Гетьман Павло Скоропадський: військовий і політик

Історія України 
Презентація на тему: 
Гетьман Павло Скоропадський: військовий і політик 

 

Виконала: Сидоренко Тетяна

ДОб-3-13-4.Од

Павло Петрович Скоропадський (3 (15) травня 1873 — 26 квітня 1945) — український громадський, політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904—1905), Першої світової воєн (1914—1918). Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один із лідерів, ідеологів монархічного гетьманського руху.

Скоропадський народився у німецькому місті Вісбадені в родині офіцера армії Російської імперії Петра Скоропадського. Дитячі роки провів у родовому маєткуТростянець на Сумщині. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житті родина зберігала, дотримувалася старих українських звичаїв.Освіту Павло розпочав з Стародубської гімназії. 

 

• З початком російсько-японської війни подав рапорт з проханням перевести його на фронт у діючу армію. Наприкінці лютого 1904 року виїхав з Петербурга в Маньчжурію.
• З 16 березня 1904 року служив у Мукдені, в складі 1-ї Маньчжурської армії. Він був осавулом 3-го Верхньоудинського полку Забайкальського козачого війська.
• 29 жовтня 1904 року за заслуги в боях проти японців з 20 квітня по 4 липня цар Микола ІІ нагородив українського офіцера орденом Святої Ганни 3-го ступеня з мечами і бантом. У грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначив Скоропадського своїм флігель-ад’ютантом, із наданням звання полковника.
• 4 вересня 1910 року полковник Скоропадський став командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, лишаючись флігель-ад’ютантом. У 1912 році йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

З початку Першої світової війни Павло Скоропадський відправляється на фронт, і вже 6 серпня 1914 року Кінний полк генерала Скоропадського відзначився в бою під Краупішкеном. Подальша військова служба проходила вдало, і незабаром він вже командував гвардійською кавалерійською дивізією. Відзначився в боях з німцями під Каушеном і Трисвятими. Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта Павло Скоропадський 22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України.

29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебень.

Гетьман намагався силою влади й помірними реформами ліквідувати революційні зміни щодо земельного питання, відновити стабільність у суспільстві, але з перших днів йому протидіяли соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну Раду. Гетьманська держава здобула міжнародне визнання серед країн, що були в військовому союзі з Німеччиною. Встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною, яку гетьман відвідав з офіційним візитом у вересні 1918 і де провів успішні переговори з кайзером Вільгельмом II, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці, зокрема згоду німців на розбудову регулярної української армії.

У липні 1918 року було створено Сердюцьку дивізію під командуванням полковника Клименка у кількості 5 тисяч вояків, у листопаді того ж року почали формувати Галицько-буковинський курінь Січових стрільців. Універсалом Гетьмана було відновлено стан українського козацтва. Крім того, було створено Генеральний штаб, штабні структури у восьми територіальних корпусах. Влітку 1918 року в армії України було введено погони та військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність Гетьману, заборонено політичну діяльність у військах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус — загальна козацька військова школа — Академія Генерального штабу. Загалом, уряду так і не вдалося створити дієвої армії.

13 листопада 1918 року у Києві, в будинку Міністерства шляхів зібралися представники соціалістичних партій та обрали Директорію, до якої увійшли Винниченко, Петлюра, Швець, Макаренко, Андрієвський. У відозві Директорії до населення йшлося про те, що гетьманська влада має бути «дощенту» знищена, а Гетьман є «поза законом». С.Петлюра у Білій Церкві видав Універсал до народу із закликом до повстання. За кілька тижнів боїв війська Директорії, 14 грудня 1918 року, оволоділи столицею Української Держави. Обставини, що унеможливлювали подальше перебування Скоропадського у ролі гетьмана змусили його зректися того ж дня гетьманства та втекти з Києва. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки. Більшість керівництва Директорії стояла фактично на соціалістичній платформі. Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й інтелігенцію. Боротьба з наслідками гетьманату інколи набирала форм, які не могли не викликати протесту.

Після зречення влади, Скоропадський із родиною перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, зрештою оселився у м. Ванзе поблизу Берліна. Вже 1920-го року, завдяки наполяганням емігрантів-гетьманців, що на чолі з Липинським та Шеметом зорганізувалися в «Український союз хліборобів-державників», Павло Скоропадський повертається до активного політичного життя. Він очолює новий гетьманський рух, а В'ячеслав Липинський стає його теоретиком. Проте на початку 1930 років між практиком Скоропадським та теоретиком Липинським виникли певні розбіжності щодо існування руху, і єдиний «Союз» розколюється. Прибічники гетьмана об'єдналися у «Союз гетьманців-державників». Завдяки зусиллям Скоропадського, філії гетьманського руху з'являються не лише в Австрії та Німеччині, а й в Чехословаччині, Франції, Канаді, США, на західноукраїнських землях (Польща). Крім того, заходами Павла Петровича, 1926 року у Німеччині засновується Український науковий інститут при Берлінському університеті, що зіграв велику роль у розвитку української науки та культури.

11 січня 1898 року Павло Скоропадський одружився з російською аристократкою Олександрою Дурново, дочкою генерал-лейтенанта Петра Дурново і його дружини Марії, уродженої княгині Кочубей.

• Подружжя Скоропадських мало шестеро дітей:
• Марія Скоропадська (1898—1959; по чоловікові графиня Монтрезор),
• Єлизавета Скоропадська (1899—1975; по чоловікові Кужім),
• Петро Скоропадський (1900—1956), був хворий на епілепсію,
• Данило Скоропадський (1906—1957)
• Павло Скоропадський (1915—1918), помер у дитинстві внаслідок хвороби.
• Олена Скоропадська (1919 — ; по чоловікові — спочатку Гіндер, потім — Отт).

            Син Данило та дочка Єлизавета.

  

 

 

 Орден Святої Ганни 3-го ступеню з мечами і бантом. Російсько-японська війна (1904—1905). Осавул 3-го Верхньоудінського полку Забайкальського козачого війська. Нагороджений за найвищим наказом Миколи II від 29 жовтня 1904 року за заслуги у боях проти японців з 20 квітня по 4 липня 1904 року.

  Орден Святого Георгія 4-го ступеню. Перша світова війна (1914—1917). Генерал-майор, почет Його Імператорської величності, командир 1-ї бригади 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. Нагороджений за найвищим наказом Миколи II від 13 жовтня 1914 року за відмінне командування лейб-гвардії Кінним полком[3] з формулюванням: «керуючи в бою 6 серпня під Краупішкеном центром бойового порядку, незважаючи на лютий артилерійській і рушничний вогонь противника, захопив частину позиції противника і утримав її, не допустивши навіть німців відійти без величезних втрат, завдяки чому вельми сприяв кінцевому успіху».

  Орден Червоного орла, Великий хрест. За нормалізацію українсько-німецьких відносин (1918).

 

 

 

Література:

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя,1954—1989.
• Реєнт О. Павло Скоропадський. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2003. — 304 с.
• Отт-Скоропадська О., Гай-Нижник П. Павло Скоропадський: коротка хроніка життя (1873—1945) // Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — Київ; — Філадельфія, 1995. — С.35-43.
• Гавриленко О. А., Логвиненко І. А. Гетьманський переворот 29 квітня 1918 р.: причини та наслідки // Актуальні проблеми юридичної науки у дослідженнях вчених: науково-практичний збірник. — К., 2000. — № 3. — С. 2-10.
• Лановик Б. Д., Матейко Р.М,, Матисякевич З. М. Історія України: Навчальний посібник / За ред. Б.Д. Лановика. — 2-ге вид., перероб. — К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. — 574 с.
• Масенко Л. "Феномен малоросійства: Павло Скоропадський" (з книги «Мова і політика»)
• Георгій Папакін. Невідомий щоденник Павла Скоропадського періоду російсько-японської війни 1904–1905 рр.
• Булгаков Ю. Життя та діяльність Павла Скоропадського: українська історіографія 1991 – 2011 рр.: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Ю.В. Булгаков. – К., 2011. – 231 с.
• Булгаков Ю. Життя та діяльність Павла Скоропадського в українській історіографії 1991–2011 рр.: бібліографія / Ю.В. Булгаков, С.Ф.Павленко. – К.: Логос, 2012. – 59 с.