Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій

У МНУО можна  виділити певні ознаки міжнародних  організацій (створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність  прав і обов'язків та ін.), а також  застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою  МНУО діляться на такі групи:

– політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації;

• жіночі організації, а також організації з охорони родини і дитинства;
• молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітні організації;
• організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення;
• організації місцевих (регіональних) влад.

Слід, проте, мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права є тільки ММУО.

Таким чином, міжнародна міжурядова організація  – це добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, що володіє автономною волею, відмінною від воль її членів. Особлива значимість діяльності міжнародних організацій, їхня роль в обговоренні і вирішенні найбільш складних питань міжнародних відносин викликали необхідність виникнення в міжнародному праві окремої галузі – права міжнародних організацій.

Норми права  міжнародних організацій – є переважно нормами договірного характеру, а саме право організацій – однією з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є установчі документи міжнародних організацій. Сюди ж входять Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року, угоди про привілеї й імунітети міжнародних організацій та ін. Проте, незважаючи на те, що міжнародні організації, що є похідними суб'єктами міжнародного права, мають самостійну волю, відмінну від простої сукупності воль держав, що беруть участь в організації, їх воля, на відміну від волі держав, не є суверенною.

Таким чином, право міжнародних організацій  утворює сукупність норм, що регулюють  правове становище, діяльність організації, взаємодію її з іншими суб'єктами міжнародного права, участь у міжнародних  відносинах.

Умовно  можна виокремити п’ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій: [11; 814 c]

І. Епоха рабовласницьких  держав. Ще в IV – VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних Інститутів – сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільним святилищем, скарбницею, правилами ведення війн.

ІІ. Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передовсім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). Водночас на світовій арені почали з'являтися торговельні союзи. Прикладом такого торговельного об'єднання е один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, що існував з XIV по XVII ст. Міста – члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні Інтереси і навіть вести війни з іншими державами.

ІІІ. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та формування світового ринку – характеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.

Деякі західні  автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого  Священного союзу 1815 р. Іноді спеціалісти  віддають першість Центральній комісії  судноплавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814-1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р. Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з середини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з'являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874) та ін. [11; 814 c]

ІV. Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою компетенцією – Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського президента Вільсона.

V. Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року. Йому властиві такі риси:

- збільшення  впливу міжнародних організацій  на міжнародне життя, зокрема  економічне;

- посилення  ролі недержавних організацій  у вирішенні світових проблем  (через систему консультацій);

- поява  і вже понад 50-річне успішне  функціонування універсальної організації  глобального типу – ООН;

- утворення  інших функціональних організацій  глобального типу Міжнародного  валютного фонду, Міжнародного  банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів  та торгівлі; Всесвітньої торговельної  організації; [11; 814 c]

- формування  мережі   міжнародних  організацій   наднаціонального типу, які інституціонально  забезпечують діяльність регіональних  інтеграційних угруповань;

- посилення  позиції ООН завдяки створенню  системи «спеціалізованих установ»  у складі шістнадцяти міждержавних  організацій;

- розширення  сфери діяльності міжнародних  організацій;

- значне  збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних міжнародних  організацій.

 

 

1.2 Членство у міжнародних організаціях

 

Питання про членство у міжнародних організаціях на перших стадіях розвитку було дещо заплутаним, оскільки в ряді літературних джерел наводилися різні позиції  щодо складу і класифікації членів міжнародних організацій. Були спроби класифікувати їх на повноправні (тобто, держави) і неповноправні (тобто, самокеровані території і навіть держави, які  щойно звільнилися від колоніальної залежності). Навряд чи може бути прийнятним і поділ членів міжнародних організацій, за аналогією з договорами, на первісних і тих, що приєдналися, оскільки і це не відповідає принципу суверенної рівності членів міжнародної організації. Проте згодом були знайдені більш прийнятні форми визначення членства і це виявилося в тому, що, з одного боку, загальновизнано – всі члени міжнародної організації рівні і повноправні, а з іншого – держави, що беруть участь у заснуванні міжнародної організації, варто називати "члени-фундатори", а держави, що приєдналися до неї згодом, варто іменувати "члени організації".

Поряд із такою класифікацією членів міжнародних  організацій у міжнародній практиці існує кілька типів (видів) держав, які  не є членами міжнародних організацій, але беруть участь у їхній роботі. Серед них варто назвати такі: асоційовані члени, спостерігачі і  неурядові організації, яким надається  так званий консультативний статус.

 Статус  асоційованого члена дозволяє  державі брати участь у роботі  міжнародної організації, але  не дає права голосування й  обрання у виконавчі органи. [13; 376 c]

 Статус  спостерігача надає право державі,  не члену організації, а також  державі, що є членом організації,  але з якоїсь причини не  ввійшла до складу керівного  органу, брати участь у його  роботі, але без права голосу  й обрання.

 Консультативний  статус може бути наданий неурядовій  організації. Він дає право  брати участь у роботі міжнародної  організації з правом дорадчого  голосу. Процедура прийому до  міжнародної організації регламентується  правилами прийому, які кожна  організація встановлює за своїм  розсудом і, звичайно, на основі  голосування більшості. Найбільш  складні умови прийому встановлені  в ООН, для чого, крім інших  ускладнень, необхідна рекомендація  Ради Безпеки ООН.

У питанні  про припинення членства в організації  розрізняються два види припинення – вихід за власним бажанням члена організації і його виключення.

Для виходу за власним бажанням необхідні письмові заяви з мотивацією виходу і документ про відсутність фінансової заборгованості.

Виключення  з організації можливе у випадках систематичних порушень її статутних  положень.

Від припинення членства в організації варто  відрізняти призупинення членства, що може мати місце як з ініціативи організації, так і з ініціативи держави-члена. [17; 638 c]

Як правило, в установчих актах організацій  містяться такі положення про  категорії членів і критерії вступу і виходу з цих організацій:

1. Категорії членів у  міжнародних організаціях. Для західної доктрини характерно розділення членів міжнародних організацій на дві категорії: повноправні і неповноправні члени.

До повноправним відносяться держави, а до неповноправним – несамоврядованою території і навіть деякі суверенні держави. Російські юристи виступають за ліквідацію інституту асоційованих членів як несумісного з Декларацією ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 14 грудня 1960 року.

Поділ учасників  міжнародної організації на повноправних і неповноправних як би виправдовує  легалізоване перевагу держав-метрополій над колоніями. Міжнародні міжурядові організації об'єднують членів одного порядку, вони рівні один перед одним. Тому класифікація членів міжурядових  організацій на повноправних і неповноправних суперечить сучасному міжнародному праву і служить правовою основою  для свавілля невеликої групи  західних держав.

Початковими називаються держави, які брали  участь на конференції з вироблення установчого акта організації, підписали  і ратифікували його у встановлений термін.

До міжнародної  організації не можна приєднатися, у неї можна лише вступити на основі суверенної рівності.

 Категорія членів міжнародних організацій, яку називають частковими членами. Суть цієї категорії членства полягає в тому, що держави (або відповідні міжнародні організації) беруть участь у роботі конкретного органу міжурядової організації, не будучи членами організації в загальноприйнятому сенсі. Така форма дає можливість організації залучити в її роботу практично вага держави, життєво зацікавлені у вирішенні тих чи інших проблем, минаючи процедуру офіційного набуття членства. Тому багато організацій схвалили відповідні нормативні акти про заснування інституту часткового членства.

Наприклад, XVII сесія Конференції ФАО в 1970 р. прийняла рішення внести поправки до Статуту та Загальні правила процедури, з тим щоб дозволити державам, які не є членами організації, брати участь в роботі органів  та заходи ФАО не тільки державам-членам ФАО або ООН, але й державі-члену будь-якого спеціалізованої установи або МАГАТЕ.

2. Умови вступу до  організації. Установчі акти практично всіх організацій встановлюють, що прийом у члени організації відкритий для всіх держав, які поділяють принципи цієї організації. Як правило, члени організації підрозділяються на дві категорії: первинні члени та інші члени.

Початкові члени – це держави, що брали участь у розробці та прийнятті установчого акта організації. Для них встановлюються кілька більш пільгові умови вступу. Зокрема, будь-який початковий член може стати членом організації, повідомивши про це вищій посадовій особі про своє формальне прийняття зобов'язань, що випливають з установчого акта такої організації. Інші держави можуть бути прийняті більшістю у дві третини голосів.

Членами організації можуть бути держави, інші міжнародні організації, автономні  території, залежні території.

Відповідно  із загальновизнаним принципом міжнародного права – суверенної рівності – будь-яка держава має право належати або не належати до міжнародних організацій. У зв'язку з цим обмеження в прийомі держав у будь-яку організацію є порушенням міжнародного права.

Членами організації можуть бути інші міжнародні організації (наприклад, ЄС є ОЕСР, ФАО та ін.).

Членами організацій можуть бути автономні  або залежні (колоніальні) території. Так, Фарерські острови, Гренландія і Аландські острови посилають  в Північний рада власних депутатів. Депутати Фарерських островів і Гренландії входять до складу датської делегації, депутати Аландських островів – до складу фінської делегації.

Асоційованими членами, як правило, є залежні території. Наприклад, Британські Віргінські острови, острови тертці і Кайкос у якості асоційованих членів входять у Карибське  співтовариство і Карибський спільний ринок.

Низка організацій  поряд із загальним вимогою – суворе дотримання положень установчого акта – висувають додаткові вимоги до претендентів. Так, членами ОПЕК, можуть стати тільки країни, в значних масштабах експортують сиру нафту. Статус асоційованого члена може бути наданий країнам, які не можуть мати більшості голосів, необхідної для отримання статусу повноправного члена. У Чорноморське економічне співробітництво інші (нечорноморських) держави можуть вступити тільки за згодою чорноморських держав-членів. [18; 216 c]