Зростання ролі страхування в умовах ринкової економіки України

      Слід  також окреслити відмінності  між страховими посередниками. Страховий  агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий  брокер, навпаки, є уповноваженим  страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов’язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов’язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) – ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

      Страхові  агенти діють від імені та за дорученням страховика. Страхові агенти беруть на себе частину обов’язків страховика. Через них страховик може здійснювати укладання договорів страхування, має можливість отримувати страхові платежі. Також вони забезпечують надання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

      Агент може виконувати: підготовку договорів страхування; укладення договорів страхування; обслуговування договорів страхування; оформлення документів для виплати відшкодування виплати страхових сум і відшкодувань.

      Є кілька типів страхових агентів. В Україні страховими агентами є  переважно фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

      Роль  агентів виконують також транспортні  підприємства при здійсненні обов’язкового  особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу  пасажирам проїзних квитків, а потім  перераховують їх до страхових компаній.

      На  практиці можна спостерігати розвиток відносин «страхова компанія страховий  агент» від простих до складних форм. Уже згадувалися страхові агенти – фізичні особи (іноді їх називають  «прямими агентами»), що працюють у  штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях  є більш прогресивна та гнучка структура – страхові агенти –  фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні  страхові агенти») або кількома («багатомандатні  страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв’язки  зі своїми клієнтами.

      Альтернативну мережу продажу страхових продуктів  становить сукупність юридичних  осіб, що відіграють роль страхових  агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв’язку  тощо, які поряд з послугами  зі своєї основної діяльності, пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Відносини  між страховою компанією та страховими агентами – юридичними особами регулюються  за допомогою укладання генеральних  угод про співробітництво та підписання щорічних протоколів до них або контрактами  працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.²

      Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим  агентом. Нині така система переважає  на міжнародних страхових ринках. Генеральні агенти – це фізичні  особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформляються договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, який він може прийняти, територіальні обмеження, зобов’язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, що починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи тощо). Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

      Діяльність  страхових агентів оплачується  у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється  агентською угодою і, як правило, це відсоток від страхової премії, сплаченої  страхувальником за конкретним договором  страхування.

      Поява інституту страхових брокерів на Україні – наслідок вступу нашої країни на шлях ринкових відносин, інтеграції в європейське співтовариство. З одного боку, західні компанії прагнуть вийти на нові ринки, і Україна в цьому розумінні представляє для них великий інтерес. З іншого боку, – український страховий ринок переймає західні технології. Особлива роль при цьому надається страховому брокеру, який є об’єднуючою ланкою між страховою компанією і клієнтом. Факт залишається фактом – потенційний клієнт вимагає грамотної та повноцінної консультації. Така практика інших країн (зокрема, високорозвинених), і Україна не є виключенням. Більш того, сюди можна додати «особливості національного страхування»: наш менталітет і події недалекого минулого.

      Як  представник свого клієнта страховий  брокер має спеціальні знання «ринку страхування», тобто знає межі можливостей широкого кола страхових компаній. Саме ці знання, які потрібні клієнту і які він розраховує одержати від страхового брокера, стають важливим аргументом на користь страхового посередництва. Ось чому розумний покупець страхового полісу бажає, щоб йому запропонували різні варіанти. На страховому ринку існує велика кількість напрямів діяльності, де можна скористатись послугами страхового брокера. Наприклад, працівники підприємства можуть висловити бажання мати додаткову пенсійну програму, тому що державне пенсійне забезпечення, на жаль, є недостатнім. Страховий брокер може допомогти в розробці пенсійного плану для цілого заводу й розміщенні програми в надійній (щодо фінансів) страховій компанії.

      Страхові  брокери, як і страхові агенти, поділяються  на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (брокерські контори з найманим персоналом). Великі корпорації можуть мати свого  так званого «кептивного брокера».

      Найвідоміші в усьому світі брокери мають  акредитацію на страховому ринку  Ллойда і можуть розміщувати на ньому  страхові ризики (так звані брокери  Ллойда). Процедура розміщення ризиків  у Ллойді не є унікальною, але  вона – найдавніша. У загальних  рисах її можна уявити за такою  схемою. Брокер готує сліп. На цьому  сліпі він розміщує всю необхідну  інформацію щодо конкретного страхування  під такими рубриками:

• найменування страхувальника/перестрахувальника;
• предмет (інтерес) страхування/перестрахування;
• тип (наприклад, факультативне перестрахування);
• клас (страхові ризики);
• ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);
• дата та період;
• премія (ставка або сума);
• загальні умови та винятки;
• спеціальні умови (гарантії);
• брокераж;
• андеррайтингова інформація.

      Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову  інформацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї  інформації, яка пов’язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик  і ставить на сліпі свій штамп  та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він на себе бере. Частина  ризику, що залишилась, розміщується серед  інших андеррайтерів.

4. Вплив економічних показників на діяльність страхових компаній

     Держава планує змінити податковий режим  для страховиків і юридично закріпити  професійну відповідальність брокерів. Ступінь розвитку українського страхового ринку адекватна загальноекономічному положенню в країні. Якщо серйозно подивитися на цю формулу, то ви заметете, що в ній викладена дуже проста, але правильна думка: "Страхування - це завжди похідна від тих процесів, що відбуваються в країні". Висока інфляція - знижуються темпи розвитку страхування. Знижується інфляція - розвивається страхування. Є доходи в підприємств - вони думають про збереження своїх  активів. Немає доходів – не думають. Збільшується обрій планування, здатність  вибудовувати довгострокову стратегію - компанії і люди починають звертатися до страховиків. Якщо вони живуть сьогоднішнім днем, то страхування їм у загалі не потрібно. Зараз склалася дуже позитивна  ситуація і страхування розвивається динамічно, темпи росту в класичних  видах страхування перевищують 25% річних. Одночасно відбувається різке  зниження в тих секторах страхування, що експерти звичайно зв'язують з різного  роду схемами податкової оптимізації. Обсяги страхування життя упали  в шістьох разів. Колись страхування  життя займало майже 50% всього обсягу страхового ринку. Зараз це незначний  сегмент. І цей процес буде продовжуватися. Сьогодні страхування намагаються  використати за для наживи. Прикладом  цього може бути використання системного страхування.

     Системне  страхування зараз не заохочується. Заборонено страхування протиправних дій. Та й уявному виді є заборона "схемного" страхування, тому що розмір страхової премії за законом повинний бути адекватний розміру ризику страхуємої події. Усі схеми засновані на тім, що гроші попадають до страховика, а величина страховки не адекватна  відповідальності, прийнятої на себе страховиком. Потім ці гроші ідуть  шляхом перестрахування в різні  місця, де вони можуть обналичиваться чи звертатися в якісь активи. Ключове  питання в тім, хто виявиться  більш наполегливим, - податківці, представники МВС чи страховики. На Заході системне страхування має питому вагу. Страховики можуть робити різні послуги, у тому числі і по поліпшенню балансу  свого клієнта. Тільки не треба показувати їх як страхові послуги. Якщо це зробити  саме так, то такі послуги автоматично  вийдуть з – під того податкового  режиму, що існує в страховиків. Страховик  не платить ПДВ із премій і компенсацій. Тому якщо страхова компанія хоче зробити  своєму клієнту послуги по поліпшенню балансу, нехай робить, але тільки в іншому податковому режимі, заплативши ПДВ. Але страховикам це не цікаво. І на Заході такого роду схеми не заборонені тільки тому, що для них  теж існує свій, окремий від  класичного страхування податковий режим. Питання в тім, наскільки  гарно держава вміє керувати фінансовими  потоками, що проходять через це страхування. У яких ось випадках держава дійсна може бути зацікавлене  в стимулюванні напрямку частини  засобів страхувальників на рішення  стратегічних задач. На мій погляд треба  розвивати медичне страхування. За допомогою медичного страхування, за рахунок засобів підприємств, при правильному оподатковуванні, ми могли б відродити систему  профілактичних оглядів, диспансеризацій, ранньої діагностики захворювань, яка б зберігала потенціал  здоров'я самої креативної і продуктивної частини населення. У цьому випадку  страховики допомагають оптимізувати податки підприємцям, однак не у  своєкорисливих цілях, а для рішення  державних соціально - значимих задач. Тому завжди потрібно проводити розходження  між цілями оптимізації.

     Також слід розвивати страхування професійної  відповідальності. У міру усвідомлення того, що нам потрібна стійке економічне середовище, кількість видів обов'язкового страхування професійної відповідальності буде збільшуватися. Обсяг обов'язкових  видів страхування на сьогодні надзвичайно  далекий від того рівня, що забезпечує безперебійні господарські зв'язки. Це стосується не тільки відносин між  великими корпораціями, але звичайних  побутових послуг. Слюсар зробив свою роботу не якісно, квартиру залило, а  одержати компенсацію в належному  обсязі одержати не вдається. Безумовно, діяльність такого роду повинна бути застрахована. І це стосується не тільки служб ЖКГ. Це стосується і лікарів, рієлторів, і оцінювачів. Страхувати професійну відповідальність потрібно тим фахівцям, чия діяльність може привести до значимого збитку, при  цьому практично не існує ніяких механізмів, ніяких серйозних фінансових гарантій того, що ці рієлтори, водопровідники і подібні їм зможуть самостійно компенсувати нанесений збиток.

     В Україні зараз діє близько 1300 страхових брокерів. Однак в Україні  цей ринок не дуже розвитий. Частково в цьому винне законодавство, що недостатньо точно визначає обов'язку брокера, його повноваження, його відповідальність і адекватний податковий режим їхньої діяльності. Для того щоб брокер став повноцінним представником  клієнта і працював би не тільки в момент продажу йому поліса, а  відслідковував би всю історію цього  поліса аж до врегулювання збитків, роблячи  в тому числі і юридичній підтримці  клієнту, вимагаються серйозні виправлення  в законодавство.

     Сьогодні  зі страхових премій ПДВ не виплачується. Однак якщо спробуємо передати цю премію страховику через брокера, податкові  органи зажадають сплатити ПДВ, причому  не тільки з плати за послуги брокеру, але і із самої премії. ПДВ прийдеться заплатити з усієї суми. Вхідного ПДВ у брокера не буде, тому він  не зможе компенсувати сплату цих  податків. І це стосується не тільки брокерів. Якщо ми хочемо, щоб інфраструктура страхового ринку розвивалася, необхідно  для всіх учасників цього ринку  установити єдиний податковий режим, що дозволив би всім плідно співробітничати. Крім того, необхідно визначити зміст договору брокера і клієнта. Зараз у законі про це не визначено. Там визначено лише, що брокер може представляти інтереси страхувальника чи страховика, але не того й іншого одночасно. Однак у законі конкретно не визначено, у чому ж складається це представлення інтересів і за що брокер несе відповідальність. Необхідно вказати, що брокер не просто може, а зобов'язаний супроводжувати клієнта на всіх етапах взаємодії останнього зі страховиком, і тим більше під час врегулювання випадків страхового відшкодування. Тоді стане зрозуміло, що брокер повинний робити. Так само погано визначене питання професійної відповідальності брокерів, як це зроблено в багатьох країнах. Що найменше двічі під час проведення брокером операцій по виконанню договору з клієнтом на ньому "повисає" дуже серйозна фінансова відповідальність. У момент передачі страхової премії від клієнта страховику і під час передачі страхового відшкодування від страховика клієнту.

     Існує думка, що перестрахування на 90% працює на оптимізацію податків. Але я  з цим погодитися не можу. Класичне страхування розвивається досить динамічно, відповідно, класичне перестрахування  існує і росте. По перевазі великі серйозні компанії не опускаються до участі в податкових схемах, тому що миттєва вигода сьогодні завтра може обернутися втратою ліцензії, що нанесе компанії непоправний збиток. Хоча, безумовно, проблеми й у цьому  сегменті теж є. Перестрахування - це похідна від страхування. Хвороби, що маються в останнього, виявляються  й у першого.