Максим Кривоніс

Максим Кривоніс (? — 1648)  — український військовий діяч періоду Хмельниччини, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської кампанії та осінньої волинсько-галицької кампанії 1648 року. Відомий під прізвиськом Перебийніс.

Походження                                                                                                                                      Біографічні дані про Кривоноса дуже бідні. Про його життя до початку повстання звісток немає. Справжнє його прізвище невідоме. Згідно з однією з версій, він з селянської (інша версія, що з попівської) родини з села Вільшанка (підписувався «Максим Вільшанський»), або Острога. Автор анонімного німецького памфлету називає його вихідцем з Шотландії. У цьому разі прізвище Кривоноса може бути перекладом шотландського прізвища «Камерон», що означає «кривий ніс», а не прізвиськом, що посилається на зовнішність Кривоноса. Інші звістки непрямо свідчать про його місцеве походження.  
Мав брата, який загинув у Пилявецькій битві, дорослого сина (Кривоносенко), який був козацьким полковником у 1649—1651 рр.

Хмельниччина                                                                                                                                           Вся відома діяльність Кривоноса тривала кілька місяців 1648 р. У Корсунський битві Кривоніс командував передовим полком козацької армії. Iз сформуванням Лисянського полка став його першим полковником. З червня 1648 р. на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел, «якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь», здобув міста Ладижин, Бершадь, Тульчин, Вінницю та ін. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорізького», без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників.

Війна на Волині та Поділлі                                                                                                             Наприкінці червня, у розпалі повстанського руху, на Поділлі з'явився з власним полком князь Єремія Вишневецький, який відступав від задніпровських повстанців із своїх Лубенських володінь до родових волинських маєтків. Вишневецький розпочав каральні дії проти повсталого населення Поділля та козаків. Проте, після деяких успіхів Вишневецького під Немировом та Махнівкою (Махновичами), повстанці здобули ці міста. Після відступу Вишневецького до Волині козацько-селянське військо під керівництвом Кривоноса штурмом взяло Полонне (12 липня) — один з найбільш укріплених замків тогочасної України. В Полонській фортеці козаки захопили 80 гармат. 16 липня-18 липня під Константиновом тривали бої між повстанцями (яких рахували на 50 тисяч), на чолі з Кривоносом, та польськими військами — полками Осінського, Корицького, Суходольського, Тишкевича та Вишневецького, під головним командуванням останнього. Поляків було близько 10 тисяч, але то було регулярне, відбірне військо. Повстанці зазнали великих втрат, але поле битви лишилося за ними. Поляки відступили до Збаража, а Кривоніс з військом рушив від Константинова на південь і, проминувши Межибож, 25 липня взяв приступом Бар — місто, яке було укріплене не гірше за Полонне, і до того ж займало важливе стратегічне положення. У Барі повстанці також захопили велику кількість зброї та інших військових припасів.

Падіння Полонного і Бара зробило у польському суспільстві сенсацію не меншу, ніж жовтоводська та корсунська поразки коронних військ. Значна частина Волині і все Поділля перейшло під контроль Кривоноса.

Бойові дії супроводжувалися чисельними жертвами серед мирного  населення. Кривоносівці винищували католиків та євреїв. Вишневецький намагався придушити повстання жорстоким терором проти селян та міщан краю.

Війна на Поділлі  перешкоджала встановленню перемир'я між Б.Хмельницьким i Польщею. У зриві мирноі угоди були звинувачені i Кривоніс, і Вишневецький. Вони складали всю вину один на одного.

Свою програму Кривоніс висловив у листі до князя Заславського, закликаючи того до мирних переговорів: «…те що було зачалося, заспокоїлося, і вже ми не хотіли пустошити землі польської, тїльки уївся нам князь Єремія: людей мордував, стинав, на палю садив — скрізь, в кожнім місті серед міста шибениця, а тепер виявляється, що на палі були невинні люди… Коли ваша милість пришлеш на певний час до нас послів — я можу затриматись, а коли не буде — мушу боротися». (Тут йшлося про козацьких послів, затриманих поляками; Кривоніс не мав звісток про їхню долю).

Вишневецький відписував А.Киселю, який посередничав у мирних переговорах: «не хочеться й жити у такій вітчизні, і краще вмерти, ніж дозволити поганству й гультяйству панувати над нами».

Хмельницький  та Кривоніс                                                                                                                   Б. Хмельницький у той час офіційно відмежувався від дій Кривоноса. Він писав польським комісарам, призначеним для укладення перемир'я, що не дозволяв Кривоносові ані зав'язувати бої, ані займати міста. Дослідники ставлять під сумнів щирість таких заяв гетьмана. У серпні армія Кривоноса з'єдналася з головними силами Хмельницького, який іще у липні виступив із Чигирина. Кривоніс взяв активну участь у поході Хмельницького під Львів та Замостя у серпні — листопаді 1648 р. У деяких документах зустрічаються звістки про суперечки та навіть гострі конфлікти між Б. Хмельницьким і М. Кривоносом. Одна з таких суперечок привела до арешту Кривоноса; його було прикуто «ланцюгом за шию до гармати», але через день звільнено.

Останній  похід                                                                                                                                                   У Пилявецькій битві М. Кривоніс командував лівим крилом козацької армії; причому його військо отаборилося окремо від війська Хмельницького. При облозі Львова козаки Кривоноса захопили Високий Замок — позицію, яка домінувала над усією місцевістю. Звідти, як свідчив сучасник, «можна було стріляти курей на ринку». Сама чутка про появу Кривоноса під Замостям викликала у місті паніку.

Смерть                                                                                                                                                           Кривоніс помер під час облоги Замостя. Причина смерті достеменно невідома. Найбільш поширеною є версія, що він помер від чуми. Польський історик Тадеуш Кшонстек висовує іншу версію: ніби Кривоніс був убитий за таємним наказом Б. Хмельницького, який прагнув позбутися небезпечного конкурента. Припускають також, що Кривоніс умер від рани, яку одержав у бою.