вітчизняних інвесторів, розміщувати державні позики на внутрішньому ринку, забезпечувати необхідний рівень дохідності, який би перевищував інфляційні очікування. Це в майбутньому дасть змогу активізувати інвестиційну діяльність страхових компаній, а також не допустить відтоку коштів за межі країни.

На нашу думку, обмеження  законодавством відносно можливості страхових  компаній представляти кошти страхових  резервів цінними паперами, що не котируються  на фондовій біржі, стримує інвестиційну діяльність страховиків, а відповідно не сприяє їхньому розвитку на фінансовому ринку України. Тому для збільшення кількості інвестицій страховими компаніями доцільно встановити певний норматив вкладень в цінні папери, які не котируються на фондовій біржі. Це дозволить забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу, який потребує додаткових інвестицій для свого належного розвитку.

Також ми вважаємо, що для  страхових компаній України буде доцільно включити до свого інвестиційного портфеля такий актив, як золото, так як воно володіє властивостями надійності, ліквідності, а також стійкості до інфляції. Тобто клієнт вносить в страхову компанію платежі в гривнях по курсу банківського металу, який встановлюється Нацбанком на момент укладання договору. А страховик розміщує ці кошти на відповідному депозитному рахунку в банку. По великому рахунку такий страховий поліс являється альтернативою вкладання грошей на «золотий» депозит, але в цьому випадку клієнт отримує ще й страховий захист.