Творчий внесок Г. Сковороди в духовну культуру українського народу

IV. Етичні, соціологічні і педагогічні погляди Сковороди

     Сковорода знав і добре усвідомлював собі свою роль «пробудником пробудників» в історії. Не один раз, прямо чи посередньо, він про це заявляє у своїх творах.

     Він сам визначає свою роллю і своє завдання, буцімто він: камінь до гострення, – оселок, – що, хоч сам не ріже, а проте, вигострює безліч ножів і мечів до бою.

     ОСЕЛОК  І НІЖ, байка : Ніж говорив із оселком:

     – Звичайно, ти нас, брате, не любиш, що не хочеш вступити в наш стан і  бути ножем.

     – Якщо б я гострити не годився, –  відповів камінь до гострення, – я не відрікся б піти за вашою радою і за вашим станом. А тепер тим самим вас люблю, що не хочу бути вами. І дійсно, ставши ножем, я ніколи стільки один не переріжу, скільки всі ті ножі і мечі, що їх я усе моє життя перегострюю. А до того тепер дуже рідкі каміння до гострення.

     Значення: Родяться і такі, що не бажають ні військової служби, ні подружжя, щоб  тим свобідніше заохочувати інших до розумної чесноти, без якої всякий стан був недійсний. Сковорода був тим рідким каменем до загострення. Він вигострював характер, розум і думку цілого покоління борців на те, щоб вигострені мечі їх ідей, творів і чину довершили цього величного чуда в історії, що зветься Відродженням Нації.

     "Світ  спить, простягнувшися, глибоким, непробудним сном, а наставники, що пасуть Воїна Божого, не тільки не пробуджують його, а ще й до сну заколисують:

     – "Спи, не бійся, місце безпечне, чого лякатися".

     Із  глибокого, непробудного маразму і  летаргу української нації у другій половині ХVІП-го ст. пробуджує її Сковорода до нового життя на висоті духово-ідейного усвідомлення її сутності. Цей процес здійснюється перш за все в самих творах і діяльності Сковороди, далі – у творах і чинах його наступників і чекає свого завершення аж по сьогоднішні дні.

     Сковорода був уродженим педагогом. Єдине  звання, яке він виконував у  житті, яке любив і для якого  жив. Але його вчення, що на цілі століття випереджувало його сучасників, неминуче доводило до конфлікту із шкільною владою (той час це були переважно  єпископи), і Сковорода, або сам  мусів покинути, або його викидали зі школи. В усіх тих пробах Сковорода  виявив незвичайну мужність і непохитність. Згідно із своїм ученням, він радше  віддав би своє життя, ніж перестав би служити Правді. Зокрема зазнав Сковорода значних перешкод у застосуванні основної методи в його навчанні, що ґрунтувалась на безпосередньому та індивідуальному контакті з учнями, у частих розмовах із ними. У тих розмовах Сковорода міг дати своїм учням найбільше, установлюючи разом із ними, – на основі їх звірень, обсервації їх характеру і здібностей, – їх життєві ідеали, спрямовувати їх на найбільше властивий шлях для їхнього розвитку.

     Але такі розмови з учнями вважалися нижчими гідності вчителя, і їх забороняли як учителеві, так і його учневі. Маю на увазі його учня Ковалинського, того, що на все життя залишився вдячним і вірним Сковороді та зберіг для майбутніх поколінь основну частину його творів. Ковалинський залишив нам єдиний достовірний життєпис свого вчителя. Сковорода мусів покидати школу за школою і посаду за посадою. І врешті, вільний як степовий орел, ширяє по просторах України, навчає і виховує цілий народ. Залишає спадщину, якої велич і значення починаємо собі усвідомлювати. На його творах виховувалися цілі покоління провідних умів і, без сумніву, будуть виховуватися далі. Це, отже, Великий Учитель цілої нації, один із тих, що творять її історію.

     Питанням  етики, соціології і педагогіки присвячує  Сковорода багато місця у своїх  творах, пише навіть окремі трактати. Це: "Душевний мир", "Азбука світу". "Благодарний Еродій" і "Убогий жайворонок". Свої погляди популяризує в байках і нам доведеться часто наводити деякі з них. А тому, що твори Сковороди недоступні у краю, так і на еміграції, нам доведеться подавати довші цитати також із них, щоб по змозі вичерпно дозволити говорити самому Сковороді. Усі цитати наводжу в моєму перекладі сучасною українською мовою. Соціологічних і педагогічних поглядів Сковороди не можна, очевидно, досліджувати відірвано від цілості його філософської системи. У цьому напрямі ця праця базується на моїй студії п. з. "Лицар Святої Борні - Григорій Сковорода", написаній у 1941-1943 рр. Беручи під увагу характер цієї праці, нам доведеться почати від деяких загальних стверджень про педагогіку, у світлі яких ясніше зрозуміємо і оцінимо вклад ідей Сковороди до розв’язки питання української національної педагогіки. Педагогіка ніколи не була наукою незалежною чи самостійною. Вона завжди спиралася і була нерозривно зв’язана з обов’язковими нормами соціології, релігії і світогляду даної нації в даній епосі. Коли-небудь і де-небудь учитель, чи вихователь, виховував дитину, він усе мав перед очима якийсь визначений, ідеальний образ чи зразок, до якого хотів довести свого учня чи вихованця. Цей взір чи ідеал є дороговказом і для учителя і для школи. Завданням педагога було довести дитину до певного стандарту поведінки, якостей характеру, світогляду, думання і знання. Цей стандарт був різний в різних епохах, місцях, племенах чи націях. Для вихователя цей стандарт був даний і означений чи то визначеним завданням виховання, чи то загальнозобов’язуючими і прийнятими нормами цінностей даного середовища. Ця нормативна основа виховного ідеалу витворюється поза школою. Кожночасні норми цінностей є витвором і висловом історичного розвитку групи чи нації. Отже, у тих моментах історії, коли назріває, чи назріла вже зміна суспільно-національного ладу, тоді разом із нею назрівають зміни в системі виховання.

     Стає  зрозумілим, чому в ученні Сковороди  його педагогічні погляди нерозривно зв’язані з його вченням етики  і соціології, а навіть есхатології. Тому, слідкуючи за педагогічними  вченнями Сковороди, нам доведеться розглядати їх разом з його етикою і соціологією, бо ж тільки в цьому  нерозривному комплексі можна їх зрозуміти, вивчити і оцінити. Сковорода  належить до того типу мислителів і  педагогів, що творять нову соціологічну систему, і саме в тому його історична  велич.

     Чи  Сковорода може нам допомогти  у самоусвідомленні нашого національного  ідеалу і національного світогляду? Очевидно, так! Саме в тому є провідна роль в історії великих духових мужів нації, що в їх свідомості здійснюється самоусвідомлення істоти своєї нації, як органічної метафізичної цілості. Сковорода рішуче боронить принцип вроджених здібностей, таланту і, вслід за тим, вродженої праці. Він наводить приклади різноманітних проявів замилувань і здібностей у ранній молодості хлопця. Сьогоднішнє знання про великих людей підтверджує цей погляд. Знаємо, що талант і вдача Сковороди і Шевченка проявилися вже в ранній їх молодості і, що більше, саме їх наочні таланти промощують їм шлях у житті із сільських закутий на вершини тодішньої суспільності. Знаємо також із численних прикладів, що музичні здібності бувають не тільки вроджені, але, вони, звичайно, саме найшвидше і найвиразніше проявляються. Історія музики знає шестилітніх концертантів, а навіть диригентів. Рано проявлений музичний талант Сковороди з рівночасно проявленою релігійною тонацією його вдачі є ще одним підтвердженням цієї правди. 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВОК

    Спадщина  композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим  надбанням української національної і світової культури.

      Вплив Сковороди на дальший розвиток української  літератури великий. Він готував  шлях до наступного покоління письменників — Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ'яненка та інших.

      Характерне  для Сковороди прагнення до народності виявлялося в тому, що він, несучи свою науку й свої пісні в народні  маси, використовував народну поезію. Проте в мові його творів поєднані старослов'янські, українські та російські  елементи, що утруднює розуміння його творів для читачів нашого часу.

    Григорій  Савич Сковорода – геній, якого  шанують в усьому світі. Гуманіст, поет, філософ й просвітитель –  він випереджав свій час глибокими  філософськими роздумами. Він був  улюбленцем народу і ним лишився  для тих, хто ним цікавиться. Г. Сковорода – учитель від Бога: учив, як жив. Сьогодні його афоризми перейшли в повсякденне життя і тарують  наснагу усьому українському загалу, яка будує омріяну століттями незалежну й заможну Українську державу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Використана література 

1. Сковорода Григорій. Вибрані твори / Упорядкування  та передмова Л. Ушкалова; примітки й коментарі Л. Ушкалова та Сергія Вакуленка. – Харків: Прапор, 2007.
2. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., Орій при УКСП «Кобза», 1992.
3. Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Л. Ушкалова. – Харків: Прапор, 2004.