Цегельський Лонгин Михайлович - Державнний Секретар закордонних справ ЗУНР – ЗО УНР 4.01-10.03 1919р.

Міністерство освіти та науки,молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет міжнародних відносин

 

Кафедра міжнародних відносин

та  дипломатичної  служби

 

 

 

 

 

 

Науково-пошукова робота на тему:

« Цегельський Лонгин Михайлович  -  Державнний Секретар закордонних  справ ЗУНР – ЗО УНР 4.01-10.03 1919р.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2012

В умовах становлення зовнішньополітичної  діяльності незалежної України важливо  з’ясувати витоки української зовнішньої політики, її традиції. Необхідно виокремити досвід дипломатичної діяльності видатних українських 

суспільно-політичних діячів, зокрема, періоду національно-визвольних дій 1917–1920 років. Де чільне місце посідає постать Л. Цегельського.

Л.М.Цегельський один із провідних  політичних діячів Західної України, який чимало зробив для науково-теоретичного обґрунтування неминучості утворення  самостійної Української держави. Він був талановитим політиком, одним із чільних діячів ЗУНР, організатором  листопадового здвигу 1918 року, ініціатором  і найактивнішим учасником історичної злуки 1919 року.

Лонгин  Цегельський народився 29 серпня 1875 року у м.Камінці Струмиловій (Кам’янці Буській) на Львівщині в сім’ї священика Михайла Цегельського, відомого громадського діяча, просвітителя. Тут закінчив початкову школу. У 1886 році вступив до першої державної академічної гімназії у Львові, яку закінчив у 1894 році і відразу ж вступив на правничий факультет Львівського університету ім. Франца Йосифа. Після закінчення у 1898 році проходив правничо-адміністративну практику при Австрійському міністерстві закордонних справ та при посольстві Австро-Угорщини у Швеції  (Стокгольм).

Пройшовши однорічну практику,був  промований на здобуття вченого звання доктора права у галузі міжнародних  відносин у Львівському університеті.

В університетські роки Л.Цегельський  брав участь у Студентському конгресі в Англії,на якому різко виступив проти доктрини,що пропагувала перерозподіл Європи таким чином, що Галичина мала відійти до Росії (пізніше т. зв. лінія Керзона). За це його вигнали з Англії «за образу російського царя». Цим виступом юнак привернув до себе увагу європейських політиків, і це можна вважати початком його дипломатичної кар’єри.

У ці роки  Л.М.Цегельський  стає членом УНДП й досить швидко просувається

партійною ієрархією. Про його політичний авторитет свідчить й те, що він обирається у 1911 році депутатом австрійського парламенту ( залишається ним до розпаду Австро-Угорської імперії), а через два роки – послом до Галицького сейму. Гетьманський міністр закордонних справ Д.І.Дорошенко призначає його у 1918 році своїм радником, проте до виконання своїх обов’язків Л.М.Цегельський так і не приступив.

Під час Першої Світової війни Л.Цегельський – голова Головної Української Ради,деякий час  він брав участь у діяльності Української  бойової управи у Відні. Але розуміючи  безперспективність подальшої діяльності з віденською владою,вимушений через  нейтральні країни виїхати до Сполучених Штатів. Там він увійшов до складу спілки народів Австро-Угорщини,яку  організував майбутній президент  Чехословаччини Т.Масарик. Саме в цей  час Л.М.Цегельський встановлює тісні  дружні стосунки із Т.Масариком, що пізніше  активно використовувались керівництвом ЗУНР – ЗО УНР у контексті чесько-польських  суперечностей.

Наприкінці 1918 року Л.Цегельський  повертається до Галичини,де приймає  активну участь у створенні ЗУНР. З 11 листопада 1918 року до 4 січня 1919 року Л.М.Цегельський  займає посаду Державного Секретаря внутрішніх справ уряду  ЗУНР першого складу. Бере найактивнішу  участь у формуванні місцевих органів  влади та органів правопорядку. Фактично саме Л.Цегельський, а не Голова Державного Секретаріату і Державний Секретар фінансів Кость Левицький керував  поточною діяльність уряду та створенням дієвого державного апарату на місцях.

Л.М.Цегельський робив  все можливе, щоб ЗУНР була зразком  толерантності та демократизму,цю лінію  він і раніше,що до створення ЗУНР,розглядав  як невід’ємну частину не тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики. Наприкінці 1918 року Цегельський був направлений  для проведення переговорів із Директорією  щодо створення єдиної української  держави. Переговори пройшли успішно, 1 грудня у Фастові Державний Секретар внутрішніх справ підписав від імені  ЗУНР «Передвступний договір» про державне об’єднання. Це був зовнішньополітичний  успіх стратегічного значення, завдяки  якому Л.Цегельський очолює дипломатичну службу ЗУНР.

З переїздом уряду ЗУНР спочатку до Тернополя, тоді до Станіславова, відбулися певні зміни в Державному секретаріаті. Є.Петрушевич наполягав на участі Цегельського у інших дипломатичних справах, тому він отримав становище «міністра без теки» і виконував низку місій та доручень уряду ЗУНР по лінії зовнішньополітичного відомства.  Голова Державного Секретаріату ЗУНР – ЗО УНР, одночасно обіймаючи посаду Державного Секретаря фінансів велику увагу приділяв економічним аспектам державного будівництва. Відповідним чином орієнтується і робота зовнішньополітичного відомства, Цегельський вживає практичних заходів щодо «економізації» зовнішньої політики.

Взагальному курс зовнішньої політики Цегельського базувався на основі постанови УНРади від 10 листопада 1918 року, що визначала стратегічном пріоритетом об’єднання всіх українських земель.

Як найважливішу частину  реалізації Державним Секретарем закордонних  справ своєї зовнішньополітичної  концепції, можна розцінювати його участь в подільшому процесі возз’єднання ЗУНР та УНР. Л.М.Цегельський безпосередньо буре участь у підготовці «Ухвали Української національної Ради з дня 3 січня 1919 рокупро злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою»,яку він підпичує разом із Дмитром Левицьким.

Важливо те, що Л.Цегельському вдалось в ході переговорів про  обєднання отримати гарантії від  прибулої до Галичини делегації УНР, очоленою М.Шаповалом,  щодо збільшення обсягів надання допомоги у війні  з Польщею.

16 січня 1919 року у складі  державної делегації ЗУНР  Л.М.Цегельський  відбуває до Києва, де об’єднання  ЗУНР та УНР формується офіційно, згідно норм міжнародного права.  Саме Логіну Михайловичу було  передано від імені уряду УНР,  Універсал Директорії УНР про  Злуку із Західною Україною.

22 січня 1919 роу на церемонії  проголошення Соборності України  Л.М.Цегельський зачитує заяву  президії УНРади і Державного  Секретаріату прорішення Зунр  об’єднатись із УНР. У Києві  Державний Секретар закордонних  справ  призначається Директорією  заступником міністра закордонних  справ Української Народної Республіки, на якій пропрацював лише два  тижні.

Але незважаючи на всю діяльність Л.Цегельського та інших діячів УНР  та ЗУНР, соборність України багато в чому залишилась тоді лише декларацією. Однак,як і раніше всі закордонні місії завжди ще приїзджали до уряду  ЗУНР у Станиславові, тому Л.Цегельському а друченням Є.Петрушевича доводилось вести переговори, оскільки В.Панейко, як міністр закордонних справ  перебував на Міжнародній конференції  у Парижі.

Крім досягнення злуки  з УНР, іншим важливим заходом  Л.Цегельського в питанні об’єднання українських земель була підтримка  заснованої у листопаді 1918 року на Закарпатті – Гуцульської Республіки. Представники Всекарпатського конгресу зустрілись із керівниками ЗУНР, у тому числі  Л.М.Цегельським, і передали їм прийняте рішення щодо приєднання до ЗУНР. Це ще раз засвідчило про послідовну політику Державного Секретаріату закордонних  справ на шляху створення соборної української держави.

На початку березня 1919 року внаслідок загострення відносин із президентом ЗУНР – ЗО УНР  Є.Петрушевичем, який проявляв значні вагання у визначенні зовнішньополітичних  пріоритетів ЗУНР, Л.М.Цегельський  виходить із складу уряду. Проте, він  і надалі продовжує свою політичну  діяльність.

На початку 1920 року на прохання уряду республіки Л.М.Цегельський  повертається на дипломатичну службу. До початку 1922 року він очолює посольство ЗУНР у США, доки не отримав спеціального доручення від Є.Петрушевича поїхати  до Японії. Мета цієї поїздки не відома. Після неї Л.Цегельський повернувся до Вашингтона,але не погоджуючись на курс прорадянської політики Є.Петрушевича  він відмовився від посади посла, яку згододом зайняв Лука Мишуга, а  в 1923 році посольство перестало існувати.

У США  Л.М.Цегельський  став сктитальцем,без постійної  роботи та заробітку. Деякий час працював викладачем українознавчих предметів  у протистанській теологічній семіарії, власне у її філіалі у м.Балтиморі  штату Нью-Джерсі. Тут Л.Цегельський  опублікував книгу «Про історію  протестантизму». Деякий час редагував  часопис «Український Вісник» у  Нью-Йорку,згодом дієцезіальний журнал «Шлях» у Філадельфії,а потім  став редактором газети «Америка». У  Філадельфії  Л.Цегельський у 1937 році опублікував монографію «Митрополит  Андрій Шептицький.Короткий життєпис і огляд його церковно-народної діяльності.», та цілу серію статей про 1 листопада у Львові.

У США політична діяльність Л.Цегельського стала досить обмеженою. Незважаючи на велику чисельність,українська суспільність була роздріблена, її суспільно-політична  та організаційна діяльність не стала  тоді вагомим чинником політики своєї  держави. Робилися окремі спроби щодо її консолідації, навіть організовувалися конгреси, в яких брав участь Л.Цегельський,але  всі ці заходи не були постійними й  особливо ефективними.

Улітку 1938 року він здійснив одномісячну прдорож до Європи, де мав «приватні» аудієнції з різними  державно-політичними діячами –  японським консулом у Львові, німецьким  міністром Ріббентропом у Берліні, Масариком і Бенешем у празі, польським міністром беком у  Варшаві. Такі зустрічі для Цегельського влаштовували американські дипломатичні представництва в даних державах.  З одного боку вони носили нібито «приватний»  характер, а з іншого - носили дипломатичний.

Під час своєї поїздки  Л.Цегельський зустрічався із своїми колишніми колегами, побував і  у Львові. Повернувшись до Філадельфії  опублікував низку статей в часописі «Америка». У повоєнний час брав участь в організаційних засіданнях Українського конгресового комітету Америки, був одним із засновників З’єднаного українсько-американського допомогового комітету та членом різних українських  товариств.

До останніх днів трудився для українців та України. Лонгин Цегельський помер у Філадельфії 13 грудня 1950 року, похований на українському цвинтарі у Факс Чейс.

 

 

 

 

 

 

 

   Список використаних джерел

 

1. Бежук О., Лешкович Н., Огорчак А., Попадюк З., Посівнич М.,Похмурський В. Львівщина в 2010 році. Знаменні і пам’ятні дати краю.Календар-щорічник./ О.Бежук, Н.Лешкович , А.Огорчак , З.Попадюк , М.Посівнич ,В.Похмурський. – Львів: ЛОУНБ,2010. – 54с.
2. Інститут українознавчтва ім. І. Крип’якевича НАН України; гол.ред.ради Ісаєвич Я.; упоряд.:Литвин М., Петер І., Соляр І. Західно-Українська Народна Республіка.1918-1923.Уряди.Постаті./Інститут українознавчтва ім. І. Крип’якевича НАН України; гол.ред.ради Я. Ісаєвич,; упоряд.:М.Литвин, І.Петер,І.Соляр. –Львів,2009.  – 350с.
3. Табачник Д.В. Історія української дипломатії в особах / Д.В.Табачник. – Київ: Либідь,2004. – 639с.
4. Цегельський Ю.М. Зага роду Цегельських і розповідь про Камінку Струмилову / Ю.М.Цегельський. – Київ: Смолоскип,1992. – 787с.