Язичницький культ Давньої Русі напередодні прийняття християнства

    Більшість  святилищ мали своїх ідолів. Найбільш  розповсюдженими були ідоли з  дерева, за описами вони являли  собою стовпи, в горі яких зображувалась  людська голова. Без сумніву, ідоли мали велике значення, а їх зображення (іконографія) посідають чільне місце у світоглядній системі.

    За  ступенем зображення людського  тіла вони поділяються: зображення  тільки голови і зображення цілого божества [9; с. 47]. Існували і маленькі домашні ідоли, що були виготовлені з дерева. Їх ставили на кутових поличках в "червоному кутку".

     Скульптурна  композиція Збруцького ідола,  що був знайдений в 1848 р.  в річці Збруч біля села  Гусятина на Тернопільщині, являє  собою чотирикутний стовп із розміщеними на кожному із чотирьох боків площинними зображеннями, розділеними на три яруса. На нижньому з ярусів зображено фігуру чоловіка з вусами в трьох проекціях, який підтримує середній ярус. На другом – зображені фігури чоловіків і жінок, що взялись за руки; на верхньому розміщені фігури божеств, що увінчані єдиною загальною шапкою. Вірогідно, ця спільна шапка виявляла вірування слов'ян в єдине божество, що був пращуром усіх богів. Чотири божества інтерпретуються дослідниками таким чином: у центрі на головному лицьовому боці зображено богиню Мокошь з рогом достатку в руці; ліворуч від неї – воїн з мечем і конем, скоріш за все це зображення Перуна; праворуч – богиня шлюбу Лада з каблучкою в руці, а на тильній грані зображено божество без атрибутів [22; с. 342 – 346].

    Отже, ідоли слов'янських богів зазвичай  робились з дерева, рідше з  каменя з додаванням коштовних  каменів та металів; відповідно  до функцій богів, зображались  вони з різними атрибутами. Можливо, у слов’ян вже були жерці, проте в окремих випадках ритуал правили старійшини або князі, в похованнях останніх (наприклад, у кургані Чорна могила в Чернігові). Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно пов'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі. Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не виявлено – то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки [23; с. 259].

     Святилища  слов’ян були як у великих  містах і мали всезагальний  характер, так були і окремі  місця в яких проводились обряди  і моління – у гаях, біля  водоймищ тощо. Язичество було  визначальним чинником у житті  й ідеології східних слов’ян, що знайшло широке відображення в матеріальних пам’ятках VІІІ-ІХ ст. [22; с. 341].

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Язичництво  давніх слов’ян – це неповторний  слов’янський варіант загальнолюдського  язичницького масиву вірувань, що формувався упродовж багатьох тисячоліть. В процессі його генези народжувалися нові оригінальні елементи поглядів на структури Всесвіту, його походження тощо. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, вилікувати хворого чи забезпечити спокій домашнього вогнища. Словом, людина тут виступала переважно активним початком, а не лише жертвою сил природи, як це донедавна трактувалося багатьма дослідниками. Ще більша активність людини проявлялася там, де вона могла спиратися на власний досвід: ця активність реалізувалася через систему прикмет, віщувань і передбачень – усього того, що одержало назву двовір’я.

   Релігія завжди є способом духовного пізнання людини,її звя`зку з духовними сутностями рідного народу та рідної природи,а рідна мова надає їм рідних імен.

З точки зору, власне, системи вірувань, між християнством  та язичницькими віруваннями слов’ян  спостерігається певна спорідненість, що обумовлювалось такими чинниками: світом керує вища сила, що його створила; існує безліч другорядних сил, які керують різними розділами природи; вони дуалістичні, поділяються на добрих і злих духів; засобами впливу на вищу силу є магічні обряди та жертвоприношення.

Багатство духовних образів свідчить про багатство  духовної культури народу. Слов`янська міфологія зберегла уявлення про розлитість Бога в природі, у всьому живому. Таке богорозуміння в науці отримало назву іманентності Бога. Множинність імен Бога-Богів переконує нас у тому, що різроманітність божественних проявів – ознака життєздатності етнічної релігійної системи.

                                                                                                                                                                            

 

Список використаних джерел та літератури

 

1.Асєєв Ю.С. Розповіді про архітектурні скарби. – К.: Радянська школа, 1976. – 183 с.

2.Асєєв Ю.С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К.: Мистецтво, 1980. – 214 с.

3.Афанасьєв А.Н. Народные русские сказки.– М.:Альфа-Книга,2008.– 1087 с.

4.Болтарович З.Є. Народна медицина українців. – К.: Наукова думка, 1990. – 232 с.

5.Брайчевский М.Ю. Утверждение християнства на Руси. – К.: Наукова думка, 1989. – 205 с.

6.Горелов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія України. – К.: ТОВ УВПК "ЕксОб", 2005. – 632 с.

7.Іванченко М.Г. Дивосвіт. – К.: Рад.школа, 1991. – 200 с.

8.Кислюк К.В.,Кучер О.М. Релігієзнавство.–К.:Кондор,2007.– 636 с.

9.Крип’якевич І. Історія української культури. – К.: Либідь, 2002. – 656 с.

10.Кузьмин А. Падение Перуна. Становление християнства на Руси. – М.: Молодая гвардия, 1988. – 240 с.

11.Левин И.В. Двоеверие и народная религия в России. – М.: Индрик, 2004. – 216 с.

12.ЛюбимовЛ.Д. Искусство Древней Руси.–М.:Просвещение,1981.–335 с.

13.Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. Навчальний посібник. – К.: Глобус, 1996. – 224 с.

14.Наулко В.І. Культура і побут населення України. – К.: Либідь, 1993. – 284 с.

15.Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. – К.: Обереги, 1992. – 88 с.

16.Носова Г.А. Язычество в православии. – М.: Наука, 1975.– 151 с.

17.Павлюк С.П. Українське народознавство.–К.:Знання, 2006. – 568 с

18.Рыбаков Б. А. Язычество древних славян.–М.:Наука,1981. – 608 с.

19.Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси.–М.: Наука, 1987. – 790 с.

20.Скуратівській В. Вінець. – К., 1994. – 200 с.

21.Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К.: В, 1992. – 600 с.

22.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України/Курс лекцій.–К.: Либідь, 1992. – 376 с.

23.Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. – Рим – Нью-Йорк., 1965. – Т.1. – 730 с.

24.Яковенко Н. Нарис історії України.– К.: Критика, 2006. – 582 с.

25.Ямпольская Т. История русской культуры.– М.:Эксмо,2007.– 832 с.