Облігація

    Зміст

    Вступ

1. Суть і види облігацій.
2. Ринок Облігацій – місце на ринку цінних паперів. Умови обігу

    облігацій.

3. Проблеми і перспективи розвитку ринку облігацій в Україні.

    Висновки

    Список  використаної літератури 

 

    Вступ 

    Облігація – являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них потрапляють безпосередньо до емітента і вкладуються в виробництво (за виключенням держаних облігацій). В світовій практиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий процент. «Дешеві» кредити, іноді їх називають. Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значно збільшився на світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українського виробника в достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, що загальні тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігацій на ньому стануть тенденціями і на українському ринку. Проте зараз ситуація дещо розбалансована, і виною тому багато чинників. Для визначення їх ми розглянемо сутність облігації як боргового паперу, чи є він дійсно «дешевим кредитом», яке місце ринку облігацій на ринку цінних паперів. Для кращого розуміння ситуації в Україні ми пропонуємо розглянути паралельно основні Закони України, що визначають облігацію як цінний папір і регулюють її обіг. Друга необхідна частина аналізу – розгляд видів облігацій і умов їх обігу. Враховуючи, що вид облігації багато в чому визначає її обіг ми розбили класифікацію облігацій на дві частини: перша дається в розрізі найбільш використованих і загальновизнаних існуючих видів облігацій, а друга – врозрізі тих ознак класифікації, які найбільш суттєво впливають на особливості обігу облігації і поєднання яких використовується для моделювання цінних паперів. Але обсяг курсової роботи не дає змоги більш глибоко з’ясувати особливості кожного виду, поєднання класифікаційних ознак. Тому деякі різновиди облігацій залишилися без уваги.

 

     1. Суть і види облігації.

      Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації номінальну вартість облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду).

      Коментуючи це визначення можна сказати, що облігація виражає певний вид грошових відносин, які виникають між продавцем (емітентом) і покупцем облігації. Ці відносини трактуються як відносини позики. Тобто облігація це договір про позику, а отже має відповідати основним її принципам: 

      Принцип поверненості – сума, що зазначена на облігації має бути повернена її власнику;        Принцип строковості – це повернення має бути здійснено в чітко визначений термін, що зазначений в умові випуску облігаці   Принцип платності – за користування позикою позичальник виплачує кредитору винагороду , що становить як правило певний процент від суми позики, виплачується або на протязі строку дії облігації поступово або при погашенні.

      Проте даний договір позики, яким є облігація вигідно вирізняється від інших видів договорів тим, що по-перше, має стандартизовану форму, а отже менші витрати при розмішені і обслуговуванні боргу. По-друге, документ, що містить цей договір може змінювати свого власника (кредитора), тобто право вимагати від емітента виконання умов позики може бути об’єктом операції купівлі-продажу на ринку, а сам документ може вільно обертатися, слугувати платіжним засобом, бути заставою, передаватися в спадщину.

      Виписка з закону.

      Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).[1]

      Облігація може випускатися в документарній і електронній формі. В Першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери. Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні реквізити:

      Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях.

      Облігація, як і будь-який інший цінний папір, може бути іменною і на пред’явника, що вільно обертаються і з обмеженим колом обігу. Іменні облігації, якщо інше не передбачено Законодавством України або в умовах випуску спеціально не вказано, що вони (облігації) не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи)[3]. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

      Згідно українського законодавства мінімальний номінал облігації 5 гривень[4]. Номінальна вартість, що є більшою за мінімальну має бути кратною їй (10, 15, 50, і т.д.). Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій.

      Крім номінальної розрізняють ще відсічну і курсову вартість облігації. Відсічна ціна – це ціна за якою розміщуються облігації на первинному ринку. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.

      В залежності від емітентів випускаються наступні види облігацій:

      А) облігації державної позики (зовнішньої і внутрішньої);

      Б) облігації місцевих позик;

      В) облігації підприємств.

      Це відображено в Законі України “Про цінні папери та фондову біржу”. Таким чином емітентом облігацій можуть бути органи республіканської (федеральної) і місцевої влади, підприємства всіх передбачених в державі форм власності. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик – місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

      Рішення щодо виписку корпоративних облігацій (облігацій підприємств) приймаються емітентом і оформлюються протоколом, в якому має міститися наступна інформація: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій. Підприємства не мають права випускати облігацій на суму, що перевищує 30% статутного фонду(25% для АО) і лише після повної його сплати (для АО – після повної сплати всіх раніше випущених акцій). Кошти від розміщення облігацій не можуть бути використані на формування статутного фонду підприємства і на покриття збитків, що є результатом господарської діяльності емітента. Випуск облігацій за законодавством, деяких країн, не може відбутися за відсутності довірчої особи, якою найчастіше є банк чи трастова компанія.

      Проте в законі не визначено існування облігацій зовнішньої державної позики. Рішення про їх випуск приймається Президентом України по кожному випуску в межах встановленого Верховною Радою ліміту зовнішнього боргу України.

      Одним із видів державних облігацій є казначейські зобов’язання. Вони за своєю суттю нічим не відрізняються від облігацій. Основною їх відмінністю є більш чітке визначення деяких умов їх випуску таких як: строки покриття облігацій (і в залежності від цього, хто приймає рішення про їх випуск), серед кого мають розміщуватися облігації і на що спрямовуються кошти від їх розміщення)

      Виписка із закону

      Казначейські зобов'язання України (надалі - казначейські

      зобов'язання) - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються

      виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують

      внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право

      на одержання фінансового доходу.

      Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

      а) довгострокові - від 5 до 10 років;

      б) середньострокові - від 1 до 5 років;

      в) короткострокові - до одного року.

      Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови її випуску.

      Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

      Власниками облігацій можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Вони їх можуть придбати на біржовому або позабіржовому (третьому і четвертому) ринках за рахунок власних або залучених коштів. Валюта в якій оплачується облігація визначається умовами її випуску. Це прописано в українському Законодавстві наступним чином:

      Виписка із закону

      Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок

      їх особистих коштів.

      Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок

      коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків

      та процентів за банківський кредит.

      Облігації усіх видів оплачуються в карбованцях, а у випадках,

      передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті.

      Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій,

      їх вартість виражається у карбованцях.

      Таким чином, обсяг ресурсів населення (громадян) обмежений лише особистими коштами, а вартість облігацій виражається виключно в гривнях.

      Доход по облігаціях нараховується, як правило, як процент від номіналу – в Законодавстві України такі облігації називаються процентними. Хоча існують і інші форми нарахування доходу, наприклад, дисконтні облігації, доходні облігації. Сума доходу виплачується в тій валюті, яка визначена в умовах випуску.

      Доход по облігаціях може виплачуватися і в товарній формі (цільові, безпроцентні облігації). Вони менш ліквідні ніж нецільові облігації, тому не мають широкого поширення в світовій практиці. Така форма виплати доходу застосовується, як правило, за умов нестабільної грошової системи та значних темпів інфляції.

      Виписка із закону

      Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до

      умов їх випуску.

      Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних

      облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації

      надається право на придбання відповідних товарів або послуг,

      під які випущено позики.

      Якщо ціна товару до моменту його одержання

      перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по

      ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого