Договір комерційної концесії

Міністерство освіти і науки молоді та спорту

Київський національний торговельно-економічний  університет 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему: «Договір комерційної концесії» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка 4 курсу,

7 групи  ФЕМП

Мовчан  Оксана 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011 

    Однією  із новітніх договірних конструкцій  у цивільному праві України є  договір комерційної концесії (франчайзингу).

    Договір комерційної концесії - договір, який регулює відносини, що складаються між правовласником і користувачем у зв’язку з оплатним придбанням користувачем права на використання належних правовласнику засобів індивідуалізації вироблених товарів. 

    Немає єдності думок щодо правової природи  договору комерційної концесії (франчайзингу). В юридичній літературі окреслилось  декілька підходів до вирішення цієї проблеми. Поширеною є позиція, згідно з якою договір комерційної концесії належить до договорів щодо передання  майна в користування. Такої думки  притримується, зокрема, Ю. В. Романець, характеризуючи договір комерційної  концесії як договір, спрямований на передачу у тимчасове користування об’єктів цивільних прав. Вказаний підхід частково поділяється також  російським вченим М. І. Брагінським. У книзі першій, присвяченій загальним положенням договірного права, при висвітленні питання про систему договірних зобов’язань М. І. Брагінський, відносить договір комерційної концесії до групи договорів про передання майна в оплатне користування. [5]

    Легальне  визначення договору комерційної концесії закріплене у ст. 366 ГК України. За договором  комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк  або без визначення строку право  використання в підприємницькій  діяльності користувача комплексу  прав, належних правоволодільцеві, в  тому числі право на фірмове найменування і (або) товарний знак, торговельну марку  правоволодільця, охоронювану комерційну інформацію, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих  йому прав та сплатити правоволодільцеві  обумовлену договором винагороду.

       Комерційна концесія є порівняно  новим для України договором,  що одержує останнім часом  все більш широке поширення.  Договір комерційної концесії  еквівалентний угодам франчайзингу  за кордоном.

       Правове регулювання договору  комерційної концесії здійснюється  також нормами глави 76 ЦК України.  Договір комерційної концесії, оскільки  він означає надання права  користування належних правоволодільцеві  об'єктами виключних прав, тісно  пов'язаний із правовим регулюванням  в галузі інтелектуальної власності,  в першу чергу з нормами,  що визначають правовий режим  різних об'єктів виключних прав.

       У правовій літературі для  визначення подібного роду ринкових  відносин використовуються терміни «франчайзинг» і «франшиза». За своєю суттю ці терміни рівнозначні (рівноцінні), і розходження в їхньому найменуванні обумовлені особливостями транскрипції термінів при перекладі на українську та російську мову англомовної і франкомовної літератури. За сформованою в Україні практикою термін «франчайзинг» використовується переважно для позначення певної системи організації підприємницьких відносин в цілому, а термін «франшиза» використовується переважно для визначення договірних відносин (договору) між конкретними партнерами в процесі реалізації цієї системи відносин на практиці. За своїм змістом терміни «франчайзинг» і «франшиза» відповідають змісту визначених у главі 36 ГК України і главі 76 ЦК України термінів «комерційна концесія» і «договір комерційної концесії».

      У зарубіжній практиці існує  багато визначень поняттю «франчайзинг».  Їх аналіз свідчить про те, що, попри відсутність загальновизнаного визначення цього терміна, існує порозуміння щодо суті цього явища та притаманних йому ознак. Це дає нам можливість визначити, чи співпадає зміст поняття «франчайзинг» зі змістом «комерційної концесії», передбаченої українським законодавством.

    По-перше, єдиною підставою виникнення таких  зобов’язань є договір. Подібного  висновку можна також дійти з  аналізу положень Цивільного та Господарського кодексів України, що передбачають договір  комерційної концесії як єдину підставу виникнення такого правочину.

    По-друге, франчайзинг передбачає передачу франшизоодержувачу прав на використання у власній підприємницькій діяльності об’єктів інтелектуальної власності (фірмового найменування, комерційної інформації тощо). Стаття 1115 ЦК і ст. 366 ГК України також передбачають передачу на підставі договору комерційної концесії комплексу прав, що належать правоволодільцеві, для використання в підприємницькій діяльності користувача обумовленим у договорі способом. Стаття 1116 ЦК України визначає предмет договору комерційної концесії, яким є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації.

    По-третє, франчайзинг характеризується наданням франшизодавцем постійної технічної та консультативної допомоги франшизоодержувачу з метою забезпечення необхідної якості виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг. Стаття 1120 ЦК і ст. 370 ГК України передбачають обов’язок правоволодільця, якщо інше не передбачено договором комерційної концесії, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, зокрема, сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників.

    По-четверте, франшизодавець має право контролювати певні аспекти діяльності франшизоодержувача, аби гарантувати належне використання його фірмового найменування, торговельного марки та ділової репутації. Стаття 1120 ЦК і ст. 370 ГК України передбачають зобов’язання правоволодільця, якщо інше не передбачено угодою, контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії. Також ст. 1121 ЦК і ст. 371 ГК України передбачають обов’язок користувача дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав.

    По-п’яте, франчайзинг передбачає внесення франшизоодержувачем власних коштів у започаткований бізнес. Попри те, що українське законодавство прямо не передбачає обов’язку користувача здійснювати особисті вкладення, це випливає із самої природи цих відносин. До того ж у франчайзингу можливе часткове фінансування з боку франшизодавця або його допомога при отриманні кредиту.

    По-шосте, франшизоодержувач не є філіалом франшизодавця, а виступає як самостійний господарюючий суб’єкт. Відповідно до ст. 1117 ЦК України сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності.

    По-сьоме, франшизоодержувач виплачує франшизодавцеві винагороду за надані права та послуги. Стаття 1115 ЦК і ст. 366 ГК України передбачають, що користувач зобов’язаний виплачувати правоволодільцеві передбачену договором комерційної концесії винагороду.

    Отже, можна стверджувати, що зміст поняття  «комерційна концесія», впровадженого  українським законодавцем, загалом  відповідає змістові поняття «франчайзинг», який використовується у міжнародній  практиці. [5]

    Відповідно  до Господарського та Цивільного кодексів України договір комерційної  концесії має такі характерні ознаки:

1. предмет договору - право на використання об'єктів права інтелектуальної та промислової власності: комерційного досвіду, ділової репутації, торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо;

2. сторони договору: правоволоділець та користувач - суб'єкти підприємницької діяльності;

3. форма договору - повна письмова (у вигляді єдиного документа, підписаного обома сторонами); недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору;

4. обов'язковість державної реєстрації договору органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець; у разі, якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем; у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації; відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір. [3]

       У договорі комерційної концесії  може міститись спеціальне зазначення  території використання щодо  певної сфери підприємницької  діяльності. Внесення в договір  обмежень щодо території використання  в підприємницькій діяльності  користувача комплексу прав, що  належать правоволодільцю, не є обов'язковим для сторін договору. Однак це дозволяє правоволодільцю поза межами обумовленої договором сфери діяльності користувача самостійно використовувати комплекс виключних прав або укласти договір комерційної концесії з іншим суб'єктом підприємницької діяльності.

       Сторони договору комерційної  концесії мають можливість передбачити  в договорі комерційної концесії  право користувача дозволяти  іншим особам користування наданим  йому комплексом прав або часткою  цього комплексу прав на умовах  комерційної субконцесії. Зробити це користувач вправі лише за попереднім узгодженням про таку передачу з правоволодільцем, або в тому випадку, коли право дозволяти іншим особам використання наданого користувачу комплексу виключних прав чи частки цього комплексу визначено в договорі комерційної концесії.

      Укладання користувачем договорів  комерційної субконцесії надає правоволодільцю додаткові можливості розширення своєї товарно-збутової мережі. Тому в договорі комерційної концесії, як правило, закріплюється не право, а обов'язок користувача надати протягом визначеного строку певної кількості осіб право користування зазначеними правами на умовах субконцесії. Договір комерційної субконцесії обов'язково погоджується з правоволодільцем або заздалегідь визначається в договорі комерційної концесії. Надані на основі субконцесії права є похідними від прав, отриманих користувачем за основним договором. [4]

    Залежно від сфери застосування договору виділяють такі основні типи комерційної концесії: обробна (виробнича), сервісна (концесія на послуги) та торговельна.

    Обробна (виробнича) комерційна концесія передбачає поставки правоволодільцем підприємству користувача основних компонентів чи надання свої технічних знань та досвіду. Користувачеві надається право на виробництво та продаж продукції з торговельною маркою правоволодільця. У деяких випадках користувач одержує ліцензії на використання комерційної таємниці чи запатентованої технології, право на яку належить правоволодільцеві. При цьому правоволоділець може організувати навчання користувача та/або надати йому інформацію з маркетингу, продажу й обслуговування продукції. Комерційні концесії такого типу досить поширені, наприклад, у системі ресторанного обслуговування і підприємств «швид­кого харчування».

    Сервісна  комерційна концесія (концесія на послуги) передбачає розробку правоволодільцем технології надання певних послуг, які користувач надаватиме своїм клієнтам відповідно до договору комерційної концесії. Прикладом такої концесії може слугувати підприємство, що надає послуги з діагностики і ремонту автомобілів.

    Торговельна комерційна концесія передбачає, що правоволоділець або хтось інший від його імені виробляє продукцію і продає її користувачам. Останні перепродують продукцію з торговельною маркою правоволодільця своїм клієнтам на обумовлених договором територіях. За такою концесією може здійснюватися, наприклад, продаж автомобільного пального, косметики чи побутової електроніки.

    Договір комерційної концесії, спрямований  на освоєння значних територій шляхом одночасного чи послідовного створення низки підприємств протягом певного часу, називають територіальною комерційною концесією. Існують дві форми такої концесії: договір про розвиток комерційної концесії та договір первинної комерційної концесії, що можуть бути об'єднані в комбіновану форму.

    Договір про розвиток комерційної  концесії містить умову, згідно з якою користувач зобов'язується забезпечити розвиток концесії на певній території шляхом створення низки відокремлених підрозділів (філій) його підприємства чи торговельних точок, що зазвичай належать йому. В цьому випадку користувач не передає комерційну концесію в субконцесію третім особам.

    За договором первинної комерційної концесії правоволоділець передає так званому первинному користувачеві права (інколи виключні) в межах певної території надавати субконцесію третім особам (вторинним користувачам) з метою більш повного використання потенційних підприємницьких можливостей на великих географічних територіях. Така форма отримала значне поширення в міжнародних договорах. [1]