Етнография

   Однак етнографія, як й інші українознавчі  дисципліни, зазнала згубного тиску  ідеологічного тоталітаризму, догматизму, моральних і фізичних репресій, що до останнього часу систематично нівечили її, виривали з неї найздібніші  та найактивніші сили або збивали науку на манівці різних наукоподібних кон'юнктурних напрямків. Багато часу і зусиль потрачено на беззастережне "утвердження" етнографами "нового способу життя", "радянських звичаїв та обрядів", "нової сім'ї", "нової історичної спільності". Етнографічне вивчення всіляко спрямовувалося не на розкриття неповторної сутності українського народу, специфічних рис його етнічної індивідуальності, характеру психології, самобутності традицій, побуту, культури, а на розмивання національної свідомості, нівеляцію національної гідності з позицій ефемерних доктрин інтернаціоналізації, переплавлення народів і націй у так звану нову історичну спільність — радянський народ. Більшість етнографічних досліджень не були допущені ще в процесі затверджень і цензурних переглядів, деякі заборонялись уже у видавництвах; бували випадки, коли їх вилучали навіть з наукового обігу. Видання підготовленої 1964 р. фундаментальної узагальнюючої праці "Українці" було заборонено розповсюджувати.

   Однак навіть за цих умов українські етнографи  зробили чимало корисного. Підготовлено й опубліковано нові праці, присвячені дослідженню різних ділянок традиційно-побутової культури українського народу, питань етнічної історії, міжетнічних культурно-побутових зв'язків, характеристики окремих етнографічних регіонів, сім'ї і сімейного побуту.

   Заслуговують  на увагу праці К. Матейко: "Народна  кераміка Західних областей Української  РСР" (1959) та "Український народний одяг" (1977); Ю. Гошка "Населення  Українських Карпат XV—XVIII ст." (1976), "Звичаєве право населення українських Карпат та Прикарпаття XIV—XIX ст." (1999), Г. Стельмаха "Історичний розвиток сільських поселень на Україні" (1964); В. Горленка "Нариси з історії української етнографії" (1964) та "Становление украинской этнографии конца XVIII первой половины XIX ст." (1988), В. Наулка "Развитие межэтнических связей на Украине" (1975), З. Болтарович "Народна медицина українців" (1990), М. Тиводара "Традиційне скотарство Українських Карпат" (1994), С. Макарчука "Рабочая семья на Украинском Прикарпатье" (1968) та "Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма" (1983), С. Павлюка "Народна агротехніка українців Карпат другої половини XIX — початку XX ст." (1986), Р. Кирчіва "Етнографічне дослідження Бойківщини" (1978) та "Етнографічно-фольклористична діяльність "Руської трійці" (1990), С. Сегеди "Антропологічний склад українського народу. Етногенетичний аспект" (2001).

   За  останні десятиріччя вийшли в  світ праці Ганни Скрипник "Етнографічні музеї України" (1989), Валентини  Борисенко "Весільні обряди та звичаї на Україні" (1988), Тамари Косміної "Сільське житло Поділля. Кін. XIX—ХХ ст." (1980), Оксани Франко "Федір Вовк — вчений і громадський діяч" (2000), праці Мар'яна Мандибури, Таїсії Ґонтар, Євгенії Сявавко, Лідії Артюх, Михайла Глушка, Романа Сілецького, Олександра Пошивайла, Оксани Сапеляк, Архипа Данилюка та ін.

   Опубліковано  низку фундаментальних колективних  монографій, присвячених окремим  історико-етнографічним районам: "Бойківщина: історико-етнографічне дослідження" (К., 1983), "Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження" (К., 1987), "Украинские Карпаты. Культура" (К., 1989), "Полісся України" (Три випуски, Львів, 1997, 1999, 2003) тощо.

   Київські  етнографи разом зі львівськими  видали колективну працю "Холмщина і Підляшшя" (К., 1997). У Львові 1999 р. вийшов перший том чотиритомного видання за редакцією професора С. Павлюка "Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. Археологія та антропологія".

   Велика  дослідна праця в галузі етнології  ведеться в університетах Чернівців, Ужгорода й Одеси.