Словосполучення як одиниця синтаксису

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Курсова робота на тему:

«Словосполучення як одиниця синтаксису»

Виконала:

студентка 37  групи

факультету романо-германської філології

спеціальність “Прикладна лінгвістика”

Харько Аліна Віталіївна

Науковий карівник:

кандидат філологічних наук

доцент

Троцюк А.М.

Луцьк – 2008

Зміст

Вступ............................................................................................................................3

Розділ 1. Словосполучення як мовна одиниця........................................................4

1.1. Загальне поняття про словосполучення.......................................4

1.2. Словосполучення як самостійна значуща одиниця.......................5

1.3. Синтаксичні зв’язки у словосполученнях........................................6

Розділ 2. Способи підрядного зв’язку в словосполученні.................................8

2.1. Узгодження...........................................................................................8

2.2. Керування.....................................................................................10

2.3. Прилягання..................................................................................12

Розділ3. Семантико-синтаксичні відношення між компонентами словосполучень..........................................................................................17

3.1. Семантико-синтаксичні відношення і синтаксичні зв’язки.........17

3.2. Відношення у підрядних словосполученнях....................................18

3.3. Відношення в сурядних словосполученнях......................................21

Висновки....................................................................................................................24

Список використаних джерел............................................................................27

Вступ

Синтаксична наука починалася з вивчення сполучення слів. Однак спершу докладніше почало розроблятися вчення про речення – у працях М.І.Греча, О.Х.Востокова, Ф.І.Буслаєва, О.О.Потебні та інших, а потім про словосполучення.

Під словосполученнями ми розуміємо такі семантико-синтаксичні єдності, утворені за нормами і правилами мови з двох чи більшої кількості повнозначних слів, які виражають єдину, хоч і в лексично членній формі, назву предмета, поняття чи уявлення.

Мета нашої роботи – дати повний аналіз словосполучень, виділити їх особливості, принципи поділу, будову, функції.

Завдання нашої роботи:

      виокремити особливості будови словосполучень в українській мові;

      виділити способи підрядного зв’язку у словосполученнях;

      виокремити основні типи семантико-синтаксичних відношень, які характерні для сурядних та підрядних словосполучень.

Актуальність роботи полягає у великій увазі до цієї синтаксичної одиниці, нові погляди на її вивчення та трактування.

Предметом дослідження є словосполучення.

Об’єктом дослідження – його будова, способи підрядного зв’язку, семантико-синтаксичні відношення між компонентами, функції.

Робота складається з вступу, трьох розділів («Словосполучення як мовна одиниця», «Способи підрядного зв’язку в словосполученні», «Семантико-синтаксичні відношення між компонентами словосполучень»), висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Словосполучення як мовна одиниця

1.1. Загальне поняття про словосполучення

Словосполучення – синтаксична конструкція, утворена поєднанням двох чи більше повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв’язку і відповідних йому семантико-синтаксичних відношень. Словосполучення мають певну структурну схему – типовий граматичний зв’язок, за яким будуються словосполучення у мовленні [14; 569].

Під словосполученнями ми розуміємо такі семантико-синтаксичні єдності, утворені за нормами і правилами мови з двох чи більшої кількості повнозначних слів, які виражають єдину, хоч і в лексично членній формі, назву предмета, поняття чи уявлення. Поширення будь-якого повнозначного слова іншим повнозначним словом є не чим іншим, як словосполученням [13; 12].

Поєднання двох чи більше повнозначних слів відбувається на основі підрядного зв’язку. Це означає, що одне із цих слів підпорядковуюче (головне, стрижневе, ведуче), друге – підпорядковане (залежне), наприклад: радити учневі, шостий від вікна, хтось із знайомих, дуже швидко, допомога брата, швидко взяв, піднести прапор, червоне полотнище, швидко писати, малювати олівцем; to make an assignment, absolutely right, full of energy, mother’s tears, lift easily тощо.

Словосполучення, як і речення є об’єктом вивчення словотвору, але на іншому рівні. Це мінімальні синтаксичні одиниці, які є виразниками складних найменувань. Вони входять у синтаксично-комунікативну систему мови тільки у будові речення як його безпосередні складники. Словосполучення відрізняються граматичними значеннями, смисловими відношеннями та функціями від сполучень слів, які є основними структурними елементами речення – сполучення підмета з присудком. Словосполученню не властиві і суб’єктивно-об’єктивні синтаксичні категорії речення (предикативність, інтонаційна закінченість, модальність).

З реченням словосполучення споріднює те, що обидві ці одиниці складаються із слів, крім того, на основі словосполучень будуються речення.

В „Русской грамматике” 1980 р. називаються такі специфічні риси словосполучення:

1) воно має таку формальну і семантичну організацію, яка визначається видом підрядного зв’язку;

2) словосполучення має мовне значення, яке дорівнює відношенню між компонентами при підрядному зв’язку;

3) словосполучення може змінюватися відповідно до видозмін підпорядковуючого слова;

4) словосполучення має свої правила поширення і створення складніших конструкцій;

5) словосполучення має свої правила функціонування;

6) словосполучення має свої системні співвідношення із словосполученнями іншої будови [10; 80].

1.2 Словосполучення як самостійна значуща одиниця

Більшість словосполучень, як і інші мовні одиниці, виникає в живому спілкуванні між людьми, тобто в тексті, в реченні. Проте це не означає, що словосполучення не може бути самостійною одиницею. При потребі, абстрагуючись від речення, можна розглядати сполучення слів для того, щоб докладніше виявити, які валентні особливості (валентність – від лат. Valentia – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами) того чи іншого слова, які зміни відбуваються з даними поєднаннями для функціонування в іншому словесному оточенні.

На значення словосполучення іноді може впливати порядок розташування його складових частин: п’ять тижнів і тижнів п’ять (вказує на приблизність), холодний вітер (залежне слово – означення) і вітер холодний (залежне слово – присудок).

У словосполученні сигніфікати (уявлення), які супроводять кожне окреме слово, у нашій уяві зливаються в один цільний образ, у якому від лексичного значення слів відсікається те, що, як підказує наш життєвий досвід, є несумісним, непоєднуваним. Отже, сполучуваність слів і їхніх значень зумовлюється сполучуваністю реальних чи уявних явищ. Тому можливі словосполучення зачиняти двері, заплющувати очі; do business, make a deal але не можливі зачиняти очі, заплющувати двері; make business, do a deal тощо.

Можливість поєднання слів у словосполучення залежить від того, суміщаються чи не суміщаються між собою названі ними явища. Наприклад, слово мокрий не поєднується зі словами сонце, вогонь, полум’я як несумісне з ним поняття, але поєднується зі словами рушник, одяг. Слово boring не поєднується зі словами light, wall, mine, але поєднується зі словами book, person, movie тощо.

1.3. Синтаксичні зв’язки у словосполученнях

Слова в словосполучення об’єднуються або як рівноправні, або як нерівноправні. Відповідно до цього словосполучення бувають сурядні і підрядні.

Сурядне словосполучення – це смислове і граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних.

У сурядному словосполученні, як правило, іменники стоять в одному відмінку (розум і серце, розумом і серцем), дієслова – в одній особі і числі (дивитеся і не бачите, реве та стогне; breaks and throws away, copy and paste), прикметники – в одному роді, числі й відмінку (чесної і справедливої). Такий граматичний зв’язок називається координацією [16; 464].

Між словами у сурядному словосполученні бувають такі види сурядного зв’язку: 1) єднальний; 2) протиставний; 3) розділовий.

Сурядні словосполучення в мові сприймаються як синтаксична цілість: вони спільно підпорядковують собі залежне слово (доброта і мудрість прикрашають, Маріїні батько і мати, theme and rheme of the utterance) і так само спільно підпорядковуються головному слову (міста Київ і Львів, відпустка на липень і серпень; to lose hope and strength, my and your birthday).

Слова в підрядному словосполученні об’єднуються між собою як граматично нерівноправні: одне – головне, друге – залежне .

Від головного слова ставиться питання, а залежне відповідає на поставлене питання, наприклад: розмова про наболіле (розмова – про що? – про наболіле), приїхали вчора (приїхали – коли? – вчора); shine brightly (shine – how? – brightly), full of pain (full – of what? – of pain).

За роллю в реченні підрядні словосполучення поділяються на предикативні і непредикативні.

Предикативні підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра, навколо якого об’єднуються всі інші слова, наприклад: директор вирішив, місце звільнилося, буря повалила, квіти зав’яли, душа завмерла, руки опустились; Katy fell down, time flows, criminals steal.

Предикативні підрядні словосполучення бувають:

1) самодостатні – можуть бути реченням без залежних слів, наприклад: сонце зійшло, починається літо, день короткий, the train arrives, snow is falling;

2) недостатні – не можуть бути повним реченням без залежних слів, наприклад: комісія розглянула, держава забезпечує, кандидат може балотуватися; son feels, people make, agent deals [16; 466].

Розділ 2. Способи підрядного зв’язку в словосполученні

2.1. Узгодження

Синтаксис вивчає словосполучення, прості речення, складні речення і складне синтаксичне ціле. Складові компоненти цих одиниць пов’язуються між собою по – різному. Підрядний зв’язок між словами і словоформами не такий однотипний, як здається з першого погляду. Для всіх випадків характерна його обов’язкова особливість – поєднання нерівноправних одиниць. Однак з погляду формальних засобів вираження таке поєднання може бути різне. Здавна виділяли три види підрядного зв’язку – узгодження , керування і прилягання [15; 18].

Узгодження – форма (спосіб) підрядного зв’язку, за якої граматичні форми залежного слова уподібнюються граматичним формам опорного слова.

В „Русской грамматике” 1980 р. визначення узгодження набуло такого вигляду: „Узгодження – це підрядний зв’язок, який виражається уподібненням форми залежного слова формі головного слова в роді, числі і відмінку, або в числі і відмінку, або тільки у відмінку, і означає відношення власне означальні”. Отже, підкреслюються такі риси узгодження:

1) узгодження – підрядний зв’язок;

2) цей зв’язок виражається уподібненням форм роду, числа і відмінка;

3) при узгодженні передається власне означальне відношення.

Головним словом у словосполученнях із підрядним зв’язком узгодження переважно є іменник, а залежним – прикметник, який, маючи несамостійні категорії роду, числа і відмінка, зумовлені іменником, наприклад: зелена трава, зеленої трави, зеленій траві, зелену траву, зеленою травою, зелені трави, зелених трав, зеленим травам, зеленими травами тощо. Отже, форма залежного компонента визначається формою головного. Наприклад: Розказали кобзарі нам Про війни і чвари, Про тяжкеє лихоліття ... (Т.Шевченко); Неспокій, рух і боротьбу я бачив скрізь – в дубовій, вербовій корі, в старих пеньках, у дуплах, в болотній воді, на поколупаних стінах (О. Довженко ); І перший ратай вологість землі перегортає життєносним ралом (О.Ольжич); М’яким силуетом проступає із неба собор (О.Гончар); На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місце для могил (В.Симоненко); А вітер обтріпував з молодих топольок прижовкле листя і розкидав поміж могил.

Узгодження здавна поділялося на повне і неповне. При традиційно широкому розумінні узгодження, такий поділ потрібний був для того, щоб знайти місце різноманітним явищам, які підводились під одне поняття.

Повне узгодження передбачає уподібнення залежного слова опорному у формах числа, відмінка й роду. Наприклад: весняний ранок, осіння ніч, глибоке озеро; геніальний поет, геніального поета, геніальному поетові, геніальним поетом. У множині відсутнє узгодження в роді, тому таке узгодження неповне: весняні ріки, осінні ночі, глибокі озера. Це ж стосується узгодження кількісних числівників з іменниками лише у відмінку: десятьма книгами, шістьом братам. Отже, за неповного узгодження залежне слово уподібнюється опорному або у формі відмінка і числа (місто Київ, річка Стир), або у формі відмінка (місто Суми, у селі Пісках).

Зв’язок узгодження є слабким підрядним зв’язком, бо він не зумовлюється лексичним значенням головного слова, хоча й передбачається ним.