Реформаторські сили в КПРС на початку 80-х років. Історична роль Юрія Андропова.

 Також нове керівництво внесло нові елементи в оцінку міжнародного становища і почало поворот у зовнішньополітичній сфері, заснований на пріоритеті загальнолюдських цінностей.

 Друга половина 1985 і початок 1986 р. пройшли під знаком підготовки до чергового XXVII з'їзду КПРС і розгортання двох кампаній: боротьба з пияцтвом і алкоголізмом і боротьба з нетрудовими доходами. У цей час у вищому партійному і державному керівництві розгортається боротьба між брежнєвською гвардією (Гришин, Романов) новими партократами (Лігачов) і реформаторами (Яковлев, Шеварднадзе).

 XXVII з'їзд КПРС не вніс принципово нового у внутрішньополітичне життя країни, але на з'їзді Горбачову вдалося провести нову концепцію міжнародних відносин, відсунувши на другий план "класову боротьбу" і висунувши положення про взаємозв'язок всіх світових явищ. Він почав завойовувати світове визнання, що дало йому додатковий козир в боротьбі за владу. (Поворот в його поглядах відбувся після зустрічі з М.Тетчер у 1984 р. після якої вона заявила: "З ним можна мати справу").

Вироблення конкретних заходів  по проведенню реформ (Перебудова) виявилось  не простою справою. Проведення реформ згідно з традиційною командно-адміністративною практикою виявилось неможливим. Бюрократичні методи давали значні деформації у проведенні перетворень (яскравим підтвердженням цього є проведення антиалкогольної компанії і боротьби з нетрудовими доходами) і побічні  явища, які повністю нівелювали реформи. 
До того ж концепція прискорення виявила свою недієздатність. Зорієнтована на прискорення розвитку машинобудування, вона ще більше зменшила виробництво товарів широкого вжитку і тим самим посилила інфляційні тенденції, дефіцит. На відміну від традиційних криз, притаманних ринковій економіці, криза радянської економіки поєднувала в собі не тільки зниження темпів зростання за показниками, а і зменшення обсягів виробництва. До цього додавалась інфляція (прихована), дефіцит на оптовому і на споживчому ринках.

Отже, ми бачимо, що ці та інші чинники, які відбувалися в недалекому майбутньому, призвели до розпаду однієї з наймогутніших країн світу

 Також хочу відмітити, що у 80-х роках минулого століття в лавах Компартії сформувався рух під назвою "Демократична платформа в КПРС", який об'єднав по-реформаторськи налаштовані сили. Цьому рухові так і не вдалося реформувати самої КПРС, і він згодом оформився в окрему політичну силу соціально-ліберального спрямування - Партію демократичного відродження України (ПДВУ), до складу якої ввійшли В.Гриньов, В.Філенко, О.Ємець, Т.Стецьків та інші. Основний акцент партія робила не на національних, а на демократичних цінностях, а тому її діяльність з обережністю сприймалась у національно-зорієнтованій Галичині. Тоді в галицькому політикумі домінував примат національного над загальнодемократичним. Заклики новоспечених лібералів про необхідність побудови не просто незалежної і суверенної, але й демократичної України так і залишилися непочутими. Ідея національного суверенітету набрала інтегрального характеру.

Отже, підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що на початку 80-х років реформаторські сили в КПРС здійснили чимало перспективних заходів, але не змогли на довгий час утриматись у «керма влади». Я вважаю, що недовготривалий період правління Ю. Андропова є надзвичайно цікавим для дослідника. Водночас українські вчені зовсім не приділяють уваги дослідженню як діяльності Ю. Андропова на посаді Голови СРСР взагалі, так і його життєвого шляху зокрема. Тому дослідження біографії Ю.В. Андропова у вітчизняній науковій літературі має широкий простір і вимагає подальшого розвитку.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Земцов И. Крах эпохи. – М.: Наука, 1999. – Т. 1. – 399 с.
2. Шубин А. Истоки перестройки. 1978 – 1984 гг. – М., 1997. – Т. 1. – 191 с.; Т. 2. – 170 с.
3. Шубин А. От застоя к реформам. СССР в 1917 – 1985 гг. – М.: РОССПЭН, 2001. – 767 с.
4. Медведев Р. Неизвестный Андропов. – РостовнаДону: Феникс, 1999. – 512 с.
5. Дроздов Ю., Фартышев В. Юрий Андропов и Владимир Путин. На пути к возрождению. – М.: ОлмаПресс, 2001. – 350 с.
6. Семанов С. Андропов. Семь тайн генсека с Лубянки. – М.: Вече, 2003. – 416 с.
7. Семанов С. Юрий Андропов. – М.: Эксмо, 2003. – 512 с.
8. Семанов С. Юрий Владимирович. Зарисовки из тени. – М.: Столица, 1995. – 96 с.
9. Горбачёв М. Андропов: новый генеральный секретарь действует // Свободная мысль. – 1995. – № 11. – С. 1654.
10. Горбачёв М. Жизнь и реформы. – М.: Новости, 1995. – Т. 1. – 660 с.
11. Арбатов Г. Затянувшееся выздоровление (1953 – 1985). Свидетельство современника. – М.: Международные отношения, 1991. – 400 с.
12. Бурлацкий Ф. Вожди и советники. О Хрущеве, Андропове и не только о них. – М.: ИПЛ, 1990. – 384 с.
13. Прибытков В. Аппарат. – СПб.: АОЗТ «ВИС», 1995. – 221 с.
14. Андропов Ю.В. Избранные речи и статьи. – М.: ИПЛ, 1983. – 400 с.
15. Фурман Дм. Феномен Горбачёва // Свободная мысль. – 1995. – № 11. – С. 6074.
16. Шахназаров Г. Цена свободы. Реформация Горбачёва глазами его помощника. – М.: Россика Зевс, 1993. – 623 с.
17. Медведев В. В команде Горбачёва. Взгляд изнутри. – М.: Былина, 1994. – 239 с.
18. Боффа Дж. От СССР к России. История неоконченного кризиса. 1964 – 1994. – М.: Международные отношения, 1996. – 320 с.
19. Дэвидоу М. Камо грядеши, Русь?.. Заметки американского публициста о перестройке. – М.: Молодая гвардия, 1993. – 300 с.
20. Политическая история: Россия – СССР – Российская Федерация / Под ред. С. Кулешова. – М.: ТЕРРА, 1996. – Т. 2. – 660 с.
21. Черняев А. Моя жизнь и моё время. – М.: Международные отношения, 1995. – 464 с.
22. Шахназаров Г. С вождями и без них. – М.: Вагриус, 2001.

ПЛАН

1. Вступ.

а) Передумови змін в політиці СРСР

2. Основна частина.

     а)  Передвісник глобальних трансформаційних процесів.

     б)  Перші посади Юрія  Володимировича.

     в)  Призначення Андропова на посаду голови КДБ.

     г)   Здійснені ним  заходи .

     д)  Претенденти на владу.

     е)  Кроки до здійснення мети і встановлення Андропова на найвищій партійній посаді.

     є)  Роль Юрія Володимировича у долі дисидентів.

     ж) Правління нового Генсека.

     з) Наслідки діяльності  і причини швидкого відходу  від влади Юрія Володимировича.

     и) Події, що відбулися після відсторонення Андропова.

3)  Висновок.