План

Вступ

    Формування  в Україні ринкової економіки, розбудова  її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для всіх суб’єктів ринку передбачає необхідність теоретичного з’ясування суті страхової діяльності, пошук методів захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

    Разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв’язків між усіма суб’єктами господарювання зростає ймовірність  виникнення непередбачуваних  ускладнень, підвищується рівень ризику на всіх рівнях. Підприємець у ринкових умовах ризикує втратити свій капітал, може спричинити своєю необачною поведінкою втрати капіталу у своїх постачальників, споживачів або посередників. Працівник в умовах ринку може втратити роботу, здоров’я, працездатність, заощадження, майно.

    Зростання ризику в усіх сферах людського життя  та господарської діяльності зумовлює необхідність захисту громадян від  можливих втрат.

     Соціальна захищеність громадян, гарантована страхуванням, — один із пріоритетних напрямів державної політики щодо збереження економічної рівноваги та подолання політичної напруженості.

     Пошук адекватних новим умовам методів  господарювання спрямований на розвиток суспільства, а отже, на якомога максимальне соціальне і економічне забезпечення його громадян, адже людина з її духовними і матеріальними потребами - це основа держави і тому її функціонування має бути спрямоване на захист прав і свобод своїх громадян, забезпечення їм гідних умов життя.

     Наша  держава, будуючи правове, демократичне суспільство, Конституцією України (ст. 46) гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням

     1. Поняття і функції страхування

     У фінансово-правовій теорії, що обслуговувала  адміністративно-командну економіку, було сформульовано та обґрунтовано тезу про те, що страхування є складовою частиною загальнодержавних фінансів. Це положення в минулому мало важливе значення для українського суспільства. Воно дозволяло значну частину страхових сум використовувати як доповнення бюджетних ресурсів держави, що в кінцевому рахунку не могло не привести до фактичної деградації власне страхування.

     Насправді страхування є системою особливих  грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відносинами, а тому йому об'єктивно належить особлива роль в інфраструктурі ринку. Кошти, мобілізовані шляхом страхування, утворюють особливі фонди цільового призначення  - страхові фонди. Відомі різні форми організації страхових фондів. Найдревніша і водночас найпростіша з них полягає в тому, що страховий фонд утворюється в межах окремо взятого господарства чи підприємства. Ця форма називається самострахуванням.

     Самострахування — децентралізована форма організації  страхового фонду. Такий фонд утворюється господарюючим суб'єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для особистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу утворення страхового фонду.                        ,

     Значно  пізніше з'явилась інша форма  страхового фонду — централізована. Такий фонд є єдиним для певного  кола суб'єктів господарювання. Він  утворюється в централізованому порядку з централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних господарств. Шкода, що відшкодовується з цього фонду, не лягає на той самий суб'єкт господарювання, де вона мала місце.

     Ці  дві форми страхування до цих  пір мають місце в Україні,проте  вони не дуже поширені, оскільки за ефективністю значно поступаються третій формі організації страхових фондів —централізованому страхуванні за рахунок децентралізованих джерел. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальних страхових організаціях, проте  утворюється він в децентралізованому порядку, шляхом збору спеціальних внесків в цей фонд від суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб. Ця форма організації страхового фонду і є страхуванням у його найбільш розвинутому, сучасному вигляді,                                            і

     Тобто, страхування ще можна визначити  як форму організації централізованого (в певному масштабі) страхового фонду за рахунок децентралізованих  джерел (страхових внесків страхувальників). Це визначення охоплює всі види страхування - добровільне і обов'язкове, договірне і не договірне.

     Згідно  зі ст. 1 Закону України «Про страхування» від 07.03.96 p.:

     «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом оплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

     Страхування - це врегульовані нормами фінансового  права відносини з приводу  формування шляхом сплати платежів зацікавленими  особами та використання грошового  фонду з метою відшкодування  збитків в особливо обумовлених  випадках.

     Страхування - це категорія фінансів, адже завдяки йому, що здійснюється в грошовій формі, відбувається перерозподіл фінансових засобів між суб’єктами, які утворюють страховий фонд. А до фінансових відносин належать грошові відносини з приводу утворення, розподілу і використання цільових грошових фондів загального призначення.

     Створення спеціального фонду цільового призначення - страхового фонду - пояснюється необхідністю відшкодування можливого збитку від страхового лиха і нещасних випадків. З цією метою здійснюється мобілізація коштів шляхом страхування.

     Основними суб'єктами страхування є: страховики — юридичні особи будь-якої організаціїіно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхових операцій, відають утворенням і витрачанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування. В умовах ринкового господарства найпоширенішими є страхові компанії у формі акціонерних товариств або сумісних підприємств. Концентрація капіталу на акціонерній основі забезпечує фінансову незалежність страхових організацій.

     Згідно  з законом України «Про страхування» Страховиками визнаються фінансові  установи,  які  створені  у  формі акціонерних,  повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю     згідно     з    Законом    України "Про   господарські    товариства"   з   урахуванням особливостей,   передбачених  цим Законом,  а також одержали  у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.  Учасників  страховика повинно бути не менше трьох.

     Страхувальниками  визнаються  юридичні  особи   та   дієздатні  фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або  є страхувальниками відповідно до законодавства України.

          Страхувальники  можуть укладати із страховиками  договори  про  страхування   третіх  осіб  (застрахованих осіб) лише за їх згодою,  крім  випадків,  передбачених чинним  законодавством.  Застраховані  особи   можуть  набувати  прав і обов'язків страхувальника згідно з  договором страхування.

     Предметом  договору страхування можуть бути майнові  інтереси,  що  не  суперечать  закону  і пов'язані:

• з    життям,    здоров'ям,    працездатністю   та   пенсійним  
  забезпеченням  (особисте  страхування);
• з володінням,  користуванням і розпорядженням майном (майнове  страхування);
• з відшкодуванням  страхувальником  заподіяної ним шкоди особі  
  або  її  майну,  а  також  шкоди,   заподіяної   юридичній   особі  
  (страхування відповідальності).

     Суспільна сутність і призначення страхування найяскравіше та найповніше проявляються у його функціях. Найважливішими серед них є відновлювальна, попереджувальна, ощадна та контрольна функції.

     Основною  функцією страхування є відшкодування  збитків від страхових випадків, відновлення продуктивних сил чи добробуту страхувальника (страхувальників). В юридичній літературі ця функція традиційно іменується відновлювальною (в спеціальній літературі із страхування ця функція страхування найчастіше іменується ризиковою функцією). Саме в межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.

     Попереджувальна функція страхування спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику. В страхуванні життя категорія страхування в найбільшій мірі зближується з категорією кредиту при нагромадженні у відповідності з договорами страхування на доживання обумовлених страхових сум. Збереження грошових сум з допомогою страхування на доживання пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страхування має і ощадну функцію.

     Контрольна  функція страхування полягає в строго цільовому формуванні коштів страхового фонду. Дана функція випливає з усіх вищевказаних специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах, в умовах страхування. У відповідності з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведенням страхувальних операцій.

     Роль  страхування у забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування; в показниках розвитку страхової справи; в повноті та своєчасності відшкодування шкоди від настання страхових випадків; в залученні тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій, в поповненні за рамок частини прибутку від страхових та інших господарських операцій доходів державного бюджету країни.      

     2. Основні галузі і види страхування

     Ринкові відносини, що відкривають широкий  простір для господарської ініціативи, коли кожен суб'єкт господарювання діє на власний страх і ризик, мають неминучу зворотну сторону — непередбачуваність економічної ситуації, ймовірність шкоди і втрат з вини клієнтів або партнерів. Відповідно розширюється перелік ризиків, які можуть бути об'єктом страхування.

     Враховуючи  різноманіття об'єктів, що підлягають страхуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхувальників, всю сукупність відносин страхування можна поділити на п'ять наступних галузей:

• майнове страхування
• соціальне страхування
• особисте страхування
• страхування відповідальності
• страхування підприємницьких ризиків.

     Об'єктами майнового страхування є матеріальні  цінності; соціального страхування — рівень добробуту громадян; особистого страхування — життя, працездатність і здоров'я громадян. Об'єктами страхування відповідальності виступають обов'язки страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодуванню матеріальної чи іншої шкоди у випадку її нанесення іншою особою. Наприклад, якщо у випадку аварії власник транспортного засобу завдав шкоди майну і здоров'ю іншої особи, то в силу чинного законодавства про відшкодування шкоди він зобов'язаний сплатити відповідні витрати особі, що зазнала шкоди. При страхуванні відповідальності відшкодування шкоди здійснює страхова організація. Такий же порядок чинний і при страхуванні відповідальності по погашенню заборгованості. Об'єктом страхування підприємницьких ризиків є ризик неодержання прибутку чи настання збитків. Ці галузі страхування відіграють істотню роль в забезпеченні безперервності і безперебійності суспільного виробництва. Вони можуть охоплювати необхідним страховим захистом всі ланки народного господарства і життєвий рівень населення. Для неухильного підвищення ролі страхування у суспільному житті необхідне постійне розширення сфери застосування страхування як методу організації страхового захисту суспільства, збільшення числа ризиків, від яких здійснюється страхування, піднесення рівня відшкодування шкоди до компенсації повної вартості застрахованого майна і рівня відшкодування втрат в сімейних доходах. В суспільстві повинні бути створені умови для максимальної концентрації коштів страхового фонду, що є основною умовою організації замкнутих перерозподільних відносин між учасниками страхування.