Утворення Української Центральної Ради і її діяльність

      [1]

5. Демократична  нарада і позиції Центральної  Ради. III і IV Універсали. 

     Вересень 1917р. – скликання Демократичної нарадиу Петрограді, яка мала обрати Раду республік ( передпарламент); висунення Центральною Радою власної платформи.

Вимоги Центральної  Ради:

• визнання за всіма націями права на самовизнання;
• скликання кожною нацією національно-крайових суверених Установчих зборів у призначений час без подальших зволікань;
• передача всієї влади в Україні Центральній Раді та Генеральному секретаріату;
• передача всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель земельним комітетам;
• установлення державного і крайового контролю над продукцією і розподіленням;
• негайно  розпочати переговори з метою укладання миру.

7(20) листопада 1917 – проголошення III Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

• 25 жовтня(7 листопада) 1917р. – зюройне повстання більшовиків у Петрограді, повалення влади Тимчасового уряду;
• Спроба встановлення радянської влади в Україні: 29-31 жовтня(11-13 листопада) 1917р. – збройне повстання більшовиків у Києві;
• Визнання УЦР носієм найвищої влади в Україні.

Основні положення  III Універсалу:

• проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії;
• УЦР – вищий законодавчий, а Генеральний секретаріат – вищий виконавчий орган УНР до скликанняУстановчих зборрів України;
• Включення до УНР земель, де більшість населення складали українці;
• Скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, каабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств;
• Введення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю за виробництвом;

«Віднині  Україна стає Українською Народною Республікою… - говорилося в Універсалі. – Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся Республіка Російська стала федерацією равних і вільних народів».

     Михайло Грушевський нагалошував: на тому, що подібна «широка автономія об’єктивно дає початок її перетворенню у «повну державу». І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є «повною державою».

      9(22) січня 1918р. - проголошення IV Універсал Центральної Ради.

Причини проголошення:

• втрата надії на створення федеративної демократичної Росії;
• загроза захоплення більшовиками України;
• необхідність офіційно відмежуватися від радянської Росії для введення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення:

• проголошення УНР самостійною, незалежною вільною, суверенною державою;
• бажання жити з усіма

З цього  часу досить активно відбувається процес формирування і удосконалення державного ладу УНР.[3] 

6.Останні дні Центральної Ради і повчальні уроки. 

      4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому з підписами Леніна і Троцького. У відповіді на ультиматум (її підписали В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому замаху на «право самовизначення України шляхом нав’язування їй своїх форм полiтичного устрою». Бiльшовики незважаючи на численнi декларацiї про «самовизначення нацiй аж до вiддiлення», не переводили своїх вiдносин з Україною в площину мiжнародного права.

     Постає закономiрне запитання: чому перед такою загрозою Центральна Рада не змогла протистояти бiльшовицькому наступу?

     Вiдповiдь лежить у площинi двох  факторiв – зовнiшнього й внутрiшнього.

     Лiдери Центральноi Ради опинилися перед вибором – де шукати допомоги проти ворога нашого нацiонального визволення – Росiї. Одна частина стояла за те, щоб шукати її в народi, йдучi назустрiч його соцiально-економiчним прагненням, а друга частина – закликання на помiч проти бiльшовицької навали нiмецького вiйська. Члени українськоi делегацiї пiсля переговорiв у Брест-Литовську 9 лютого за новим стилем звернулися iз закликом до нiмецького народу про допомогу. Але прихід нiмецької армiї на Україну не дав очiкуваних результатiв, а навпаки. Орієнтація і надія на зовнішні сили провалилась, бо німці себе почували на українській землі не як «приятелі», а повноправні хазяї.

     Відіграв свою негативну роль  у боротьбі з більшовизмом  і такий внутрішній фактор, як  вічна прірва між задумом і його втіленням в життя, що виявилася у спробах Ценральноі Ради реалізувати намічену соціально-економічну програму та нездатність Центральноі Ради налагодити ефективний державний механізм. А неспроможність вирішити дилему – пріоритет прав нації чи прав людини (вибрали перше) врешті-решт визначило долю Центральної Ради.