Законы, закономерности и принципы социальной географии

    Функціональні закони відображають суттєву взаємодію  між входами і виходами територіальних систем, між окремими її компонентами, між геопросторовими структурами  у процесі зміни їхніх станів. Закони функціонування відображають передусім зміни параметрів її « входів». Ці закони найповніше розкриті кібернетикою, як наукою про управління з урахуванням зворотних зв′язків. Застосування принципів і законів кібернетики до великих систем на земній поверхні свідчать про те, що ми маємо справу з геокібернетикою.

    Найпростішими моделями функціональних законів є моделі гравітації між населеними пунктами чи регіонами.

    Тяжіння між двома поселеннями чи регіонами, яке виражається через міграційні потоки між ними, може моделюватися формулою , ізоморфною до відомої формули закону гравітації І.Ньютона [1].

    Найважливіші  всезагальні реальні закони, що діють  незалежно від волі людей, — циклічність  розвитку і системність. Ці закони, безумовно, визначають розвиток окремих  соціально-географічних об'єктів, процесів і явищ, а також соціальної сфери у межах територіальних суспільних систем того чи іншого ієрархічного рівня, і з ними не можна не рахуватися [3].

    Закон циклічності

    Суть  закону циклічності розвитку полягає  у повторюваності подібної ситуації через певні проміжки часу.

    Час від початку ситуації до нового початку  подібної ситуації після завершення попередньої називається циклом. Усі цикли розпадаються на подібні  періоди — фази. Класичний цикл складається з чотирьох фаз: виникнення, росту, занепаду, загибелі (кризи). Циклічність  ієрархічна: кожен цикл складається  з менших циклів, тобто мають місце  цикли у циклах і водночас є  складовою частиною циклу вищого рівня. Ієрархічність циклічності  — це поєднання перервності та безперервності явищ, процесів життєдіяльності.

    Циклічність проявляється в чергуванні двох фаз (інволюційної і еволюційної), в 12 етапах послідовного формування системи. Накопичення  кількісного досвіду створює  умови переходу даної системи  на якісно новий рівень, де вона пізнає мету системи більшого рівня. Це означає початок нового витка спіралі розвитку. 

    Головні риси циклічності.

    1) Циклічність проявляється як  безперервне чергування активної  і пасивної фаз: інволюції і  еволюції.

    2) Обидві фази є одно необхідними.  Тільки наявність обох фаз  забезпечує всебічність, повноту  накопичення досвіду в циклі.

    Циклічність властива всім явищам. В клітці здійснюються біохімічні процеси розщеплення  вступників та синтезу власних органічних сполук - будівельних елементів організму. Робота органів також циклічна: наприклад, систола і диастола в серці, циклічний характер виділення травних соків. Цикл кровообігу складається з двох фаз: доставки артеріальної крові в тканини і повернення продуктів розпаду з венозної крові до легким, в яких відбувається збагачення киснем. Рефлекторна дуга і біоритми мозку забезпечують активну взаємозв'язок організму з навколишнім середовищем, життя якої також підпорядкована певним ритмів (добовим, тижневим, місячним, місячним, річним і т. д.). Таким чином, малі цикли включені у великі.

    Розглянемо центральний об'єкт соціальної географії та регіональної соціальної географії — Людину. Людина народжується (фаза виникнення), розвивається (фаза росту), старіє (фаза занепаду) і помирає (фаза загибелі). Життя однієї людини можна розглядати як малий цикл. Його завершення є свідченням перервності життя. Але малий цикл (життя однієї людини) становить складовий елемент середнього циклу (родини), який у свою чергу виступає елементом великого циклу (етносу), що входить до складу надвеликого циклу (цивілізації). Існування циклів вищого порядку — свідчення безперервності життя. Аналогічна ситуація спостерігається і з окремими соціальними об'єктами: соціальний об'єкт (наприклад, лікарня) виникає, працює на повну потужність, старіє і переживає фазу загибелі (банкрутство, ліквідація) або відновлення (реконструкція, регенерація), для чого необхідні нові умови, додаткові інвестиції. Отже, конкретні соціально-географічні об'єкти підпорядковані закону циклічності. Безумовно, це стосується і регіональних соціально-географічних об'єктів. Історичний досвід засвідчує про циклічні соціально-географічні явища в регіонах: періодично у тих самих місцях простору відбувається активізація соціальних процесів. 

    Рис.1 Цикл життя людини [8].

    Закон системності.

    Закон системності полягає у тому, що світ, у якому ми живемо, є сукупність ієрархічно впорядкованих систем.

    Під системою розуміють множину пов'язаних між собою елементів, причому  ця множина володіє стійкістю, автономністю і такими новими якостями, яких не мають  окремі елементи, але які дають  змогу реалізувати головну ціль існування системи. Так, людина може бути елементом систем сім'я, соціальний об'єкт (лікарня, супермаркет тощо), місто, національний комплекс.

    Зазвичай  системи подібні (аналогічні) між  собою. Однотипні системи мають  подібні пропорції між їх елементами.

    Закон циклічності та закон системності  надзвичайно взаємопов'язані й  ніби переплітаються один з одним: на кожному рівні системної ієрархії розвиток відбувається за власними циклами, і чим більші масштаби системи, тим  триваліші цикли.

    Серед великих або загальних для  великих груп явищ законів у контексті  науки "соціальна географія" необхідно  розглядати соціальні закони. До них  відносять форми соціальної причинності, універсальної залежності, що виявляються  в суспільстві як об'єктивні, необхідні, стійкі, повторювані зв'язки між  соціальними процесами та явищами.

    Соціальні закони розвитку характеризують переходи від одного соціального стану, соціального  явища чи соціального процесу  до іншого, а закони функціонування відображають зв'язки і взаємодії  елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму  та спосіб їх взаємного існування  у певному соціальному часі й  просторі.

    Механізм  дії соціального закону — це сукупність ланок, ланцюгів явищ, процесів, дій, взаємодій, відношень, пов'язаних взаємозв'язками і взаємозалежностями. Категорії соціальних законів не є загальновизнаними. Наприклад, вчені, котрі досліджують суб'єктивну соціальну реальність, уникають оперування категорією "соціальний закон".

    Серед великих або загальних для  великих груп явищ законів найважливіший  основний соціально-географічний закон, який виражається процесом соціально-географічного  системоформування. Цей закон означений  нами як такий за аналогією зі сформульованим С. Ниммик основним економіко-географічним законом, вираженим нею як процес суспільно-географічного системоформування. [4].

    Рис.2 Схема системності життя людини [8]. 
 
 
 
 

2.Закономірності  соціальної географії.

    Коли  розглядають соціальні об'єкти, процеси  та явища, то увагу концентрують переважно  не на законах, а на закономірностях. Що ж слід розуміти під закономірностями?

    Закономірності  — це суспільні, реально існуючі, повторювальні, істотні стійкі відношення (взаємозв'язки) суспільного життя  або етапів суспільного процесу, які визначають розвиток, структуру  і функціонування явищ і процесів. Основні риси таких відношень (взаємозв'язків) — об'єктивність, необхідність, обов'язковість  вияву, автономність.

    Закономірності  розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ — це найзагальніші об'єктивні причинно-наслідкові відносини між ними та територією (територіальними факторами); це також і відображення їх тяжіння до територій з особливими характеристиками, і відображення специфіки територіальної організації діяльності населення в соціальній сфері.

    Отже, можна дійти висновку: зміст поняття "закон" тотожний змісту поняття "закономірність". Єдина відмінність  полягає у тому, що закономірність діє впродовж історичного періоду, який людина може охопити, завдячуючи своєму історичному досвіду. Закони ж залишаються незмінними у відомій  людству системі відліку часу.

    Вияв  закономірностей на тій чи іншій  території залежить від законів  і нормативних актів, що діють  у конкретній державі, в межах  якої розташована досліджувана територія.

    Найважливіші  закони і закономірності розвитку та розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ такі:

    1. Закон територіального формування  соціалізації та закономірність  спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному  соціальному розвитку. По суті, особливості  територіального формування соціалізації  і є процесом спеціалізації  регіонів у внутрішньодержавному  соціальному розвитку.

    2. Закон територіальної інтеграції  соціальної сфери і закономірність  комплексного соціального розвитку  держави та регіонів. Закон територіальної  інтеграції соціальної сфери  полягає в інтенсифікації взаємозв'язків  (соціальних, культурних, сакральних, туристичних)  між регіонами. Однак результатом  внутрідержавної чи внутрірегіональної  інтеграції соціальної сфери  завжди виступає комплексність  соціального розвитку держави,  регіону.

    Ефективний  розвиток і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ можливі лише за умови дотримування законів взаємовідносин між людьми. Ці закони сформувалися у людському суспільстві в  процесі його соціалізації як відповідь  на реалізацію бажань людини. Основу всезагальних законів взаємовідносин між людьми становлять потреби. Як зазначає Д. Карнегі, кожна доросла людина хоче: здоров'я  і збереження життя; їжі; сну; грошей і речей, які можна придбати за гроші; життя в загробному світі; сексуального задоволення; благополуччя своїх дітей; усвідомлення власної  значущості [6].

    Прагнення до реалізації цих бажань змушує людей  вступати у певні взаємовідносини  в процесі праці, побуту, відпочинку. Взаємовідносини, які постійно повторюються, — істотні та стійкі, набувають  значення законів. Ці закони залежать від морально-етичних норм, що панують  у тому чи іншому суспільстві, конкретній державі. Наприклад, у соціалістичному  суспільстві зберегти власне життя  і життя своїх дітей можна  було лише у випадку повного підкорення марксистсько-ленінській ідеології. Однак  таке підкорення не завжди давало змогу  усвідомити власну значущість. Безумовно, все це, як засвідчує практика побудови соціалізму в багатьох країнах, негативно  позначилося на розвитку та розміщенні соціальних об'єктів, процесів і явищ.

    Якщо  люди прагнуть побудувати ефективне  суспільство, вони повинні виробляти  у собі бажання оволодіти правилами  та законами взаємовідносин між людьми і діяти у напрямі його реалізації.

    Ефективним  суспільство може бути лише тоді, коли люди живуть за законом, згідно з яким вони подобаються один одному. Цей  закон спрацьовує, якщо: людина щиро цікавиться іншими людьми, посміхається, пам'ятає, що ім'я кожної людини є  найсолодшим і найважливішим  для неї звуком на будь-якій мові, є хорошим слухачем, розмовляє  більше про те, що цікавить співбесідника, щиро доводить до свідомості співбесідника  думку про його значущість.

    Інший закон полягає у тому, що в процесі  впливу людей один на одного вони не повинні ображати одне одного. Цей  закон вимагає дотримання дев'яти  правил, які також сформулював  Д. Карнегі: людина повинна вміти  вчасно похвалити і щиро визнати достоїнства співбесідника; вказувати на помилки інших не прямо, а опосередковано; спочатку згадати про власні помилки, потім — про помилки інших; замість того, щоб наказувати, задавати співбесіднику питання, треба давати змогу іншим врятувати свій престиж; вміти похвалити; вміти створити іншим хорошу репутацію; вміти стимулювати діяльність людей; домагатися, щоб люди з радістю виконували те, що їм пропонуємо. Поведінка людей здійснюється і під впливом інших законів: закону стереотипного мислення людей (люди подібних соціальних груп мислять подібними стереотипами), закону взаємного обміну (людина зобов'язана віддячитись за послуги чи подарунки, зроблені їй іншою людиною), закон зобов'язань і послідовність вчинків тощо.

    До  виду законів взаємовідносин між  людьми належать закони управління. Серед  них найважливіші закон авторитету, закон впливу на маси та ін.