Антифеодальна боротьба в 2 пол. ХVІ — 1 пол. ХVІІ ст.в України

 

 

 

 

Міністерство  освіти і науки , молоді та спорту України

Запорізький Національний Технічний Універсітет

Кафедра українознавства

Реферат:

Антифеодальна боротьба в 2 пол. ХVІ —  1 пол. ХVІІ ст.в України

 

 

 

 

Виконав:_________   ст. гр. ФЕУ-512

                                         Якимчук А. І. 

 

Перевірив __________  Сигида Г.А.

 

Запоріжжя 2012

 

Список використаної літератури :

1)Степанков B.C. Антифеодальна боротьба в роки Визвольної війни та її вплив на формування Української держави (1648-1654). - Львів, 1991. - С. 70.

2)Історія України/ В.  Ф. Верстюк , О. В. Горань ; за  ред. В. А. Смолія . – К.: Альтернатива, 1997. – 124-170

3)Історія Укрїни : Посібник /За ред. Дєдкова М.В.  – К.:Видавничий  центр «Академія» - 99- 104 (Альма-матер) 

4)Нариси про козацькі  часи в Україні. Науково-популярне  видання./Чиженок Ю.А.- Запоріжжя- 2000 (184-196,306-346,131-142)

5)Антонович В.Б. Про козацькі  часи на Україні. – К.:Дніпро, 1991. – 93-124

6)АндрущенкоВ.Л. Запорізька Січ  як український феномен .- К.: Заповіт,1995. – 122-148

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

• Вступ 
  
• Основна частина:

1 РОЗДІЛ: СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

2 РОЗДІЛ   : ОСНОВНІ ФОРМИ ПАСИВНОГО ПРОТЕСТУ СЕЛЯН

 

3 РОЗДІЛ  :  УЧАСТЬ СЕЛЯНСТВА У КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКИХ ПОВСТАННЯХ        

 

• Висновок 
  
• Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

17 століття –  епоха буржуазних революцій. У  1640 році почалася революція в  Англії. Того ж року в Каталонії спалахнуло Сагадорське повстання проти іспанського абсолютизму ; в 1648 розпочалися антиабсолютистський рух Фронда у Франції та селянські повстання в Австрії, Московії, Швеції, Швейцарії. 
Це «пробудження» охопило і Україну . Українська національна революція 17 століття була важливою складовою процесу зародження нових суспільних відносин

По-перше, треба зрозуміти, що саме є феодалізм і проти  чого боролося українське селянство

Феодалізм (від лат. feudum - Льон, феодальне землеволодіння) - тип суспільства, що характеризується наявністю двох соціальних класів - феодалів (землевласників) і простолюдинів (селян), що займають по відношенню до феодалів підлегле становище; феодали при цьому пов'язані один з одним специфічним типом правових зобов'язань, відомих як феодальна ієрархія. Основою феодалізму є феодальний спосіб виробництва.

Повстання 1648 року було однією з найвизначніших подій не тільки в історії України, але і Центральної та Східної  Європи 17 століття і являло собою складний феномен одночасного розвитку національно-визвольної та антифеодальної боротьби  , яка незабаром охопила всю Україну. За своїми масштабами, змістом,формами,  характером і метою, якісними змінами , що відбувалися у політичному, соціально-економічному і духовному житті суспільства , ця подія становила українську національну революцію . Чому вона спалахнула саме в Україні  ? Які властиві їй риси спричинили до цього грандіозного вибуху?

 

 

 

Розділ І. СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

1.1. Посилення феодального гніту.

Внаслідок люблінської унії 1569 р. Велике князівство  Литовське і Польща  об’єдналися в єдину державу під назвою Річ Посполита. За цією   унією до складу Речі Посполитої входили такі українські землі: Галичина з Холмщиною і частиною Поділля, воєводство Волинське, Брацлавське і Київське, Чернігівщина (увійшла на початку ХVІІ ст.). На цих землях було встановлено польське право на зміну литовському, за яким права українського селянства ще більше утискались, тобто збільшився феодальний і національний гніт не тільки в селах, а й по всій Україні.

У другій половині ХVІ ст. посилився тиск феодалів на селянство України. В цей час в основному закінчився процес покріпачення. Пани не тільки позбавили селян можливості переходу, а й на свій розсуд почали розпоряджатися їхніх майном і навіть життям. Польський письменник Фрич-Моджевський писав з цього приводу: “Шляхта вважає селян і всіх плебеїв собаками”.

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, купівлі або захоплення маєтків, шлюбів, залюднення і освоєння окраїнних територій, пожалувань великих князів Литовських і королів польських.

Найбільші воєводства Речі Посполитої кінця ХVІ — 1 пол. ХVІІ ст. фактично поділили між собою наймогутніші магнати: Волинь належала Острозьким і Заславським, Київщина — Вишневецьким і Збаразьким.

Заслуговує  на увагу той факт, що, інкорпорувавши українські землі до складу своєї  держави, польська політична еліта  зробила все можливе, щоб запобігти  розвитку національної самосвідомості в українських князів, магнатів і  шляхти, а відтак — зародженню і  їхніх колах державної ідеї. Так, вона відмовилась від юридичного визнання панівного стану українського суспільства як “народу руського” 

Величезні земельні простори захопили магнати на Брацлавщині. В  1629 р. в Брацлавському воєводстві 18 магнатам належало 80 усіх селянських і міщанських дворів.

Кількість повинностей  селян постійно зростала, особливо з того часу, коли шляхта перейшла на фільваркову систему господарювання, але основне місце займала  панщина. У 1640-ві роки панщина досягла  вже 5 – 6 днів на тиждень. анство всіляко намагалося збільшити доходи від маєтків.

Продуктивність праці  у фільварковому господарстві феодально-залежного  селянина, не зацікавленого в ній  особисто, була низькою. Це ставило  феодалів Речі Посполитої в невигідні  умови на західноєвропейських ринках. Щоб компенсував ати відповідні витрати, пани весь час посилювати експлуатацію селян, тим самим дедалі більше розорюючи  їх.

 

 

1.2. Дискримінація українського селянства  у                  національних та релігійних питаннях.

Православне духовенство  не мало у Речі Посполитій того привілейованого становища, як католицьке. Проте один з панівних станів — найвище православне духовенство — всіма своїми інтересами було пов’язане з католицькими магнатами і шляхтою, а не з православним селянством і міщанами. Це й визначало його угодовську політику щодо православних кіл польської держави.

Посилення кріпацтва в  ході наступу феодалів на селянство (особливо після Люблінської унії (загострило соціальні конфлікти на Україні). Страх перед вибухом народного гніву іноді був важливою причиною, що стримувала перехід православного пана чи шляхтича у католицтво. Тому пануюча верхівка Речі Посполитої знайшла інший вихід: зміну релігії самого українського люду. Ватикан вирішив створити нову, уніатську  церкву, яка мала стати перехідним містком до повного навернення православних до католицизму,  зберігаючи при цьому обряди православ’я, відправу церковнослов’янською мовою і календар, але визнаючи адміністративну зверхність Ватикану, приймаючи догмати католицизму, передусім про непогрішність і божественність папи римського та про “Дух святий”. Все це не відповідало настроям широких мас українського населення — селянства і міщан, частини середньої та дрібної шляхти. Для них православна віра (“руська”, “батьківська”) зберігала традиційну роль гасла національно-визвольної боротьби, католицька ж церква була символом і знаряддям іноземного поневолення

Проте, поступки ці не змінили справи: уніати продовжували відбирати у православних церкви, переслідували православне духовенство, не допускали міщанство до цехів, магістратів. У малих містах та містечках  вся влада була в руках католиків, а українські міщани не мали повних прав. У деяких містах не дозволено було будувати православні церкви, в інших — церкви було передано уніатам.

Отже, після Люблінської 1569 р. становище на українських землях погіршилося, тобто посилився не тільки феодальний гніт, а й національно-релігійний.

Розділ ІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ ПАСИВНОГО  ПРОТЕСТУ СЕЛЯН

Друга половина ХVІ — 1 половина  ХVІІ ст. в соціальній історії України можуть бути названі “ерою селянського відходу”. В цей період втечі були найпоширенішою формою селянського руху. Зокрема, з виданих селянами Речі Посполитої багатьох конституцій про втечі (у ХVІ ст. — 24) більшість повністю або частково відносилась до українських земель. Вони втягували в себе всі категорії сільського трудового населення.

Селянський рух проходив у різних формах, співвідношення і роль яких залежали від конкретних обставин і часу. Він відбувався, зокрема, у скритій і відкритій формах. Скрита, або непряма, нижча, як правило індивідуальна, чисто економічна форма. Відкрита форма включала в себе протест, більш-менш висвітлений джерелами:             1) частковий опір і індивідуальну або колективну відмову від виконання тієї чи іншої вимоги, припису, порушення будь-якої наказної заборони, спір з феодалами з приводу окремих прав і обов’язків;

2) відхід і втечу,  тобто опір не окремим вимогам феодала, а повний розрив з ним, пошуки кращих умов соціального буття в іншому місці;

3) повстання, тобто  застосування колективного збройного  виступу проти гнобителів

 

Втечі відчутно зачіпали економічні позиції феодалів, багатство  яких залежало від кількості підлеглих їм селянських господарств, примушували феодалів бути обережними у відносинах з підданими, враховувати небажані протиріччя з їх боку. Для селян же, прив’язаних всім своїм життям до землі, відхід був крайнім кроком, зв’язаним з ризиком, і здійснити цей крок було тим тяжче, що звичайно селяни тікали з сім’ями, худобою та домашнім начинням 

Щоб якось запобігти  втечам пани примушували селян поручатися на певну грошову суму за осіб, підозрюваних в намірі піти геть; коли ж ці особи  тікали і ручителі їх не повертали, то останні повинні були за них  внести “поручену суму”, а в разі несплати її каралися ув’язненням  та іншими знущаннями.

Селяни вдавалися  і до інших, не таких частих, як втечі, нелегальних, з точки зору панівного  класу, видів боротьби: зволікання виконання  повинності або ж відмова їх виконання

Отже, основною формою пасивного протесту селян 2 пол. ХVІ —         1 пол. ХVІІ ст. були втечі. Втечі дуже негативно впливали на економічний стан господарства феодала. Більшість селян утікали на вільні землі, де створювали свої господарства. На  цих землях вони утворювали слободи. Створення слобод було вигідним і для феодалів. Це пояснюється тим поселялися на цілинних землях, викорчовували ліси і обробляли землі, які пізніше забирав феодал

У період Люблінської унії були втечі від одного феодала  до іншого, де можна було на більш  вигідних умовах господарювання: звільнення від сплати податків на деякий час, надання більше землі, вольностей і  втечі на вільні території такі, як Слобожанщина і Запоріжжя, де селянин  відчував себе вільним землевласником і користувачем.

Крім такого прояву пасивного  протесту, були ще й інші. Це такі, як підпали панських маєтків, вирубування лісу, збирання збіжжя, оранка земель без дозволу феодала.

Але ці форми опору могли  лише в локальних масштабах вплинути на становище селянства, послабити  гноблення з боку одного або кількох  феодалів і майже не впливали на урядову політику щодо феодально  залежних селян.

 

Розділ ІІІ. УЧАСТЬ СЕЛЯНСТВА У КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКИХ ПОВСТАННЯХ        

3.1.

Найвищого піднесення селянський рух на українських землях досягав під час збройних виступів — селянсько-козацьких повстань

З огляду на соціальну природу і виробничу розосередженість селян вони не могли охопити повстання. Керівним ядром у повстання було козацтво. Лави козацтва, реєстрового і нереєстрового постійно поповнювалися вихідцями з селянства (в меншій мірі — міщанства), особливо в повстанський періоди козацтво була притягальною силою для селян, невдоволених наростанням соціального і національно-релігійного гніту, і шукаючих його послаблення; самим своїм існуванням козацтво показувало селянству як можна уникнути, позбутися панської сваволі і стати вольним; попадаючи в козацьке середовище, селяни вибували із старого юридичного статуту — кріпацтва, підданства. У бажанні вжитися в ряди козаків їх не стримувало те, що козацька старшина нещодавно гнітила голоту.   

Всі заходи польського уряду, скеровані на придушення “української сваволі”, не досягли своєї мети. Маса селянства продовжувала покозачуватися, число козацтва зростало, територія поширення його збільшувалась, а одночасно зростав і селянсько-козацький рух проти шляхти.

 

Козацько-селянські повстання  були насамперед найгострішою формою виявлення суперечностей між  гнобленими масами селянства, козацтва  і міського населення з одного боку, і їх гнобителями — польською і українською шляхтою  - іншого. Шляхетське господарство було дуже підірване. Дуже багато селянства покозачилось. Основним змістом повстання була боротьба проти кріпосного гніту.

Разом з тим повстання  були спрямовані проти  національно-релігійного гноблення українського народу польськими панами, проти панування Польщі над Україною.