Соцiально-полiтичний розвиток свiту наприкiнцi XIX - початку ХХ ст.

1.11.Історичне значення та уроки боротьби укр. народу за незалежність.

Чому 30-мільйонний народ не зміг завоювати незалежність у 1917—1920 рр.? Розглядаючи основні причини поразки українців, слід розрізняти внутрішні і зовнішні фактори та відмінності між Східною та Західною Україною. Сусіди України, особливо Росія і Польща, не погоджувалися на існування української держави і робили все, щоб ліквідувати її незалежність. Характерно, що на позиціях невизнання самостійної України стояли і російські більшовики, і російські білогвардійці. Білогвардійців і польських інтервентів підтримувала Антанта.

Серед внутрішніх причин слід назвати відсутність єдності в національне-визвольному таборі, недостатню соціальну базу державотворення, численні по­милки керівників Української держави.

Проте героїчна боротьба українського народу за свою незалежність у 1917-1920 рр. не була марною. Вона мала велике історичне значення, яке полягало в тому, що після тривалого історичного періоду русифікації, національного і соціального гноблення український народ, створивши власну незалежну державу і кілька років підтримуючи її існування, продемонстрував своє нестримне прагнення до самостійності. В широких масах українського населення зростало переконання, що без власної держави неможливе краще життя кожного зокрема і процвітання України в цілому.

Боротьба за незалежність була прикладом для наступних поколінь українців. Як тільки виникали сприятливі внутрішні і зовнішні можливості, кращі представники цих поколінь знову піднімалися на боротьбу. Без цієї боротьби було б неможливе проголошення державної незалежності в 1991 р., а існування українського народу взагалі було б поставлене під сумнів.

Водночас, поразка в боротьбі за незалежність змушує критично оцінити дії українських національно-державницьких сил, сформулювати історичні уроки цієї боротьби. Вони полягають у необхідності єдності всіх національно-патріотичних сил для досягнення спільної мети — незалежності (саме відсутність такої єдності була основною внутрішньою причиною поразки), у необхідності взаємних поступок, компромісів різних національно-патріотичних сил, без чого єдність їхніх дій неможлива. Досягнення незалежності немож­ливе без глибоких соціально-економічних реформ, які відкривають перспекти­ву покращення життя основної маси населення.

Один із уроків полягає в необхідності враховувати зовнішньополітичну си­туацію, домагатись підтримки незалежності України основними зарубіжними країнами. Без широкого міжнародного визнання існування самостійної України буде поставлене під сумнів.

1.12. Дайте порівняльну характеристику державотворчій діяльності УЦР, Української гетьманської держави, Директорії УНР та розкрийте причини їх поразки в період Української демократичної революції.

Причини поразки Центральної Ради.

Трагедія України полягала в тому, що майже ніде більшовизм не знаходив рішучого спротиву. Червоногвардійським загонам майже не потрібно було «здобува­ти» міста; особливо там, де були фабрики і заводи, вони знаходили прихильників серед робітників і молоді, пере­важно російської та єврейської. Селянська голота теж ставала на сторону більшовиків, що володіли вмілою со­ціальною демагогією, а ЦР не зуміла своєчасно і заці­кавлено вирішити земельне питання.

Сама Центральна Рада не приховувала, будучи у своїй більшості соціалістичною, своїх пробільшовицьких настроїв, і тому не могла вести з більшовиками послідов­ної боротьби.

Серйозною помилкою ЦР було й те, що вона не зай­малася організацією своєї армії, вважаючи, що в новому суспільстві міліції буде достатньо для захисту демокра­тичної держави, і тому перед загрозою Червоної органі­зованої гвардії, яка швидко наступала на Україну, охо­роняти кордони Української держави практично не було кому.

Причини падіння уряду П. Скоропадського:— гетьман був тісно пов'язаний з соціальними станами, що праг­нули скасувати революційні завоювання українського на­роду;

— компрометувала уряд Скоропадського залежність від німців;

— гетьман орієнтувався на деякі офіцерські кадри Росії, окремі посади чиновників належали росіянам, яким чужою була українська ідея;

— соціалістичні партії ЦР відмовилися співпрацюва­ти з П. Скоропадським, свою партійну програму поста­вили вище від інтересів держави;

— великими були намагання Росії використати анти­гетьманський рух на свою користь: 50 млн. крб. було виділено на агітацію проти гетьмана, на підготовку за­гального повстання в Україні;

— російські емігранти, втікаючи від більшовицької кулі, отримували в українських консульствах паспорти і

виїздили в Україну, а тут, замість вдячності за притулок зразу «бралися» за відродження «єдиної і неділимої». Організація «Союз відродження Росії» організовувала саботаж, розкидалися листівки, вибухали порохові скла­ди, злітали в повітря будинки й магазини, руйнувалися залізниці, тобто робилося все за формулою: чим довше в Україні буде, безпорядок, тим легше буде її прилучити до Росії. Нарешті москвичем Б. Донським було вбито в Україні фельдмаршала Айхгорна, це було намагання більшовиків зірвати українсько-німецький Брестський мир.

Всі ці моменти, пов'язані з причинами падіння уряду П. Скоропадського, надзвичайно повчальні. Особливо сьогодні, коли Україна вчетверте в своїй історії робить спробу розбудови незалежної, самостійної держави.

Причини падіння Директорії: — відсутність єдиної політичної лінії, безкінечні неузгодженості в самій Ди­ректорії;

— невиваженість внутрішньої і зовнішньої політики, відсутність перспективи державно-національного будівни­цтва;

— відсутність боєздатної дисциплінованої армії, руй­нівна роль отаманщини;

— неукраїнське населення горіло ненавистю до укра­їнської влади, звідси-саботаж, грабежі, вбивства;

--- більшості українського населення (особливо се­лянству) були чужими національні інтереси, тобто від­сутня «національна ідея». Цей історичний урок надзвичайно повчальний і сьо­годні.

ТЕМА 5. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В СВІТІ В 20-30рр.

1.   Вкажіть найбільш характерні риси геополітичних змін в світі після 1-ї світової війни.

Расстановка сил в мире после окончания Первой мировой войны отражала противоречия той системы международных отношений, которая сложилась к концу войны. Итоги ее привели к столь значительным экономическим, политическим, социальным, диплома­тическим последствиям, что возврат к довоенному соотношению сил был уже невозможен. Перестали существовать четыре крупнейшие империи: Австро-Венгерская, Османская, Российская и Германская. Россия некоторое время была занята внутриполитиче­ской борьбой за власть между различными политически­ми силами. Потерпевшую сокрушительное поражение Германию также охватили революционные процессы и многочисленные внутренние проблемы. И Германия, и Россия утратили свой довоенный статус великих держав. На международную арену в качестве главного

претендента на мировое господство выходят США, кото­рые неслыханно обогатились в ходе войны. США не только погасили свою внешнеэкономическую задолжен­ность, но и превратились в крупнейшего кредитора мира. Они ссудили странам Европы 10 млрд. долларов, около 6,5 млрд. долларов составили частные инвестиции амери­канских промышленников и банкиров.

Вскоре между основателями Антанты — Францией и Англией, с одной стороны, и США — с другой, возникли острые противоречия. Европейские державы увязывали выплату долгов с получением репараций от Германии и урегулированием международных долгов. Однако США отклонили эти намерения. Англия, Франция и Япония с нескрываемым опасением следили за строительством американского военно-морского флота и предпринимали попытки свернуть эту программу. Под предлогом помо­щи разоренным странам и голодающим народам амери­канский капитал стремился устранить своих конкурентов на европейских рынках.

Великобритания устранила своего главного соперни­ка в Европе — Германию и сохранила статус великой державы, получила значительную часть земель бывшей Османской империи. Ее соперниками оставались Франция (в Европе) и США (в мире).

Франция стремилась лишить Германию возможности реванша и установить французскую гегемонию в Европе, получить германские колонии в Африке и турецкие — на Ближнем Востоке. Имели свои территориальные притяза­ния Италия, Япония, другие страны — участницы Первой мировой войны. Наступало время дипломатиче­ских сражений.

2.   Паризька мирна конференція та її рішення.

Первая мировая война закончилась 11 ноября 1918 г., когда было подписано Компьенское перемирие. По его условиям Германия должна была оставить все захвачен­ные ею территории на Западе и отвести войска за Рейн. Из Восточной Европы германская армия должна была уйти по мере прибытия туда войск Антанты. Все воен­нопленные и военное имущество подлежали передаче союзникам.

Представители держав-победительниц съезжались в столицу Франции — Париж для окончательного подведе­ния итогов войны.

13 января 1919 г, президент Франции Р. Пуанкаре офи­циально открыл Парижскую мирную конференцию. Пленарные заседания конференции носили формальный характер, так как все важные вопросы решали представители США, Франции, Англии, Японии и Италии, По два представителя этих стран составили Совет десяти, который на своих заседаниях был призван решать главные проблемы послевоенного устройства мира.

Председателем Парижской конференции был избран Французский премьер Жорж Клемансо. Страны Антанты резко отрицательно отнеслись к Советской России и не признавали сам факт ее существования, поскольку больше­вики пришли к власти незаконным путем в результате Октябрьского переворота 1917 г, Они намеревались создать "санитарный кордон" вокруг Советской России и расчле­нить ее на сферы влияния. Особые усилия прилагались, чтобы не допустить сближения Германии с Россией.

США выходили на передовые позиции в мире, их экономическая и военная мощь в период войны резко возросла. Из должника США становятся мировым кредитором.

Президент В. Вильсон считал, что США способны стать спасителем и гарантом мира. Свое видение новых принципов международных отношений он отразил в "14 пунктах", обнародованных 8 января 1918 п В них содер­жался отказ от тайной дипломатии, провозглашалась свобода торговли и мореплавания, признание прав наро­дов на самоопределение, высказывалась необходимость разоружения. Предложения Вильсона были направлены на предотвращение мировой войны, на создание свобод­ного демократического порядка и были новым словом в международных отношениях. "14 пунктов" Вильсона во многом определили ход Парижской конференции.

Великобритания еще до начала конференции доби­лась одной из главных целей участия в войне: герман­ский флот перестал существовать и стоял на приколе в английской гавани Скапа-Флоу. Великобритания уже успела захватить германские колонии в Африке и турец­кие — на Ближнем Востоке, но в то же время она была заинтересована в сохранении германского государства для обеспечения равновесия сил в Европе.

Однако положение Великобритании было далеко не безоблачным: доминионы добились большей самостоя­тельности. Из мирового кредитора она превращается в должника. Экономика ослаблена, финансы и торговля дезорганизованы.

Франция добивалась на конференции расчленения Германии на ряд мелких государств, что облегчало осу­ществление ее главных намерений: захват значительной части турецких и германских колоний, расширение своих границ в Европе за счет Германии, возврат Эльзаса и Лотарингии. Франция намеревалась получить свыше 50%

от общей суммы репараций с Германии. Не отказывалась франция и от своей ведущей роли в Европе.

Итальянские представители добивались захвата ряда территорий на Балканах, входящих в состав Австро-Венгрии. Япония требовала передачи ей Шаньдуна и германских колоний на Тихом океане. Японию поддер­живала Англия, видя в союзе с ней противовес США.

3.   Розкріпіте процес складання Версальсько-Вашингтонської системи договорів? В чому її особливості?

Версальский мирный договор, официально завершив­ший Первую мировую войну, был подписан в Версале (что в 18 км от Парижа) 28 июля 1919 г. потерпевшей пораже­ние в войне Германией, с одной стороны, и одержавшими победу "союзниками и объединившимися державами" — с другой: США, Великобританией, Францией, Италией, Япо­нией, Бельгией, Боливией, Бразилией, Кубой, Эквадором, Грецией, Гватемалой, Таити, Хиджасом, Гондурасом, Либерией, Никарагуа, Панамой, Перу, Польшей, Порту­галией, Румынией, Сербо-Хорвате-Словенским государ­ством, Сиамом, Чехословакией и Уругваем.

Американский сенат отказался от ратификации Версальского договора из-за нежелания США связывать себя участием в Лиге Наций. Взамен Версальского дого­вора США в августе 1921 г. заключили с Германией осо­бый договор, почти идентичный с Версальским, но не содержащий статей о Лиге Наций.

Захваченные Германией в 1870 г. французские провинции Эльзас и Лотарингия передавались Франции. К ней также перешли рудники Саарской области. Союз­ники оккупировали левое побережье Рейна сроком на 15 лет. Зона к востоку от Рейна на 50 км подлежала полной демилитаризации. Бельгии достались округа Эйпен и Мальмеди. К Дании переходила северная часть Шлезви-га. Польша получила Познань, районы Померании, Западной и Восточной Пруссии, часть Верхней Силезии. Гданьск (Данциг) становился "вольным городом" под управлением Лиги Наций.