Писемність у східних слов’ян

    Дослідники  багатьох поколінь майже одностайно вважали , що писемність у східних слов’ян, у тому числі й українців, з’явилася в кінці 10 століття і була пов’язана з просвітницькою діяльністю братів філософів Кирила та Мефодія в середині 9 століття.Ця точка зору ґрунтується насамперед на свідченні “Повісті врем’яних літ” про те, що після введення християнства в Болгарії у 858 році візантійський імператор Михайло на прохання слов’янських Князів послав у Моравію Костянтина і Мефодія, де вони створили слов’янський алфавіт( найвірогідніше, не кирилицю, а глаголицю) і переклали слов’янською мовою найважливіші християнські книги. Створена Кирилом та Мефодієм азбука “прозвался грамота словьньска есть в Руси и в болгарьхь дунайских”. З літописною версією походження писемності у слов’ян взагалі й на Русі зокрема, збігаються висновки багатьох російських та українських вчених славістів - О.О.Потебні, О.О. Шахматова, О.І.Соболевського, Л.В.Щерби, Л.А.Булаховського.

    Але деякі дослідники порушують питання: чи була Русь неписьменною аж до розповсюдження християнства на східнослов’янських землях, чи тут ще до цього існувала якась система запису усного мовлення.

    І.І.Срезневський  дійшов висновку, що слов’яни починаючи  з 6-7 століть і до 9 століття користувалися греко-слов’янським письмом, яке потім Костянтин взяв за основу для вдосконалення й доповнення. Вчені, прихильники цієї теорії, опиралися на договори Русі з греками, писані руською мовою ще на початку 10 століття, на високий ступінь розвитку проповідницько-ораторського мистецтва.

    Важливу роль в утвердженні  ідеї про самобутність давньоруської писемності відіграли  праці відомого російського вченого  С.П.Обнорського. Його спостереження  і роздуми втілились в концепцію  самобутнього розвитку писемності на Русі й давньоруської літературної мови, яку він висунув  в 30-х роках 20 століття. За припущенням вченого, певні форми писемності могли мати ще руси антського періоду 4-7 століття.

    І прихильникам, і супротивникам ідеї дохристиянського походження писемності у східних слов’ян не вдалося переконати один одного, передусім, через брак неспростовних аргументів. Загальна закономірність винекнення писемності в будь-яких народів сумніву не викликає:писемність з’являється тоді, коли виникає необхідність передавати мову на великі віддалі й фіксувати її в часі. А це відбувається внаслідок утворення певних державних форм і розвитку між людьми  різноманітних суспільних зв’язків. Уперше до порога державності прасолов’янські протоукраїнські племена піднялися на останньому етапі чорноліської культури( 8-7 ст. до н.е.) створивши союз чотирьох царств(сколоти).В історичних джерелах немає одних звісток про те, чи були знайомі сколоти з класичним грецьким письмом.Однак це письмо було відоме в причорноморських грецких містах і могло там застосовуватись при торговельних операціях.Хоч до прямого запозичення техніки письма справа не дійшла, але не виключено, що слов’яни-сколоти  застосували в торговельних операциях близькі до письма способи передачі повідомлень, наприклад палиці з “чертами і різами”, про які пізніше повідомляє Храбр.

    Нащадки колишніх сколотив  пережили ще інтенсивніше піднесення  в 2-4 ст. н.е. у складі черняхівської культури.Є підстави твердити, що серед черняхівських племен розвивалася писемність, яка набула в них двох різновидів.Насамперед побутувало місцеве піктографічне письмо типу “черт і різів”, яке використовувалося як календарно, родов й особисті знаки та знаки для лічби й ворожіння.Крім того, через купцов та ремісників Північного Причорномор’я проникало грецьке й латинське вокалізоване літерно-звукове письмо.Окремі уламки черняхівського посуду місцевого виробництва з грецкими та латинскими литерами-фонографами выявлено в Середній Наддністрянщині(Чернівецька і Хмельницька області). Це свідчить про поширення серед черняхівського населення  писемності на основі грецкого (переважно на сході) та латинского (на заході) алфавітів, яка використовувалась також для записувоєнних і торговельних угод та інших складних документів.Всілякіспрби розглядати появу писемності у східних слов’ян з позиції повної автохтонності й припускати існування місцевих оригінальних алфавітів не маютьпід собою реального  историчного грунту, оскільки літерно-звукове письмо поширювалось в усьому світі виключно шляхом запозичень.

    Нове  піднесення середньонадніпрянських земель відбувалося потягом 6-7 ст. н.е., у период утворення союзов східнослов’янських племен і зародження державності.Зі зростанням між ними економічних, торговельних і культурних зв’язків напередодні утворення Київської Русі активізувалась потреба в писемності.Цілком можливо, що найпоширенішим засобом письма знову стали літери грецького алфавіту.З налагодженням тісних торговельних і культурних стосунків  з Візантією у 7-8 ст. склалася традиция записувати слов’янські тексти грецкими й латинскими литерами, поступово пристосовуючи грецьке письмо до місцевих фонетичних особливостей, поповнюючи його лигатурами, новими литерами з інших алфавітів тощо.Писемність на грецькій основі в цей час, очевидно, міцно увійшла в культурний побут слов’ян, оскільки кирилична азбука  настільки добре пристосована до передачі слов’янського мовлення, що цього можна було досягни лише на базі тривалого застосування грецкого алфавиту  в писемній практиці слов’ян.

    Виникнення  в 9 ст. централізованої східнослов’янської держави - Київської Русі вимагало створенная різноманітних державних інституцій, налагодження внутрішніхекономічних зв’язків, встановлення дипломатичных і договірних стосунків з сусідніми й віддаленими державами, що стимулювало дальний розвиток писемності, застосування якої стає практично неминучим.Маючи кількавікову традицию невпорядкованого використання грецкого алфавиту для письма, протоукраїнці цілком природно, продовжували її в умовах раннього периоду Київської Русі, поступово вдосконалюючи грецькі літери  і пристосовуючи їх до особливостей давньоруської мови.Про використання на Русі в 9 і на початку 10 ст.якогось видозміненого грецкого письма свідчать грецькі та арабські джерела, згідно з якими  візантійський император Василь Македонець нібито на прохання русского князя послав у 866 рю архієпископа з двома освітниками.Посланці хрестили русичів  ввели в них вмдозмінене грецьке письмо з 35 літер.Не виключено, що місцевою мовою, але протокирилівськими литерами на основі грецкого письма, дополнено й пристосовано до місцевої вимоги, були написані Євангеліє та Псалтир, якіза повідомленням “Житія” Кирила, він собачив у Корсуні (Херсонесі) під час подорожі до хазар у 860 р.Існують і інші свідчення різного ступеня вірогідності про наявність у русев дохристиянського периоду якогось письма, зокрема: а) розповідь арабского мандрівника Ахмета ибн Фалдана, що в 921 р. Бачив у волзьких болгар похорон руса і написані потім на кургані імена небіжчика та царя русів; б) твердження арабского географа ал-Масуді(помер у 956) про те, що в одному З. “русских храмів” він выявив накреслене на камені пророцтво; в) повідомлення арабского вченого Ібн ан-Надіма(987) про наявність письма у русев, вирізуваного на дереві.

    Можливість  практичного застосування письма повязана з тим, що кінець 9 перша половина 10 ст. були часом пожвавленого культурного руху з метою створенная оригінальної писемності на тих слов’янських землях, межі яких у 10-12 ст. стикалися з окраинами України-Русі. За таких умов в Україні-Русі не могли не знати про поширену в Моравії та Паннонії писисемність на основі створено близко 863 р. Костянтином глаголиці.Не виключено, що глаголиця, яка становила особливу закінчену систему, створену з ретельним урахуванням специфічних особливостейслов’янської мови, проникала й на Русь й мала певне застосування в господарській та дипломатичній практиці.

    З самого початку 10 ст. на Русь спорадично стала проникати, новостворена ічнями Корила і Мефодія, кирилична азбука.Більш-менш вірогідним свідченням існування писемності в Україні-Русів першій половині 10 ст., найімовірніше на основі ранньої кирилиці, є договори русских Князев Олега та Ігоря з Візантією 911, 944, 972.Доказом значного поширення писемності на Русі в першій половині 10 ст. служать і самі договори з греками, переклад яких на давньоруську писемну мову відбувався, найвірогідніше, невдовзі після написання грецкого оригиналу.Це відповідало візантійській традиції при укладанні договорів з іншими народами писати тексти двома мовами.

    Слід  особливо наголосити на широкому застосуванні раннього кирилличного письма у світській  сфері, в повсякденному господарюванні й побуті.І численні  графіті  на стінах Софійських соборов у Києві  та Новгороді, і новгородські берестяні грамоти, і написи та клейма на будівельних плитах, плінфі, зброї, та інших предметах 11 ст. - усе свідчить про те, що писемність в той час набула  значного поширення , зокрема і серед різних верст населення, навить простолюдинов.Отже писемність у східних слов’ян мала існувати до того вже декілька століть, а державно реформи князя Володимира, пов’язані з прийняттям кирилличного письма, були підготовлені більш-менш привалим периодом його практичного застосування. 
 
 

    Принесена христианством візантійська перекладна литература заклала перші підвалини для виникнення  в Україні-Русі своєї оригінальної літератури.Оригінальна руська литература ставила собі за мету християнську просвету населення з найближчим практичним завданням навчити людей християнського життя.Отже, загальний погляд на призначення книги був виключно релігійний.Але оригинальна руська литература не змогла втриматися у визначених для неї вузьких церковнохристиянських рамках.Вона Мустла відповідати духовним запитам не тільки церкви, але і всього суспільства і служити интересам свого народу.Усе це спричинилося до того, що вже в ранній период руської державності сформовались і параллельно функціонували дві літературні мови: старослов’янська як мова християнської церкви Ц. кінця 10 ст. і руська писемно-літературна мова для задоволення різноманітних державних і духовних запитав суспільства,що виникла переважно на основі київського койне(по-грецкому - спільний диалект.Спочатку означало загальногрецькук мову, яка склалася на основі аттічного диалекту в 3-1 ст. до н.е. і розвинулася в загальнонародну мову всієї Греції.) в 9-10 ст. з элементами живого мовлення східних слов’ян ,але зразком для якої богато в чому послужила старослов’янська мова.Це були самостійні літературні мови зі своими системами і сферами функціонування.

    Руська  писемно-літературна мова з властивою  їй досить розгалуженою стильовою системою успешно задовольняла суспільні  й культурні запити русского населення.Найхарактерніші  стилі цієї мови: юридично-діловий(“Руська  правда” 11 ст. і різноманітні давньоруські грамоти), літописний (“Повість врем’яних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородський, Суздальський та інші летописи) і світсько-художній (“Повчання Володимира Мономаха” кінця 11-поч. 12 ст., “Слово о полку Ігоревім” кінця 12 ст., “Моління Данила Заточника”).

    Історію руської писемно-літературної мови можна поділити на два періоди: 10 -перша половина 12 ст., потягом якого в у руської літературної мовимовах державної та політичної консолідації русского суспільства сформовалась ця мова з целою системою стилів і специфічними засобами литературного вираження; друга половина 12 - початок 14 ст., коли руська писемна мова развивалась в епоху феодальної роздрібненості.Запропонована періодизація дуже умовна, але вона в основному відбиває тенденції розвитку руської літературної мови.Адже ця мова не залишалася незмінною потягом усього давньоруського периоду.У ній відбувалися поступові перетворення, викликані все помітнішим зближенням з живою народною мовою, яка, у свою чергу, також зазнавала змін, особливо фонетичних та граматичних.Неабияке значення для розвитку східнослов’янських діалектів моли занепад  зредукованих голосник йора та єра і його наслідки, які в різних русских ареалах були неоднакові.Саме від занепаду зредукованих , який збігся з феодальною роздрібненістю Русі, починаться самостийна історія російської, української та білоруської народнорозмовних мов. 

    Висновок

    Таким чином археологічні й історичні  матеріали показують, що формування писемності у слов’ян було кладовою частиною їхнього загальнокультурного поступу. А отже. Единим культурним процесом, хоч різні ланки реалізувалися на різних слов’янських територіях не синхронно.Усі наявні наукові дані свідчать на користь припущенная, що на русі, як Я. На більшості слов’янських земель, писемність виникла задолго до офіційного  введення христианства як закономірний і неохідний етап внутрішнього розвитку східнослов’янських племен у период їх консолідації й переходу до державного життя.