Шляхи соціалізації особистості учня в сім’ї

37

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

    Київський національний лінгвістичний університет

                 Кафедра психології та педагогіки

                 Курсова робота на тему:

«Шляхи соціалізації особистості учня в сім’ї»

Виконала студентка 311 групи

                                                                    Інституту східних мов

                                                                                Василенко М.

                                                                   Науковий керівник

                                                                   професор Спіцин Є.С.                                                                              

Київ—2011

ЗМІСТ

С

ВСТУП              3

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ              4

1.2. Основні теорії соціалізації особистості              4

1.2. Аналіз основних проблем соціалізації особистості учнів               8

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ПРОЦЕС                     11   СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

2.1. Сім’я як фактор і важливий етап соціалізації особистості              11

2.2. Врахування потреб дитини в процесі виховання і соціалізації                16

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯВ СІМ’Ї                                                                                                        20

3.1. Вплив типу сім’ї на розвиток особистості учня                                          20

3.2. Характеристика основних проблем виховання в сім’ї                               22

3.3. Педагогічні умови позитивної соціалізації дитини в сім’ї                         30

ВИСНОВКИ                                                                                                           32             

РЕЗЮМЕ              33

ДОДАТОК              35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ               36

ВСТУП

    Актуальність проблеми полягає в тому. що педагоги по-різному її розв’язують: одні вважають, що ніякі глибокі зміни в природжену основу особистості внести неможливо, згідно з іншими теоріями природні анатомо-фізіологічні задатки мають значення, а все залежить від впливу навколишнього світу.
     Багато педагогів вивчали дану проблему, вони вважали, що в процесі життя індивіда відбувається взаємодія його з навколишнім середовищем, яке впливає на нього. Але зовнішні обставини впливають на дитину через внутрішні умови, через ті якості, що в неї сформулювалися раніше. При цьому в організмі, що розвивається виникають суперечності між вимогами, які ставить життя і суспільство до особистості, і тим, чим воно вже володіє. Звідси прагнення людини до дальшого пізнання світу, до збагачення свого досвіду.
   Об’єкт дослідження: процес соціалізації особистості школяра в сім’ї.

   Предмет дослідження: педагогічні умови соціалізації дітей у родині.   Метою нашого дослідження стало дослідження сучасних проблем соціалізації учня в сім’ї  і шляхи їх вирішення.

    Виходячи з мети ставимо такі завдання:
1) Проаналізувати сучасний стан дослідженості проблем соціалізації особистості учнів.
2) Розглянути основні теорії соціалізації особистості;
3) Дослідити психологічні закономірності соціалізації особистості учня.
4) Розкрити значення батьківського авторитету в становленні особистості дитини.
5) Показати умови позитивної соціалізації дитини в родині.

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

1.1    Основні теорії соціалізації особистості
 

      Почнемо з питання, як особистість розвивається? Особистості людей формуються в процесі їх інтеракції один з одним. На характер цих інтеракцій впливають багато факторів: вік, інтелектуальний рівень, стать і вага.    Наприклад, у нашому суспільстві цінується стрункість, тому у струнких більшою мірою розвинене почуття власної гідності, ніж у повних. Навколишнє середовище також може впливати на особистість: дитина, що виросла в умовах голоду, зазвичай відстає від однолітків з фізичного і розумового розвитку.    Нарешті, особистість значною мірою формується на основі власного індивідуального досвіду. Втрата кінцівки може викликати у людини постійну тривогу; передчасна смерть кого-небудь одного з батьків часом вселяє страх полюбити когось знову через побоювання ще раз втратити близьку людину. Іншим важливим аспектом формування особистості є культура: ми засвоюємо культуру, що склалася в нашому суспільстві, під впливом батьків вчителів і однолітків [1. с.160-172].
      Чарльз Хортон Кулі і Джордж Герберт Мід
Кулі вважав, що особистість формується на основі безлічі взаємодій людей з навколишнім світом. У процесі цих інтеракцій люди створюють своє «дзеркальне Я». «Дзеркальне Я» складається з трьох елементів[1. с.160-172]:
   1. того, як, на нашу думку, нас сприймають інші;
   2. того, як, на нашу думку, вони реагують на те, що бачать;
   3. того, як ми відповідаємо на сприйняту нами реакцію інших
      Ця теорія надає важливого значення нашої інтерпретації думок і почуттів інших людей. Американський психолог Джордж Герберт Мид пішов далі у своєму аналізі процесу розвитку нашого «Я». Як і Кулі, він вважав, що «Я» - продукт соціальний, що формується на основі взаємовідносин з іншими людьми. Спочатку, будучи маленькими дітьми, ми нездатні пояснювати собі мотиви поведінки інших. Навчившись осмислювати свою поведінку, діти роблять тим самим перший крок в життя. Навчившись думати про себе, вони можуть думати і про інших; дитина починає набувати відчуття свого «Я».
На думку Міда, процес формування особистості включає три різні стадії. Перша - імітація. На цій стадії діти копіюють поведінку дорослих, не розуміючи його. Маленький хлопчик може «допомагати» батькам вичистити підлогу, тягаючи по кімнаті свій іграшковий пилосос. Потім випливає ігрова стадія, коли діти розуміють поводження як виконання визначених ролей: лікаря, пожежного, автогонщика і т.д.; в процесі гри вони відтворюють ці ролі. Граючи в ляльки, маленькі діти зазвичай говорять з ними то ласкаво, то сердито, як батьки, і відповідають замість ляльок так, як сама дитина відповідає батькам. Перехід від однієї ролі до іншої розвиває в дітей здатність додавати своїм думкам і діям такий зміст, який додають їм інші члени суспільства, - це наступний важливий крок у процесі свідомості свого «Я».
         На думку Міда, людське «Я» складається з двох частин: «Я - сам» і «Я - мене». «Я - сам» - це реакція особистості на вплив інших людей і суспільства в цілому. «Я - мене» - це усвідомлення людиною себе з точки зору інших значущих для нього людей (родичів, друзів). «Я - сам» реагує на вплив «Я - мене» так само, як і на вплив інших людей. Наприклад, «Я - сам» реагую на критику, старанно обмірковую її суть; іноді під впливом критики моя поведінка змінюється, іноді ні, це залежить від того, вважаю я цю критику обгрунтованою. «Я - сам» знаю, що люди вважають «Я - мене» справедливою людиною, завжди готовим прислухатися до думки інших. Обмінюючись ролями в процесі гри, діти поступово виробляють своє «Я - мене». Кожен раз, дивлячись на себе з точки зору когось іншого, вони вчаться сприймати враження про себе.
         Третій етап, на думку Міда, стадія колективних ігор, коли діти учаться усвідомлювати чекання не тільки однієї людини, але і всієї групи. Наприклад, кожен гравець бейсбольної команди дотримується правил та ігрових ідей, загальних для всієї команди і всіх гравців у бейсбол. Ці установки і очікування створюють образ такого собі «іншого» - безликого людину «зі сторони», який уособлює громадську думку. Діти оцінюють свою поведінку за стандартами, встановленими «іншими зі сторони». Дотримання правил гри в бейсбол готує дітей до засвоєння правил поведінки в суспільстві, виражених у законах і нормах. На цій стадії отримується почуття соціальної ідентичності.
       Фрейд
Теорія розвитку особистості, розроблена Зигмундом Фрейдом, в якійсь мірі протилежна концепції Міда, оскільки грунтується на переконанні, що індивід завжди перебуває в стані конфлікту з суспільством. Згідно з Фрейдом, біологічні спонукання (особливо сексуальні) суперечать нормам культури, і соціалізація є процес приборкання цих спонукань.
   Три складові частини особистості. Теорія особистості Фрейда виділяє три частини у психічній структурі особистості: Ід («Воно»), Его («Я») і Суперего («понад - Я») [1. с.160-172].
Ід («Воно») - джерело енергії, спрямованої на отримання задоволення. При вивільненні енергії послаблюється напруга і особистість переживає почуття задоволення. «Воно» спонукає нас до сексу, а також здійснювати такі функції організму, як прийом їжі і відправлення природних потреб.
Его («Я») контролює поведінку людини, в якійсь мірі нагадуючи світлофор, що допомагає особистості орієнтуватися в навколишньому світі. Его керується головним чином принципом реальності. Его регулює вибір підходящого об'єкта, що дозволяє подолати напруженість, пов'язану з Ід. Наприклад, коли Ід відчуває голод, Его забороняє йому вживати в їжу отруйні ягоди; задоволення нашого спонукання відкладається до моменту вибору відповідної їжі.
Суперего («понад - Я») - це ідеалізований батько, воно здійснює моральну або оціночну функцію. Суперего регулює поведінку і прагне вдосконалити його відповідно до стандартів батьків, а згодом і суспільства в цілому.
    Ці три компоненти активно впливають на формування особистості дитини. Діти повинні діяти за принципом реальності, чекаючи, поки випаде відповідний час і місце, щоб поступитися натиску Ід. Вони повинні також підкорятися моральним вимогам, що пред'являються батьками і власним формується Суперего. Его несе відповідальність за вчинки, заохочувати чи карати Суперего, у зв'язку з цим людина відчуває почуття гордості або провини.
    Стадії сексуального розвитку. Відповідно до теорії Фрейда, процес формування особистості проходить чотири стадії. Кожна з цих стадій пов'язана з певною ділянкою тіла - ерогенною зоною. На кожній стадії виникає конфлікт між прагненням до задоволення і обмеженнями, встановленими спочатку батьками, а згодом і Суперего. На самому початку життя дитини ерогенною зоною є рот. Вся енергія немовляти спрямована на те, щоб отримати задоволення через рот - не тільки від прийому їжі, але і від процесу ссання як такого; таким чином, джерелом задоволення для дитини є рот. Даний період життя малюка Фрейд назвав оральної стадією.
    На другий, або анальної, стадії головною ерогенною зоною стає задній прохід. У цей час діти прагнуть до самостійності, а батьки намагаються привчити їх проситься на горщик. У цей період важливе значення набуває вміння контролювати процеси екскреції.
    Третя стадія названа фалічної. На цій стадії головним джерелом задоволення для дитини є пеніс або клітор. Саме в цей період, вважає Фрейд, починають проявлятися відмінності хлопчиків і дівчаток. Хлопчики вступають у так звану Едіпового стадію - підсвідомо вони мріють зайняти місце свого батька поряд з матір'ю; дівчинки ж усвідомлюють, що у них відсутня пеніс, тому вони відчувають себе неповноцінними у порівнянні з хлопчиками.
    Після закінчення латентного періоду, коли дівчатка і хлопчики ще не стурбовані проблемою статевої близькості, в життя юнаків та дівчат настає генітальна стадія. У цей час зберігаються деякі особливості, характерні для ранніх стадій, але головним джерелом задоволення стає статеві зносини з представником протилежної статі[1. с.160-172].
   Піаже

   Підхід, запропонований Жаном Піаже, значно відрізняється від теорії розвитку особистості Фрейда. Жан Піаже досліджував когнітивний розвиток, або процес навчання мисленню. Відповідно до його теорії, на кожній стадії когнітивного розвитку формуються нові навички, які визначають межі того, чого на даній стадії можна навчити людину. Діти проходять ці стадії в певній послідовності, хоча необов'язково з однаковою швидкістю і результатами[1. с.160-172].
    Перший період, від народження до двох років, називається сенсомоторної стадією. У цей час у дітей формується здатність надовго зберігати в пам'яті образи предметів навколишнього світу. До цієї стадії їм, по всій вірогідності, здається, що предмет перестає існувати, коли вони на нього не дивляться. Існування цієї стадії може підтвердити будь-яка приходить няня, яка знає, як пронизливо кричать немовлята, бачачи, що батьки йдуть, а через півроку, прощаючись з батьками, вони весело махають їм ручкою.
    Другий період, від двох до семи років, називається предопераціональной стадією. У цей час діти вчаться розрізняти символи та їх значення. На початку даної стадії діти засмучуються, якщо хтось руйнує побудований ними замок з піску, символізує їхній власний будинок. Наприкінці етапу діти розуміють різницю між символами і предметами, які вони позначають.
У віці від семи до одинадцяти років діти навчаються подумки вчиняти дії, які раніше вони виконували тільки руками. Піаже називає цей період стадією конкретних операцій. Наприклад, якщо на даній стадії дітям показують ряд з 6 паличок з лежачого поруч комплекту, вони можуть вибрати їх, не прикладаючи кожну паличку з комплекту до паличці з ряду. Діти меншого віку, ще не навчилися рахувати, щоб отримати багато, кладуть паличку до палички.
У віці приблизно від дванадцяти до п'ятнадцяти років діти вступають в останню стадію, звану стадією формальних операцій. На цьому етапі підлітки можуть вирішувати абстрактні математичні та логічні задачі, осмислювати моральні проблеми, а так само міркувати про майбутнє. Подальший розвиток мислення удосконалює уміння та навички, засвоєні на цій стадії.
   Колберг
    Фрейд вважав, що Суперего здійснює етичну функцію, заохочує і карає Его за його вчинки. Гарвардський психолог Лоренс Колберг (1963), що надавав велике значення етичному розвитку дітей, розробив ще один підхід до проблеми, в якій відчувається сильний вплив теорії Піаже.
    Колберг виділив шість стадій морального розвитку особистості, які змінюють один одного в строгій послідовності аналогічно пізнавальним стадіям у Піаже. Перехід від однієї стадії до іншої відбувається в результаті вдосконалення когнітивних навиків і здібності до співпереживання (емпатії). На відміну від Піаже Колберг не пов'язує періоди етичного розвитку особистості з певним віком. У той час як більшість людей досягають, принаймні, третьої стадії, деякі на все життя залишаються етично незрілими[1. с.160-172].
    Дві перші стадії відносяться до дітей, які ще не засвоїли понять про хороше і погане. Вони прагнуть уникнути покарання (перша стадія) або заслужити заохочення (друга стадія). На третій стадії починають формуватися власні поняття про добре і погане, люди в основному прагнуть пристосовуватися до оточуючих, щоб заслужити соціальне схвалення. На четвертій стадії люди усвідомлюють інтереси суспільства і правила поведінки в ньому. Саме на цій стадії формується моральну свідомість: людина, якій касир дав дуже багато здачі, повертає її, тому що це «правильно». Як вважає Колберг, на останніх двох стадіях люди здатні здійснювати високоморальні вчинки незалежно від загальноприйнятих цінностей.
На п'ятій стадії люди осмислюють можливі суперечності між різними етичними переконаннями. На цій стадії вони здатні робити узагальнення, уявляти собі, що станеться, якщо всі будуть діяти певним чином. Так формуються власні судження особистості про те, що таке «добре» і що таке «погано». Наприклад, не можна обманювати податкове управління, адже якби всі так поступали, наша економічна система розвалилася б. Але в деяких випадках може бути виправдана "брехня в порятунок», щадна відчуття іншої людини.
   На шостій стадії у людей формується власне етичне відчуття, універсальні і послідовні етичні принципи. Такі люди позбавлені егоцентризму; вони пред'являють до себе такі ж вимоги, як і до будь-якій людині. Напевно, Махатма Ганді, Ісус Христос, Мартін Лютер Кінг і були мислителями, що досягли цієї вищої стадії етичного розвитку.
   Експериментальні дослідження виявили деякі недоліки теорії Колберга. Поведінка людей часто не цілком відповідає тій чи іншій стадії: навіть перебуваючи на одній і тій же стадії, вони можуть вести себе по-різному в схожих ситуаціях. Крім того, виникли питання щодо шостій стадії розвитку особистості: чи правомірно вважати що кілька видатних діячів в історії людства досягли якогось особливого рівня розвитку своєї особистості? Бути може, справа скоріше в тому, що вони з'явилися на певному історичному етапі, коли їх ідеї набули особливого значення. Однак, незважаючи на критику, праця Колберга збагатила наше розуміння розвитку моральності.

   Тож, проаналізувавши усі теорії соціалізації особистості в сім'ї, ми можемо сказати, що рівень успішності соціалізації залежить від багатьох чинників і окрім сім'ї—це впершу чергу психофізіологічні властивості індивіда, також мікро- і макроклімат соціалізації. І не завжди особистість із злагодою в родині і гарними умовами соціалізації, соціалізація  індивіда проходить успішно.

1.2. Аналіз основних проблем соціалізації особистості учнів

   Процес сходження від індивіда через індивідуальність до особистості можна, певною мірою, розглядати і як процес соціалізації (впливу суспільства) з одного боку і як процес самовдосконалення людини зсередини, з іншого.
Соціалізація людини починається з самого раннього віку і продовжується протягом всього її життя. Уникнути цього процесу в дорослому віці людина може, лише ізолювавши себе від суспільства, проте в реальному житті це зробити практично неможливо[4. 159 с.].
      На процес соціалізації особистості впливає всякого роду чинники, але основними можна виділити біологічні та соціальні. Від того, якого роду гени закладені в людину, багато в чому залежить його розвиток, особливо на ранній стадії. Але не обов'язково у геніальних батьків народжуються геніальні діти. Дуже багато чого залежить і від оточення, в якому виховується людина.
      Процес соціалізації в основному йде в сім'ї, але чим старше дитина, тим менш він залежний від сім'ї, і тим більший вплив на нього робить «вулиця», школа[3. c.40-44] і т. д. Причому дуже важлива наявність і жіночого і чоловічого начала в процесі первинної соціалізації , коли більша частина інформації закладається на підсвідомому рівні. У більш старшому віці, на соціалізацію людини особливо важливий вплив надає трудовий колектив і суспільство в цілому.
     Процес соціалізації окремої особистості нерозривно пов'язаний з розвитком усього суспільства, а в даний час, у зв'язку з відкритість кордонів і можливістю отримання інформації з усього світу, і всього людства.
     Процес соціалізації учнів має ряд особливостей, вони пов'язані і з гормональними змінами в організмі, риси поривчастої, нестійкості бажань, нетерпимості, зухвалості, цікавості, готовності до жертв і т.д., які ускладнюються переживаннями невпевненості та амбівалентності (подвійності) соціального статусу учня-підлітка (вже не дитина, але ще не дорослий). Перед учням стоїть низка соціальних завдань: освоїти нові ролі, перейняти сімейно-шлюбні установки, підготуватися до економічно самостійного життя, з рядом цінностей і норм як основу переконань і соціально відповідальної поведінки.
      Для учнів з їх соціальної невпевненістю характерно об'єднання в однорідні за віком і соціальної приналежності групи однолітків з особливою молодіжною субкультурою. Ціннісні орієнтації і норми групи адаптують підлітка до самостійного життя, задовольняючи одночасно і специфічно молодіжні потреби в стилі поведінки, моді, дозвіллі, комунікації. Фактори, віддаляють підліткову субкультуру від світу дорослих, пов'язані з суперечливістю норм дорослого життя, різкими культурними і технологічними змінами, самотністю, суперечливим впливом засобів масової комунікації, нестійкістю соціального середовища. У таких умовах групи учнів-підлітків та молоді тяжіють до різних форм поведінки, що відхиляється - від соціально відчужених форм до агресії, фанатизму. Сюди входять і такі форми поведінки як куріння, вживання алкоголю і наркотиків.
Дані форми поведінки стають проблемою не тільки певної аналізованої нами групи, але і всього суспільства в цілому [2. c.51-70].

  1. Проблема куріння.
     Курити - втягувати в себе дим подрібненого тліючого тютюну як збудливий засіб; мати відповідну звичку.
     Про проблему куріння і його шкоду сказано чимало. Проте занепокоєння вчених, педагогів і лікарів, викликане поширенням цієї згубної звички, зростає, так як поки що значне число людей не вважає паління шкідливим для здоров'я.
     Куріння - не нешкідливе заняття, яке можна кинути без зусиль. Це справжня наркоманія, і тим більше небезпечна, що багато хто не сприймає серйозно.
     Куріння є соціальною проблемою суспільства, як для тих хто палить, так і для некурящої частини населення. Для першої - проблемою є кинути палити, для другої - уникнути впливу кращого суспільства і не «заразитися» їх звичкою, а також - зберегти своє здоров'я від продуктів куріння, оскільки речовини, які входять в дим і видихаються курцями, не на багато безпечніше того, якщо б людина сама курила і приймала у себе нікотин і багато іншого, що входить до запаленої сигарети.
  2. Проблема ранньої  алкоголізації
     Алкоголізм робить більше спустошення, ніж три історичних бича, разом узяті: голод, чума, і війни. У. Гладстон
     Алкоголізм - хронічне захворювання, що розвивається в результаті систематичного вживання спиртних напоїв, що виявляється у фізичному і психічної залежності від алкоголю, що веде до соціальної та психологічної деградації особистості.
    Алкоголізація підростаючого покоління більшістю дослідників розглядається як істотний індикатор неблагополуччя мікросоціального середовища. Цим і визначається постійний інтерес до вивчення проблеми поширеності й характеру ранньої алкоголізації.
До ранньої алкоголізації ставиться знайомство з п'янкими дозами алкоголю у віці до 16 років. Про ранній (підлітковому) алкоголізмі варто говорити з появою його перших ознак у віці до 18 років.

3. Проблема наркоманії
      До кінця вісімдесятих вже сформувалося злочинне співтовариство наркоторговців. Оборот наркотиків був тоді близько 500 тонн на рік. Вартість наркотиків падає, а кількість наркоманів зростає. З 1996 року відбувається зрушення в бік дорогих наркотиків, таких як опіум, героїн. І наркотики входять в моду ... Наркотики тепер можна купити скрізь: на ринках, в метро, ​​дискотеках, школах, вузах. Ось своєрідний «Хіт-Парад» українських ВНЗ, де наркотиками торгують нігерійці і просто продавці з числа студентів.
     Наркотик - сильнодіюча речовина, переважно рослинного походження, що викликає збудливо стан і паралізує центральну нервову систему.
     Наркоманія (від грец. Narke - заціпеніння і mania - божевілля, захопленість) - в медицині хвороба, що характеризується непереборним потягом до наркотиків, що призводить до тяжких порушень функцій організму; в соціології - вид, що відхиляється[10.  63 с.].