Створення ОУН

План

Вступ.

1. Створення ОУН.
2. Устрій ОУН.
3. Діяльність ОУН.
4. Початок війни.

Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Трагічна доля українців  під польсьскою та радянською владами, втрата віри в традиційні легальні методи боротьби, розчарування західними  демократіями, які впродовж тривалого  часу ігнарували заклики українців  про допомогу й самі опинилися  в глибокій кризі, спричинилися до формування поглядів , суть яких зводилися до того, що не слід миритися з існуючим станом речей, сподіватися на поступки окупаційних  урядів, а необхідно посилювати боротьбу , вдаватися до радикальних заходів  аби змінити існуючи колоніальни  режими. Ці та інші погляди базувалися на ідеології та політиці українського інтегрального націоналізму, одним  із теоретиків якого був Дмитро Донцов. У центрі його поглядів була нація, її він абсолютизовав, вважав найвищою цінністю й був переконаний в  тому, що всі зусилля врто зусередити на її зміцненні. Кінцевою ж метою  Донцов вважав побудову української  самостійної держави. Невідємною частиною його ідеології було поняття "творчого насильства та ініціативної меншості як порядкуючих сил". Ішлося про  групу людей, покликаних сформувати незрозумілу для несвідомої маси ідею, зробити її доступною цій  масі й, нарешті, мобілізувати народ  для боротьби за цю ідею.

Інтегральні націоналісти не мали чіткого уявлення про тип  суспільства, яке вони хотіли побудувати після досягнення незалежності. Вони мало що могли сказати про його соціально-економічну організацію, заявляючи  лише, що воно буде в основному аграрним і сприймається на співпрацю між  державою, кооперативами та приватним  капіталом. Політична система майбутньої держави мала грунтуватися на владі  однієї націоналістичної партії. На чолі руху мав стояти верховний керівник, наділений необмеженою владою. Слід також зауважити, що український  інтегральний націоналізм, цілком очевидно, містив елементи тоталітаризму.

Ідеї Донцова, передовсім його концепція інтегрального націоналізму, знайшли відгук у суспільстві. Особливо захоплювалися ними учнівська молодь, студенти вищих та середніх навчальних закладів. Вони почали об’єднуватися, створювати молодіжні організації, що стояли на самостійницьких позиціях. Молодь була розчарована у старшому поколінні, яке не змогло відстояти українську державність. До того ж вона зазнавала постійних утисків з боку польської влади, страждала від безробіття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Створення ОУН

 

27 січня - 3 лютого 1929р.  у Відні відбувся конгрес представників  націоналістичних організацій, який  проголосив створення Організації  українських націоналістів (ОУН). У роботі Конгресу брали участь  делегати від Групи української  національної молоді, Ліги українських  націоналістів, Союзу української  націоналістичної молоді, Української  військової організації (УВО).

ОУН була підпільною організацією. Вона видавала легальні та нелегальні газети і журнали ("Розбудова нації", "Сурма", "Юнак"), дотримувалася  військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру. Водночас ОУН не відмовлялася від  участі в політичних, економічних, культурно-освітніх об’єднання. Саме через них вона сподівалася очолити масовий національно-визвольний рух.

Політична доктрина ОУН була сформульована в її програмних документах 1929р., а в остаточному вигляді - у програмі, прийнятій її Великим  збором у 1939р. Вона грунтувалася на приоритеті інтересів української нації, яка  проголошувалась абсолютною цінністю, "найвищим типом людської спільноти". Метою організаціїї було створення  української самостійної соборної держави. Форми державної влади  мали відповідати послідовним етапам державного будівництва. На етапі національної революції передбачалося встановлення національної диктатури, покликанної  після відновлення державності  здійснити  невідкладні  заходи по закріпленню новоствореного режиму. Глава держави повинен був створити законодавчі органи "на засаді представництва всіх організованих суспільних верств".

Свою державну концепцію  Оун будувала виходячи з того, що українські землі окуповані Польщею  і СРСР. Тому українські націоналісти не визнавали всі ті міжнародні акти, договори та домовленості, які роз’єднали українські землі, ліквідували українську державність. Будівництво соборної незалежної України мало завершитися повним вигнанням з українських земель усіх окупантів. Виходячи із завдання створення української державності, ОУН закликала до боротьби проти польського та радянського режимів, підготовки до національної революції на всіх українських землях. Хоча спочатку частина керівництва ОУН не виключала використання легальних, зокрема парламентських, методів боротьби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Устрій ОУН.

                                       Члени:

1. Українці в віці 8-15 рр. можуть бути членами Доросту ОУН.
2. Українці в віці 15-21 рр. можуть бути членами Юнацтва ОУН.
3. Членом ОУН можуть бути українці, які досягли 31 року.

 

                  Загальні положення.

1. Український націоналізм - є духовний і політичний рух, зроджений з внутрішньої природи української нації в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.
2. Для української нації в стані її політичного поневолення начальним постулатом є створення політико-правної організації, означеної так: Українська Самостійна Соборна Держава.
3. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура зможе забезпечити внутрішню силу Української нації.
4. На чолі упорядкованої держави стане покликаний представницьким органом голова держави, що визначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та вищим законодавчім органом.
5. Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування.
6. В своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава стремітиме до осягнення найбільш відборних меж.
7. Організація української військової сили буде поступово розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичного стану України: Ворожої займанщини; Національної революції; Державного закріплення.

 

                                    Адміністративний поділ:

1. ОУН на території України поділяється на 10 країв з відповідною назвою.
2. ОУН на чужині поділяється на 10 теренів з відповідною назвою.
3. Край поділяється на 5 округ з відповідною назвою
4. Терени поділяються відповідно до політичних кордонів існуючих держав.

 

                           Збір Українських Націоналістів.

1.  Збір Українських  Націоналістів є законодавчім  органом ОУН.

2.  Членами Збору Українських  Націоналістів є всі секретарі  округ чи держав.

3.   Сесія Збору Українських  Націоналістів відбувається 1 раз  на два роки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Діяльність ОУН

       Оскільки Організація українських націоналістів, перебуваючи в підпіллі, не могла взяти участь у виборах, керівникові УВО на західноукраїнських землях Ю.Головінському було доручено провести переговори з ЦК УНДО про включення оунівців до виборчого списку цієї партії. Однак після першої ж зустрічі з керівниками УНДО Головінського було заарештовано й при спробі втекти вбито. Ідея участі у виборах зустріла опір з боку низових організацій УВО та ОУН. Незабаром ОУН остаточно відмовилась від будь-якої легальності й зосередилась на підпільній революційній діяльності.

  ОУН намагалася стимолювати в українському суспільстві стан “постійного революційного бродіння”, “постійний дух протесту проти властей”. Починаючи з 1930р. ОУН організовує акції саботажу проти польського режиму, напади на державні установи, терористичні акти. На початку 30-х років було здійснено більш як 60 замахів та вбивств. Перша заповідь ОУН гласила: “Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї”. Особливого розголосу набули замахи на польських посадових осіб.

     Терористичні акти ОУН, зокрема вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького і директора української гімназії І. Бабія, викликали гостру реакцію в національно-демократичному таборі. 13 липня 1934р. президія УНДО та Українська парламентська репрезентація виступили із спільною заявою, в якій засуджувалися акції ОУН, що “наносять необчисленні шкоди українській нації”. Близький до національної демократії митрополіт Андрей Шептицький також засудив “злочинну роботу українських терористів, яку ведуть божевільні”. У свою чергу ОУН звинувачувала діячів національної демократії в “нерозумінні справжніх шляхів визволення”,  у ”свідомому чи несвідомому інформуванні поліції”.

Назрівав внутрішній конфлікт в Організації українських націоналістів. Для ОУН того часу були характерними догматизм та інертнвсть в оцінці суспільно-політичної ситуації в Україні. Ця обставина була однією з найважливіших  причин постійних розколів в організації  та відходу від неї багатьох теоретиків українського націоналізму. ОУН не мала масової підтримки серед  населення до моменту окупації західних теренів України спочатку більшовиками, а потім і Фашистською Німеччиною. Особливо загострилась міжорганізаційна боротьба після вбивства у травні 1938р. в Роттердамі агентом НКВС лідера організації Є. Коновальця. Розходження  виявилися між ветеранами – членами  проводу українських націоналістів  (ПУН), які здебільшого перебували в еміграції, і молоддю – радикальними бойовиками, які очолювали підпільну боротьбу в західноукраїнських землях. Ці розходження стосувалися в основному тактики боротьби.

Молоді радикали (Бандера, Стецько, Шухевич) вимагали від лідерів  проводу відмовитися від орієнтації лише на одну державу (зокрема, Німеччину), встановити контакти із західними державами; віддати перевагу власне боротьбі на терені України; застосувати радикальні методи влади. Члени проводу ОУН, люди старшого віку (Мельник, Барановський, Сушко, Сціборський) схилялися в  основному до більш поміркованих дій.

У серпні 1939р. в Римі відбувся другий Великий збір, на якому домінували прихільники А. Мельника. Збір проголосив засади майбутньої Української держави. Зокрема передбачалось, що існування  політичних партій у майбутній державі  буде заборонено. Тільки ОУН виступатиме  як чинник державного ладу. Голова проводу (Мельник) проголошувався “вождем української  нації”. Керівництво Збору вважало, що між Німеччиною і СРСР незабаром  спалахне війна, внаслідок чого виникнуть  передумови для утворення незалежної Української держави, оскільки прагнення  ОУН будуть підтримані тоталітарною Німеччиною.

Відповіддю радикалів  на непоступливість ветеранів було скликання в лютому 1940р. у Кракові  конференції, учасники якої не визнавали  рішень римського Збору й сформували Революційний провід ОУН на чолі з  С. Бандерою. З цього моменту починається  паралельне існування двох українських  націоналістичних партій: ОУН-Р (революційна) чи ОУН-Б (бандеревці) та ОУН-М (мельниківці). Залишаючись вірними інтегральному  націоналізму, обидві організації ставили  перед собою однакову мету – створити незалежну Українську державу. Проте  шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці  розраховували на підтримку Німеччини  у вирішенні українського питання, зокрема, вважали, що визволення України  від більшовиків можливе лише в союзі з Німеччиною. Прихільники  Бандери вважали, що Українська держава  може бути утворена лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали  бандерівці й можливість боротьби з  Німеччиню.

 

 

4. Початок війни

 

З початком війни Організація  українських націоналістів виступила  проти Москви у союзі з німцями. Незадовго до нападу на СРСР у німецькій  армії було створено українське військове  з¢єднання “Легіон українських націоналістів”, що налічувало до 600 солдатів і мало два підрозділи під кодовими назвами “Нахтігаль” і “Роланд”. Командували ними українськи та німецькі офіцери. Українці назвали ці батальйони “Дружини українських націоналістів” (ДУН). ОУН розраховувала на те, щоб використати ці частини для утворення в майбутньому національної армії. Німці ж планували їх використовувати для каральних акцій, спрямованих передусім проти поляків і євреїв. Покладаючи надії на німуцьку підтримку, лідери ОУН 30 червня 1941р. проголосили створення незалежної Української держави. Однак це не входило в плани німців – український уряд було розігнано, а деяких його діячів заорештовано.