Степан Бандера

У 1943 році змінилася керівна структура ОУН(б): одноосібне керівництво було замінене колективним. Було обрано Бюро проводу з трьох осіб.

У липні 1944 року було сформовано всеукраїнський представницький орган - Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Більшість її членів були бандерівцями, а Головний Секретаріат очолив Р. Шухевич.

ОУН(м) проводила подібну  політику та заснувала Всеукраїнську Національну Раду У Львові навесні 1944 року.

У лютому 1946 році у Мюнхені  було утворено під керівництвом С. Бандери  Закордонні частини ОУН (ЗЧ ОУН).

С. Бандера очолював ОУН(б) до його вбивства у 1959 році; його наступниками були С. Ленкавський, Я. Стецько (1968–1986), В. Олеськів (1987–1991), вдова Я. Стецька, С. Стецько (1991–2003) та А. Гайдамаха (з 2003 року).

У 1990 р. ОУН(б) і ОУН(м) з'являються  в Україні. У 1992 р. ОУН(б) спільно з  іншими націоналістичними організаціями України утворила Конгрес Українських Націоналістів (КУН) на чолі з С. Стецько, яка у 1994 р. прийняла українське громадянство. “Шлях Перемоги”, що друкувався з 1950-х рр. у Мюнхені, переніс свою редакцію у 1992 році до Львова і виходить як тижневик.

У 1993 р. внаслідок об'єднання крила політичної організації Державна Самостійність України (ДСУ) та частини націоналістів, незгідних з політикою КУН, виникла ще одна група, яка носить назву ОУН в Україні. Свою історію вона виводить від ОУН в Україні. Наприкінці 1993 р. ОУНвУ зареєстровано на державному рівні як партію. Видає газети «Нескоренна нація», «Хлібороб».

3.5 Атрибути  і символіка ОУН

Атрибутами ОУН(б) з 1940 року послуговується іншою організаційною символікою: чорно-червоний прапор та емблема: меч у колі вістрям донизу, тризуб на ефесі та літери О.У.Н (Додаток Б). Прапором майбутньої держави вирішили зробити синьо-жовтим (державний прапор сучасної України), а герб – відомий тризуб (Додаток Б). Гімн ОУН – «Зродились ми великої години» (Марш Українських Націоналістів) на слова О. Бабія (Додаток Г). Так само визнають «Декалог» С. Ленкавського, «Прикмети характеру українського націоналіста» Д. Мирона-Орлика «44 правила життя українського націоналіста» Зенона Коссака (Додаток З).

 

 

 

 

Коротко про  життя Степана Бандери

 

4.1 Сім’я

На сьогоднішній день відомостей про Степана Бандеру (Додаток А) багато, але не відомо чому з того можна вірити. Отже, почнемо з самого народження й закінчимо останньою хвилиною життя.

Степан Андрійович Бандера  народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, повіт Калуш у Галичині (Додаток В), яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими регіонами: Буковиною і Закарпаттям.

Батько – Андрій Бандера, греко-католицький священик був  у той час парохом в Угринові Старому. Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було - Білецька. Мати – Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Ґлодзінського і Катерини з дому Кушлик. Степан був другою дитиною у батьків. Старшою від ньго була сестра Марта. Молодші: брат Олександр, сестра Володимира, брат Василь, сестра Оксана, брат Богдан і наймолодша сестра Мирослава, що померла немовлям (Додаток А).

4.2 Освіта

  4.2.1 Початкова  освіта

Початкову освіту Бандера  здобував у народній школі, в яку майже ніколи не ходив із-за подій, які відбувалися в тогочасній Україні. Школа не працювала з 1914 року, учителя були відізвані  до війська та на інші події воєнного часу. Початкову освіту Степан здобував вдома разом з іншими братами та сестрами, користуючись допомогою вчителів. У вересні, або жовтні 1919 року він поїхав до Стрия і тут, після складення вступного іспиту, вступив до української гімназії. «До Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх учительок.».¹ А весною 1922 р. померла мати – Мирослава на туберкульоз горла.

Яким був успіх у навчанні юного гімназиста? В автобіографії він зазначає, що почавши з 4-го класу, давав лекції іншим учням і таким чином заробляв гроші. В архіві збереглися документи Степана Бандери, які свідчать, що вчився він успішно.

В 1927 році Бандера закінчив навчання в гімназії, склав матуру і хотів поступати в Українську Господарську Академію в Подебрах, біля Праги, але у поліції цей невисокий юнак вже був «на замітці», і закордонного паспорта він не отримав.

  4.2.2 Львівська політехніка

В 1928 році він їде до Львова, щоб продовжити навчання в закладі, який популярно називався Львівська Політехніка на агрономічному факультеті. Навчання  на цьому відділі тривали вісім семестрів; два перші роки у Львові, два останні роки більшість лекцій, семінарійних і лабораторійних праць відбувалися в Дублянах біля Львова, де містилися агрономічні корпуси Львівської Політехніки. Абсольвенти складали, крім поточних іспитів під час студій, дипломний іспит й отримували диплом інженера-аґронома. Згідно з планом навчання, Бандера пройшов 8 семестрів у роках 1928-29 - 1931-32, доповнивши два останні семестри в 1932-33 році. Його навчання закінчилося абсолюторією приписаних 8 семестрів, а дипломного іспиту юнак вже не встиг зробити через політичну діяльність і ув'язнення. Від осени 1928 р. до половини 1930 р. Бандера мешкав у Львові, потім два роки в Дублянах і знову у Львові 1932-34. Під час ферій перебував на селі у батька.

Чому саме «агрономічний  факультет»? Відповіть очевидна, працювати  на землі подобалося молодом юнакові, він звик до неї з самого народження, тому, що працював на землі, батька й діда. Мабуть, він хотів, коли Україна стане незалежною державою, за прикладом одного римського імператора Диклетіана, жити в сільській місцевості і вирощувати якщо не капусту, то якісь інші овочі. Хоча ця версія більш з фантастичної структури, бо така людина, як Степан Бандера, бажанням влади, навряд чи залишив би політичну арену, навіть, якщо, в незалежній Україні. Тому найбільш вірогідним буде наступне припущення: навчання на агрономічному факультеті давало Бандері більше вільного часу для того, щоб займатися тою, іншою, ні кому, крім дуже вузького кола довірених людей, не відомою частиною своєї діяльності, тобто підпільною роботою в ОУН.

На початку 1933 року Євген Коновалець розглядав можливість призначити Степана Бандеру на посаду провідника. Але Бандера в цей час знову був 
арештований, вийшов на волю лише влітку і тоді ж почав виконувати обов'язки     провідника Крайового Екзекутиви, а у грудні того ж року був затверджений офіційно.

4.3 Судові переслідування С. Бандери

У червні 1934  року був  ув'язнений польською поліцією і  був під слідством у в'язницях  Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 року на початку 1936 року відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Суд розпочався 18 листопада і тривав неповних три місяці. Його перебіг перетворився у чергову пропагандистську акцію. З першого дня Бандера, а з ним і решта підсудних відмовилися говорити польською мовою. Суддя пішов на принцип, заявивши, що українська мова може бути використана в суді лише на терені східних воєводств, і позбавив їх можливості говорити. Ухвалою суду Бандера, Карпинець і Лебедь були засуджені до смертної кари, Климишин і Підгайний - на довічне ув'язнення, Гнатківська отримала 15 років тюрми, Качмарський, Малюца, Мигаль - по 12 років, Зарицька - 8 років, Рак і Чорній -по 7 років. На підставі амністії смертна кара трьом першим була замінена довічним ув'язненням.

Після того він сидів  у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий  Хрест») коло Кельца, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю. В другій половині жовтня Бандера переходить демокраційну лінію між Радянським Союзом та Німеччиною і добирається до Кракова.

У Кракові Степан Бандера  знайомиться зі своєю судженою Ярославою Опарівською (Додаток А), вони одружуються 1940 року. Весілля, як свідчить у своїх спогадах «В поході до волі» Микола Климишин, було дуже скромне, за участю не більше 10 осіб, серед них брат Василь Бандера, Ярослав Стецько, Микола Климишин. 26 травня 1941 року народжується донька Налка. В першій половині січня 1941 року Степан Бандера їде до Італії в Рим, з приводу роботи в ОУН. Степан студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук.

4.4 Остання  роки життя Степана Бандери  у спогадах доньки, Наталки Бандери

Наступні періоди життя  Степана Бандери подані в виступі  доньки – Наталки Бандери на суді Богдана Сташинського 15. 10. 1962 року.

«Після ув'язнення  мого батька в концентраційному таборі Заксенгаузен, моя мама восени 1941 року приїхала зі мною (трьох місячною дитиною) до Берліна, щоб бути недалеко свого мужа. Коли німці випустили мого батька з кацету і він почав організовувати Закордонні частини ОУН, ми мусили постійно ховатися, щоб не викрити місця нашого замешкання. Місцями нашого перебування в Німеччині та Австрії до 1948 року були Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, врешті самотня хата поблизу Штарнбергу.

В 1948-1959 роках ми жили без нашого батка, під придбаним прізвищем, в таборі для українських утікачів біля Міттенвальду. Батько відвідував нас кілька разів на рік.

В 1950-1954 роках ми жили в малому селі Байтбрун над Аммерзен, і мій батько відвідував нас уже  частіше, а згодом бував удома  майже кожного дня. Але моя мати постійно побоювалася за життя мого батька, на яке чигали більшовики.

Рік 1952 був особливо небезпечний  для нас, і ми з батьком переховувались в продовж кількох місяців  у маленькому селі Оберлав біля Гарміш-Партенкірхен.

В 1954 році ми переїхали до Мюнхену, головно тому, щоб заощадити батькові щоденні небезпечні їзди (80 км), як теж тому, що тут були для дітей кращі можливості учитися.

 Потім в травні 1959 року вже було відомо, що моєму батьку загрожує небезпека, і тому було зміцнено його безпеку.» ²

4.6.  Останній  в житті крок

15 жовтня 1959 у четвер, на майданчику сходів першого  поверху на Крайтмайр вулиці, 7 у Мюнхені о 13:05 було знайдено  вмираючого, залитого кров'ю Степана  Бандеру, провідника (керівник) ОУН (Додаток И). Убив його агент КДБ Б. Сташинський (Додаток И). Бандера відчинив двері своєї квартири. На зустріч йому зробив крок невідомий. В обличчя провідника ОУН ударив гарячий струмінь. У цьому будинку він жив зі своєю родиною. Його відразу ж відвезли до лікарні. Лікар при огляді вже мертвого Бандери знайшов у нього прив'язану кобуру з револьвером, і тому про цей інциндент відразу ж було повідомлено кримінальну поліцію. Екпертизою було встановлено, що «смерть прийшла внаслідок насильного    способу через отруєння ціанистим калієм.». Німецька кримінальна поліція відразу ж взяла фальшивий слід і протягом усього слідства так і не змогла нічого встановити.

 Його смерть було  протактовано неоднозначно: він мав достатньо як прихильників, так і супротивників. Тож і сам феномен бандерівського руху ще довго цікавитеме дослідників, публіцистів і широке коло читацької громадськості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Погляди Бандери  що до ОУН

 

5.1 Зардження  патріотичної свідомості

Думки про націоналістичну  діяльність у Бандери зародилася ще у дитинстві в своїй автобіографії він писав: «Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів (Додаток В), виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі...»³.

Дитинство С. Бандери припало на період Першої Світової Війни 1912-1918 роки. У своєу дитинстві хлопець бачив не тільки жахи війни, а й хвилю патріотичного і національного піднесення, потім період гіркої поразки, коли Галичина потрапила в залежність до новоутвореної польської держави, і ця залежність була значно важчою, ніж попереднє входження до складу Австро-Угорщини. Все це не могло не позначитися на формуванні внутрішнього світу підлітка.

5.2 Участь в націоналістичних організація

Підпільна діяльність розпочалася  з навчання в Стрийській гімназії. В той час існували підпільні  гімназійні організації. Їх членами  зазвичай були учні 7-го і 8-го класів, але Степан Бандера бере в них участь з 5-го класу. «Для зміцнення волі» Степан Бандера бьючись об заклад, на очах у ровесників однією рукою душив котів. У 1924 році українському суспільству стало відомо, про трагічну долю Ольги Басараб. Її арештували поляки і протягом однієї ночі закатували  до смерті. Одного разу сестра Бандери Володимира, зайшовши до кімнати, застала свого брата блідого, з міцно зціпленими зубами, а з кінців його пальців капала кров. Подивившись ближче, Володимира побачила, що під нігті Степана загнано голки. Він хотів перевірити, чи зміг би Бандера перенести тортури.

Готуючи себе до подальшого життя професійного революціонера, він дбав про свій фізичний стан і виховання сили характеру. В  Стрию існували легальні юнацькі  організації «Пласт» і «Сокол». «До Пласту я належав від 3-ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після матури - в 2-му курені старших пластунів “Загін Червона Калина”, аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р. (Мої попередні старання вступити до Пласту в 1-ій, згл. 2-ій клясі були безуспішні через ревматизм суглобів, на який я хворів від раннього дитинства, не раз не міг ходити, і в 1922 р. був ок. два місяці в лічниці на водну пухлину в коліні). До підпільної Організації середньошкільників я належав від 4-ої кляси і був членом провідного звена (ланки) Стрийської гімназії.»⁴.