„Юридична відповідальність. Підстави звільнення від юридичної відповідальності

      Однак цивільне право знає і каральні санкції. Це конфіскація, штраф і відмовлення  в захисті суб'єктивного цивільного права. Конфіскація майна застосовується в якості однієї із санкцій за порушення цивільного законодавства і, зокрема, за здійснення угод з метою, противної основам правопорядку і моральності. Штрафні санкції (штраф, пеня) застосовуються до правопорушників незалежно від збитків, понесених стороною потерпілої в договорі, і виплачуються потерпілому. Відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права застосовується у випадках зловживання правом уповноваженої особи.

      Цивільна  відповідальність виникає з моменту невиконання зобов'язання у встановлений чи термін виконання неналежним образом. Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди виникають з моменту його заподіяння. Характерна риса цивільної відповідальності полягає в тому, що вона може виповнюватися правопорушником добровільно, без застосування примусових заходів. І лише у випадку конфлікту між учасниками цивільного правовідносини до його дозволу підключаються державні органи.

      Цивільні  справи розглядаються загальними чи арбітражними судами, а в деяких випадках і інших державних органах за заявою учасника правовідносини чи потерпілого. Розгляд цивільної справи ґрунтується на принципі диспозитивності сторонам які представляють право самостійно розпоряджатися своїми матеріалами і процесуальними правами. Порушення цивільної справи, визначення предмета і підстави позову, звертання до виконання рішення суду залежать від волевиявлень позивача. Висновок мирової угоди визначається волею обох сторін, а визнання позову волею відповідача. У компетенцію суду входить оцінка представлених сторонами доказів і ухвалення рішення.

      Потрібно  зазначити, що необхідною умовою для  застосування цивільної відповідальності є провина, за винятком випадків заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.  

      4. Підстави звільнення  від юридичної відповідальності.

    Однією  з підстав звільнення від юридичної відповідальності є правопорушення. Тому при вирішенні питання про юридичну відповідальність головного значення набуває наявність в діях особи повного складу правопорушення, який утворюється із єдності сторін, об’єкта протиправного діяння і суб’єкта цього діяння.

    Тому, склад правопорушення як основа юридичної  відповідальності утворюється поєднанням чотирьох її сторін:

• об’єктом правопорушення;
• суб’єктом правопорушення;
• об’єктивною стороною правопорушення;
• суб’єктивною стороною правопорушення.

    Необхідно зазначити, що тільки склад правопорушення тягне юридичну відповідальність. Відсутність  хоча б одного елементу складу правопорушення виключає юридичну відповідальність.

    Також підставами юридичної відповідальності є:

1. юридичний факт - скоєння самого правопорушення;
2. наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.

      Невідворотність відповідальності, як один із принципів  законності держави, ще не означає, що особа за кожне правопорушення має  обов'язково нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи на неї повинно бути накладене стягнення. Законодавець передбачає звільнення від юридичної відповідальності. Такі підстави передбачаються у кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання (статті 50, 51 КК України).

      Підставами  звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі:

      а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

     б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

     в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

     г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

     ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

     З іншого боку, до загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, можливо, можна віднести і норму ч.1 ст.97 ККУ (звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Хоча у цьому разі має бути обмовлено, що ст.97 ставить жорсткі вимоги до суб’єкту злочину – ним може бути лише неповнолітній. Цим ст. 97 головним чином відрізняється від вказаних вище загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

     Відповідно  до ст.45 ККУ: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.” Наступна ст.46 ККУ вказує на те, що “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.”

Відповідно  до ч.1 ст.47 ККУ: “Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку”. Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності відноситься до необов’язкових (факультативних) і умовних.

    Сутність  звільнення від адміністративної відповідальності полягає в тому, що винна у скоєнні адміністративного правопорушення особа, у встановленому законом порядку звільняється не тільки від самої міри покарання, а й від інших наслідків можливого покарання. 
Згідно із статтею 21 КУпАП до них слід віднести: передачу матеріалівна розгляд товариського суду, громадської організації. При цьому враховуються характер вчиненого проступку, особа правопорушника, а також об'єктивні обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність перелічені в ст.34 КУпАП. При цьому звільнення від відповідальності не передбачає інших її умов або накладення інших видів стягнення передбачених адміністративним законодавством. У цьому випадку адміністративне стягнення заміняється 
заходами громадського впливу. Звільнення від адміністративної відповідальності з передачею справи на розгляд вищезазначених органів можливе лише після:

    - засвідчення факту вчинення проступку  в протоколі адміністративного  правопорушення;

      - встановлення вини правопорушника чи щирого розкаяння винного. 
        У статті 22 КУпАП встановлюється умова, за якої можливо звільнення від адміністративної відповідальності, тобто якщо особа вчинила малозначне 
правопорушення. В цьому випадку уповноважений орган або посадова особа, що уповноважена вирішувати справу, може обмежитись усним зауваженням. 
Разом з тим необхідно відзначити, що в адміністративному законодавстві відсутній перелік малозначних проступків і відсутнє поняття "малозначності". Це питання в кожному окремому випадку вирішується органом (посадовою особою) уповноваженим розглядати адміністративну справу. Малозначність 
протиправних дій правопорушника витікає з випадковості цих дій або якщо вони спричинили зовсім незначну шкоду. Необхідно також відзначити, що звільнення особи від адміністративної відповідальності це право уповноваженого органу, але не його обов'язок. Не всі зовні протиправні діяння в дійсності є такими. В адміністративному законодавстві існують обставини, які виключають суспільну шкідливість і протиправність проступку.

    В теорії права до обставин, що виключають юридичну 
відповідальність, деякі фахівці-юристи відносять: необхідну оборону; крайню необхідність; затримання злочинця; виправданий професійний ризик; виконання наказу; виконання професійних функцій; згода потерпілого; виконання службового обов'язку; здійснення свого права тощо. 
Але всі ці обставини не можуть бути віднесені до останніх, тому що вони не передбачені чинним законодавством, мають зовсім іншу юридичну природу та відсутня протиправність, вини, спрямованої на здійснення права, на 
суспільну користь.

    В цивільному праві підставою звільнення від відповідальності є спричинення шкоди в умовах крайньої необхідності (спричинення меншої шкоди заради запобігання більшої).Крайня необхідність через її правомірність та відсутність складу правопорушення виключає адміністративну, але не виключає цивільно-правову відповідальність.

    Отже, правова поведінка, як діяльність і  спілкування суспільних суб'єктів  права, характеризується правомірним і протиправним аспектами діянь. Правопорушення, як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання. 
 

   Висновок

Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії  права і виявляє свій вибір  між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

      Здійснення  ж правопорушень тягне за собою  юридичну відповідальність у вигляді  застосування заходів державного примусу  каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

      Соціальне призначення юридичної відповідальності — охорона суспільних відносин — реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна — на функції спеціальної і загальної превенцій.

      Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи: а) заборона суспільне  небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

      Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом  і здійснюються на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості. 
 
 
 
 
 
 
 
 

                Список  використаної літератури 

1. Правознавство: Підручник/ Авт.кол.: Демський С.Е., Ковальський  В.С., Колодій А.М. та інші.- 5-е вид., доп.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- 736с.
2. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко.- К.: Юрінком Інтер, 2006.- 688с.
3. Юридическая ответственность (Теоретические вопросы): Авт.кол.: Базылев В.Т. — Красноярск, 1995.
4. Теория государства и права.: Авт.: Явыч Л.С.--- Л.,1999.