Державне регулювання страхової діяльності

Державний вищий навчальний заклад

Українська академія банківської  справи

Національного банку України

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Страхування»

на тему: «Державне регулювання страхової діяльності»

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:	студентка групи БС-92 Cолодських А.С.
Перевірила:	ст. викл. Журавка О.С.

 

 

 

 

 

 

Суми – 2013 

Завдання № 7. Надати порівняльну  характеристику системам державного регулювання  страхових ринків в різних країнах ( вибір країн здійснюється студентом  самостійно). Показати в чому їх принципові відмінності від організації  державного регулювання в Україні.

 

 

Державне регулювання  страхового ринку – сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технологічних відносин між суб’єктами страхового ринку і державою під час цілеспрямованого комплексного впливу останньої на страховий ринок як єдину систему.

Вплив держави на страховий  ринок здійснюється переважно через  формування законодавчої і нормативної  бази діяльності учасників страхового ринку та передбачає вибір моделі державного регулювання.

Вітчизняні та зарубіжні  дослідники виділяють три моделі державного регулювання страхової діяльності (табл. 1).

Кожна країна розвиває свою унікальну систему, яка може поєднувати риси «чистих» моделей та власні особливості. Ступінь жорстокості або ліберальності визначається не ступенем втручання держави у функціонування страхового ринку та діяльність страхових компаній, а ступенем контролю держави за дотриманням єдиних правил і норм усіма суб’єктами страхової діяльності. Найбільш доцільною та виправданою вважається «жорстока» модель державного регулювання. Що стосується України, то система державного регулювання діяльності страхових компаній еволюціонувала в напрямку континентальної моделі. Її можна визнати скоріше жорсткою, ніж ліберальною, що цілком відповідає розвитку страхової справи та всієї економіки загалом

Модель державного регулювання  страхового ринку України можна  розмістити між континентальною  та змішаною, про що свідчить неодноразова зміна центрального органу у справах  нагляду за страховою діяльністю, отримання ліцензії на кожний вид  страхування, чіткі вимоги до платоспроможності страховиків, захист інтересів страхових компаній державою, умови вільної конкуренції під час страхової діяльності.

 

Таблиця 1.1 - Особливості моделей державного регулювання страхового ринку

 

Моделі державного регулювання страхового ринку

Континентальна			Ліберальна		Змішана
	Централізована			Децентралізована
Німеччина, Швеція, Японія	Велика Британія			США	Франція
Заснована на жорстокій законодавчої регламентації і деталіза-ції  діяльності суб’єктів страхового ринку. Основні джерела права  – зако-ни та кодекси	Єдина система регулювання, страхові компанії дотримуються загальних правил і нормативів			Створює різні умови, в яких працюють страховики	Нормативна регламентація діяльності страховиків поєднана з гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити  достатній  рівень конкуренції

 

Становлення системи державного регулювання проходила в декілька етапів:

1. етап – визначення ролі страхової галузі в економічній системі держави, аналіз стану галузі;
2. етап – позначення напрямків впливу держави на страхову галузь;
3. етап – розроблення довгострокової програми розвитку страхування в Україні.

У колишньому Радянському Союзі страхову діяльність здійснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.

У 1992 року Укрдержстрах за участі провідних страхових компаній, утворених у період 1990—1992 років, подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону «Про страхування», спрямований на узгодження позицій кількох причетних до страхової справи міністерств і відомств. Зазначений проект було прийнято як декрет у травні 1993 року.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності. Він розглядався як проміжний законодавчий акт та мав багато недоліків. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі положення: з одного боку, «держстрахові» принципи здійснення страхової діяльності, що ґрунтувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого — принципи страхування в умовах ринку.

Отже, з розвитком ринкової економіки в Україні постала  потреба ухвалити новий законодавчий акт, який повністю врегульовував би як понятійний апарат, так і порядок  здійснення страхової діяльності (давно  застосовуваний у розвинених країнах).

6 березня 1996 року Верховна  Рада України ухвалила Закон  України «Про страхування», до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.

Законом України було визначено  єдиний орган державної виконавчої влади – Комітет у справах  нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), утворений 17 вересня 1993 року.

Подальший розвиток страхового ринку пов’язаний з ліквідацією Укрстрахнагляду та передачею його завдань і функцій Міністерству Фінансів України у лютому 2000 року. Так утворився Департамент фінансових установ та ринків.

У липні 2001 року вийшов Закон  України «Про фінансові послуги  та державне регулювання ринку фінансових послуг», згідно з яким нагляд за небанківськими установами (в т. ч. і страховими компаніями) здійснюється ДКРРФП.

Основні функції ДКРРФП(Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг):

• ведення єдиного державного реєстру страховиків;
• ліцензування;
• контроль за дотриманням законодавства;
• розробка нормативних та методичних документів;
• контроль за платоспроможністю страхових компаній;
• розробка правил формування, обліку і розміщення страхових резервів;
• підготовка і перепідготовка кадрів;
• участь у міжнародному співробітництві;
• організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;
• каральні заходи до порушників законодавства .

Систему державного регулювання  страхового ринку України можна  подати так (див. рис. 1.1).

 

Система державного регулювання страхового ринку України

 

	Мета регулювання			Форми регулювання				Органи регулювання			Нормативно-правова база
Сприяння розвитку страхового ринку шляхом взаємодії економічних інтересів страховиків, страхувальників та держави				Економічне адміністрування, адміністративно-правове регулювання, програмування та планування, пруденційне регулювання, грошово-кредитне регулювання		Основний – Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (ДКРРФП); Допоміжні: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, ДКЦПФР, НБУ, Фонд державного майна, місцеві органи влади					ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Господарський кодекс України, Конституція України, Цивільний Кодекс України, Укази та Постанови Кабінету Міністрів України

 

Рисунок 1.1 - Механізми системи державного регулювання страхового ринку України

 

 

Створення Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг в Україні сприяло вдосконаленню  державного регулювання за страховою  діяльністю та формуванню адекватних основ розвитку вітчизняної страхової  індустрії. Але, враховуючи велику кількість  страхових компаній (на кінець 2009 року налічувалось 477 СК), недостатнє технічне і ресурсне забезпечення цього державного органу та обмежені можливості використання інформаційних технологій, ускладнюється  процес регулювання страхового ринку. Вагомі функції у сфері страхування можуть покладатися на саморегулюючу організацію.

Моделі саморегулювання  страхового ринку спостерігаються  в Німеччині, Польщі, Японії, Канаді та інших країн, де наявність саморегулюючих організацій є домінуючим чинником у формуванні грома-дянського суспільства і розвиненого бізнесу, де держава делегує частину своїх повноважень професійним громадським об’єднанням, залучаючи їх тим самим до системи управління.

Процеси саморегулювання  не перешкоджають процесам державного регулювання – вони їх доповнюють. СРО можуть бути посередниками в розв’язанні багатьох проблемних питань між страховиками та страхувальниками. Саморегулюючі організації – це специфічні інститути, що стимулюють ринкове регулювання страхових відносин. Мета функціонування СРО на страховому ринку – це захист інтересів його учасників та розвиток національної системи страхування. На страховому ринку України на статус саморегулюючої організації претендує Ліга страхових організації України (ЛСОУ).

Функції саморегулюючої організації:

• прямий захист інтересів учасників СРО у відносинах з державою (удосконалення нормативно-правовой бази);
• взаємодія СРО та інститутів державного регулювання, зокрема з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг;
• саморегулювання розвитку інтеграції національного страхового ринку в систему міжнародних ринків страхування.

Отже, в умовах трансформаційної економіки необхідно введення механізмів в галузі страхування, діяльність СРО дасть змогу стимулювати розвиток страхових відносин з боку держави.

Необхідно зазначити, що характерною  рисою сучасного етапу розвитку фінансового сектора провідних країн світу є консолідація систем нагляду за його діяльністю на основі концентрації наглядових функцій (табл. 2).

Як бачимо з таблиці 2, система державного регулювання за страховим ринком залежить від рівня розвитку страхування, історичних та національних традицій, стабільності економіки. Нагляд може здійснюватися спеціа-лізованим органом, Департаментом уряду, Центральним банком або єдиним мегарегулятором.

Ґрунтуючись на світових тенденціях, вітчизняні фахівці обговорюють об’єднання таких наглядових органів, як Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Деякі пропонують створення державного «мегарегулятора», тобто органу, який буде здійснювати ефективне регулювання всієї фінансової галузі (банки, ринок фінансових послуг та фондовий ринок). Враховуючи позитивні та негативні аспекти створення об’єднаного органу регулювання і нагляду за діяльністю установ фінансового сектору, можна стверджувати, що в перспективі Україна також змушена буде піти шляхом консолідації наглядових органів. Однак такий процес потребує достатньо багато часу і можливий лише в довгостроковій перспективі, а його ефективність визначатиметься рівнем розвитку фінансового сектора, наявністю чіткої стратегії його функціонування, рівнем фінансового і кадрового забезпечення, а також якістю менеджменту .

 

 

 

 

 

Таблиця 1.2 - Особливості державного регулювання страхового ринку в зарубіжних країнах

Країна	Орган регулювання	Наявність саморегулюючої організації	Особливості державного регулювання
Франція	Державна комісія страхового надзору; Страхова Рада у складі Міністерства економіки і фінансів (ліцензування і юридичні питання)	СРО	Діє страховий Кодекс, обґрунтована нормативна регламентація діяльності страховиків поєднана із гнучкою політикою нагляду щодо страхових тарифів.
Німеччина	Федеральне відомство  по надзору за страховою діяльністю; Територіальні органи здійснюють поточний нагляд	-	Жорстка система контролю за страховими компаніями з боку федерального нагляду, який утримується за рахунок відрахувань страховиків
Швеція	Страховий інспекторат	-	Застосовує тест попиту, тобто маркетинговий підхід, який враховує попит страхувальників. Тобто держава ускладнює просування на ринок нових структур.
США	Відділи по надзору за страховими операціями в кожному штаті	Множинна СРО за змішаними ознаками	Немає жодного закону про страхування
Велика Британія	Страховий відділ в департаменті торгівлі і промисловості	СРО	Інформаційна відкритість та гласність діяльності страхових компаній та органів державного нагляду.  Діє закон про компанії, закон про страхову корпорацію "Ллойд", закон про страхових брокерів, закон про захист страхувальників
Японія	Єдиний мегарегулятор  –  The  Financial	Множинна СРО за функціональними  ознаками	Страхова система закрита  для участі іноземних страховиків та жорстко регульована
	Supervisory Agency (FSA)
Канада	Спеціалізований орган нагляду – Національна організація фінансових інститутів (OSFI)	Множинна СРО за змішаними ознаками	Федеральне (регулювання федеральних страховиків, затвердження типових правил та інше) та регіональне (регулювання регіональних страховиків,  контроль за проведенням страхування) регулювання
Росія	Федеральна служба Росії зі страхового нагляду при Міністерстві Фінансів	На роль СРО претендує Всеросійський союз страховиків	Регулювання інвестиційної діяльності здійснюється згідно з «Правилами розміщення страховиками коштів страхових резервів»
Казахстан	Національний Банк Республіки Казахстан	-	Удосконалення системи дистанційного нагляду і аналіз діяльності професійних учасників страхового ринку