Античні міста поліси

Античні міста-держави

Численні осілі  та кочові племена, що населяли Північне Причорномор'я, вступаючи у торговельні, воєнно-політичні відносини з античними державами Середземномор'я, тією чи іншою мірою зазнавали впливу античної рабовласницької цивілізації. Причому найважливішу роль у цих відносинах відіграли грецька колонізація причорноморських земель і утворення тут грецьких міст-колоній. Переселенці з Давньої Греції стали південними сусідами скіфів та сарматів. Вони вступали у взаємовідносини як із грізними степовиками, так і з землеробами українського Полісся та Лісостепу.

Колонізація давала значні прибутки. Через грецькі міста-колонії у метрополію надходили хліб, сировина, раби, забезпечувався збут продукції власного ремесла. Ці міста-держави стали складовою частиною історичного процесу в Північному Причорномор'ї. Вони мали великий вплив на скіфські та інші племена, встановлювали з ними тісні економічні зв'язки. Крім цього, існування таких міст на Північному березі Чорного моря було могутнім стимулом для прискорення процесу соціально-економічного розвитку племен, що їх оточували.

Перше поселення  грецьких колоністів з'явилося ще в VII ст. до н. є. на невеликому острові  Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману.

У VI ст. до н. є. вже  було засновано цілу низку міст: на березі Бузького лиману — Ольвію, у східному Криму — Феодосію, Пантикапей (на місці сучасної Керчі). Пізніше (в останній чверті V ст. до н. є.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тира (м. Бел-город-Дністровський) та багато інших.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають  у VI—V ст. до н. є., після чого починається  їхній занепад, зумовлений низкою чинників: появою у Причорномор'ї нових  великих племінних об'єднань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх суперечностей у містах-колоніях та ін. Залежність від Римської імперії, що розпочалася з І ст. до н. є., не могла істотно змінити такого становища, оскільки римляни розглядали ці міста як передавальні пункти у торговельних і дипломатичних зносинах з «варварським світом». Тому процес романізації не дуже зачепив грецьке населення античних міст-держав Північного Причорномор'я. Водночас такі міста, як Ольвія, Тира, Херсонес, ставали невід'ємною частиною Римського світу, і життя їхнього населення протягом перших століть н. є. значною мірою залежало від імперії.

У III ст. н. є. міста-колонії  на території Північного Причорномор'я вступають у період загального економічного та соціально-політичного розкладу, що більш як через 100 років призвів до їх остаточної загибелі. Найсильнішого удару міста зазнали від навали готських і гунських племен. У IV ст. припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії. Відомий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така сама доля спіткала Пантикапей і Феодосію.

Грецькі міста-колонії  Північного Причорномор'я за своєю  соціально-економічною сутністю мало чим відрізнялися від метрополії.

Важливе місце  в економічному житті Ольвії, Херсонесу  та інших міст відводилося землеробству і скотарству. Наприклад, Ольвія мала свою сільськогосподарську територію-хору, на якій її жителі могли вирощувати хліб та овочі, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також жителі поселень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було розвинуте рибальство.

Херсонес із самого початку розвивався як центр  сільськогосподарського виробництва. Жителі міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, яке херсонесці називали «рівниною», було житницею Херсонесу, тобто постачало місту зерно. Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер Гераклійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів-клерів розміром від 17 до 26 гектарів. Кожний клер являв собою земельний наділ з укріпленою садибою, що складалася з будинку, різних господарських будівель, цистерни для води. Садиба була огороджена стіною. Головним заняттям власників клерів було виноградарство, але до складу клерів входили також сади, пасовиська й поля. Такі клери легко поділялися на три або чотири менші ділянки, які здавалися в оренду, і тому в Херсонесі переважало саме дрібне землеволодіння.

Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів досягли  ольвійські майстри у виготовленні металевих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у «скіфському звіриному стилі». Розвивалися в Ольвії керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства працювали у Херсонесі. Виготовлялася різноманітна кераміка. Херсо-неські ремісничі вироби продавалися не тільки у самому місті, а й за його межами — у скіфських поселеннях Криму. По ріках Південної України багато з цих товарів розходилося вглиб суходолу.

Торгівля взагалі  посідала важливе місце у житті  причорноморських міських центрів. Так, високий рівень внутрішньої торгівлі в Херсонесі фіксується вже на початку IV ст. до н. є., коли почалося карбування власної монети. На цей час в основному завершився процес становлення полісу в Херсонесі як певного соціально-політичного організму. Надаючи монетній справі Херсонесу особливого значення, окремі автори навіть розглядають херсонеську монету як «міжнародну валюту», що викликає певні заперечення в інших дослідників історії Північного Причорномор'я.

Грецькі міста  вели також жваву заморську торгівлю. Основною статтею у торговельному балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім і в Рим худобу, шкіри. Поширеним товаром були також раби. У свою чергу, ці міста ввозили із Греції вино й маслинову олію, різні металеві вироби, тканини, предмети розкоші та мистецтва.

З часом роль зовнішньої торгівлі зростає і досягає  свого апогею в перших століттях нашої ери. Херсонес стає значним центром транзитної і посередницької торгівлі, через який у сферу обміну з античним світом залучалися величезні маси варварського населення Північного Причорномор'я. З Ольвії, наприклад, херсонеське вино могло надходити в значній кількості скіфському населенню

Північного Причорномор'я, де в курганах археологи знаходять  амфори з херсонеським клеймом.

Грецькі міста  вирізнялися високою культурою. Тут споруджувалися кам'яні будівлі, оздоблені скульптурою, розписом, мозаїкою. На вулицях стояли кам'яні стовпи з висіченими на них офіційними текстами. Значним політичним, економічним і культурним центром Північного Причорномор'я був, наприклад, Херсонес.

Соціальне розшарування в античних містах Північного Причорномор'я було досить виразним. Панівний клас складався з судновласників, купців, власників ремісничих майстерень, землевласників, лихварів та ін.

Було також  багато вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців. У ремісничому  виробництві Херсонесу переважали, наприклад, дрібні та середні майстерні. Тому не можна недооцінювати тут ролі дрібних виробників, які становили значну частину населення.

Вільними повноправними  громадянами були тільки чоловіки —  уродженці міста. Лише вони користувалися  політичними правами, могли обіймати державні посади. Набуваючи повноліття і політичних прав у повному обсязі, житель Херсонесу складав присягу, в якій говорилось: «Я буду однодумним про врятування і волю держави і громадян. Я не буду скасовувати демократичного ладу... Якщо я дізнаюся про якусь змову, що існує або зароджується, я доведу це до відома посадових осіб». Чужоземці, навіть ті, що постійно мешкали тут, політичних прав не мали. Однак в окремих випадках за зроблену місту значну послугу їм могли бути надані права повноправних громадян.

З часом склад  міського населення поступово змінювався: у містах з'являлося дедалі більше майстрів або багатих громадян з «варварського  світу».

Значну частину  експлуатованих становили раби. Джерелами  рабства були військовий полон, народження від рабині, купівля рабів на невільничих ринках або у сусідніх племен. Праця рабів використовувалася в ремісничому виробництві, на розробках солі, у домашньому господарстві, а частково і в сільському господарстві. Так, раби працювали на клерах Херсонесу, де кам'янистий грунт Герак-лійського півострова вимагав дуже великих витрат праці з метою створення сприятливих умов для землеробства. До того ж раби становили певну частку експорту.  

Державний лад  грецьких міст Причорномор'я будувався  на тих самих засадах, що й політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками. Причому якщо у V—II ст. до н. є. тут переважав демократичний елемент, то починаючи з І ст. до н. є. демократична республіка поступово замінюється аристократичною.

Вищим органом  державної влади у містах Північного Причорномор'я були народні збори, що скорочено називалися «Народ». У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міста (як правило, греки), яким виповнилося 25 років. Раби, чужоземці, жінки усувалися від управління. Практично це були збори міської общини повноправних вільних громадян. Саме такими були збори ольвіополітів — еклесія.

Народні збори  ухвалювали декрети й постанови. В Ольвії ці документи висікали на камені і виставляли на міській площі  — аго-рі, поблизу головних культових споруд. На зборах вирішувалися найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянство, укладання зовнішньополітичних угод і договорів, нагородження грамотами громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До компетенції народних зборів належали також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні полісом відігравала  Рада міста (буле) — постійно діючий орган влади. До нього входили  архонти, номофілаки, продик та інші особи. Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб, і тому ольвійські декрети починалися словами: «Постановлено Радою і Народом».

У Херсонесі  законодавчий процес відбувався у такий  спосіб. Проект декрету розробляла спеціальна комісія, до складу якої входили три номофілаки і діойкет («той, хто стояв на чолі управління»). Підготовлений цією комісією декрет передавався до Ради і лише потім надходив до народних зборів. Характерно, що на розгляд Ради і народних зборів пропонувалося вже готове рішення, яке ухвалювалося без будь-яких змін і доповнень.

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії  — магістратури або окремі посадові особи — магістрати. Обрані з  числа повноправних громадян магістрати очолювали окремі галузі управління. До їхньої компетенції належали фінансові  справи, робота судових установ, військові справи. Найважливішою серед міських магістратур була колегія архонтів. Вона складалася, як правило, з шести осіб, очолював її перший архонт. Колегія архонтів керувала усіма іншими колегіями, могла скликати у разі необхідності народні збори. Колегія номофілаків стежила за виконанням законів. Питаннями оборони відала авторитетна колегія з шести стратегів. Щоправда, військами міста командував перший архонт. Правовими питаннями займалася колегія продиків — юридичних радників. Агораноми та астіноми наглядали за порядком у місті і на ринках, за станом шляхів і громадських будівель, перевіряли правильність мір та вагів.

Особлива увага  приділялася фінансовим справам, у  тому числі регулюванню грошового обігу. Наприклад, у Херсонесі така впливова посадова особа, як діойкет, була водночас вищим фінансовим магістратом, котрий контролював державні доходи й витрати. Крім того, існували нижчі фінансові магістрати — скарбники. Основу державного бюджету Ольвії становила єдина система вивізних мит на товари, а також різні види податків. Збирання їх звичайно віддавалося на відкуп. Усі грошові надходження в міську казну контролювали спеціальні колегії — «семи» і «дев'яти».

Важливою статтею  доходів у містах Північного Причорномор'я, особливо в останні століття до нашої ери, були пожертвування багатих громадян, які вносили гроші у міську казну, безкоштовно забезпечували місто хлібом у неврожайні роки. Народні збори й Рада міста нагороджували таких громадян почесним декретом, золотим вінком та ін. Подібних почестей міг удостоїтися й чужоземець, який зробив місту значну послугу. Йому надавалися торговельні привілеї та права громадянства.

Велика увага  приділялася військовій справі. Спочатку в грецьких містах не було постійних армій, збройні сили були представлені ополченням громадян, яке збиралося у разі війни. Пізніше в Ольвії і Херсонесі з'являється важкоозброєна піхота.

В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд  складався з кількох відділів, кожний з яких відав певним колом  питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

У перших століттях  нашої ери міста-держави Північного Причорномор'я змогли зберегти колишню  полісну структуру управління. Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад, у Херсонесі в IV ст. до н. є., закінчилися невдачею. Втім, певні зміни відбувалися, насамперед змінювався характер управління цих міст: здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні посади передавалися невеликій групі аристократичних сімей тощо. Так, у Херсонесі під тиском римських властей відбувалося скорочення кількості магістратур, занепад колегіальних органів управління, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа місцевих жителів, зосередження влади у руках першого архонта.