Міжнародне усиновлення

    Усиновлення іноземними громадянами дитини, яка є громадянином України і проживає за межами України, провадиться в консульській установі України за умови одержання в кожному окремому випадку дозволу Центру.

    Для одержання дозволу Центру іноземні громадяни подають до нього документи, зазначені у підпунктах 33, 41 Порядку, що підтверджують правову основу здійснення усиновлення, а також висновок консульської установи України про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

    У разі усиновлення подаються документи; зазначені в підпунктах 1–4 п. 33 (свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про смерть її батьків або копію рішення суду про позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, безвісти відсутніми чи оголошення померлими; документи, які підтверджують, що батьки без поважних причин не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або розшукуються, акти, складені органами внутрішніх справ про те, що дитина була залишена; письмову згоду батьків, опікуна чи піклувальника дитини або державного дитячого закладу, в якому вона перебуває, утримується або виховується, на усиновлення, засвідчену державним нотаріусом чи керівником державного дитячого закладу).

    Такими є основні вимоги національного законодавства, за яким здійснюється усиновлення дітей, – громадян України іноземцями

    Певною проблемою під час виховання усиновлених дітей постає рано чи пізно питання щодо таємниці усиновлення. Ми це бачимо у ст. 285 Сімейного Кодексу України. За цією статтею усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

      Нагляд за станом утримання і виховання усиновленої дитини іноземними громадянами здійснюють у межах своїх повноважень Центр усиновлення, Міністерство закордонних справ, відповідна консульська установа України в країні проживання усиновленої дитини.

     Для здійснення нагляду за станом утримання і виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами, як передбачено п. 51 Порядку, Центр усиновлення в 10-денний термін після отримання копії рішення суду про усиновлення дитини надсилає до міністерства закордонних справ такі документи:

   - офіційне повідомлення про усиновлення дитини із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові, дати народження усиновленої дитини, громадянства усиновителя, прізвища, ім’я, по батькові та повної адреси усиновителя (дані про усиновителя подаються мовою країни його проживання);

   - копію рішення суду про усиновлення;

   - копію зобов’язання усиновителя в місячний термін після усиновлення дитини звернутися до консульської установи України в країні його проживання з проханням поставити дитину на консульський облік, надавати цій установі періодичну інформацію про умови проживання і виховання дитини, можливість її представника спілкуватись із дитиною, а також збереження усиновленій дитині громадянства України до досягнення нею 18-річного віку.

     У разі коли внаслідок усиновлення порушено права дитини, передбачені законодавством України і міжнародними угодами України, або усиновлення не відповідає інтересам дитини, воно може бути скасоване або визнане недійсним у судовому порядку згідно із законодавством України.

     Можна сказати, що головний плюс в усиновленні українських дітей іноземними громадянами полягає в тому, що іноземці можуть запропонувати нашим дітям дійсно хороше життя: щасливе дитинство, вищу освіту, безтурботне майбутнє. Оскільки в переважній більшості ці люди з більш розвинених і стабільних країн (як США, Італія). Але це не головне. Найголовніше значення має сама сім’я, яка усиновляє дитину, її культурний рівень та сімейні цінності.

    Звичайно, дуже хочеться, щоб відповідні органи влади докладали зусиль для того, щоб знайти відповідну сім’ю усиновителів чи опікунів у країні, де народилася дитина, перед тим як розглядати можливість міжнародного усиновлення. 

4. Правоприпиняючі  та правовстановлюючі наслідки  усиновлення.

4.1. Правовстановлюючі  наслідки.

   Усиновлення є юридичним фактом, внаслідок якого виникають, змінюються та припиняються правовідносини. Тому стаття 232 Сімейного Кодексу України визначає цей факт у системі правовідносин. Насамперед, здійснення усиновлення носить характер правовстановлюючого факту, адже після здійснення усиновлення виникає новий комплекс правовідносин, прав та обов'язків між суб'єктами цих правовідносин. Внаслідок факту усиновлення виникають відносини не тільки між усиновлювачем та особою, яку усиновляють, але й з іншими членами сім'ї та родичами усиновлювача. Окрім цього, внаслідок усиновлення припиняється правовий зв'язок (а відповідно й правовідносини) між батьками та особою, яка усиновлена. Крім цього, це тягне за собою і припинення правовідносин, які існують між усиновлюваною дитиною та іншими членами сім'ї й родичами. Правові відносини припиняються з обома батьками, навіть якщо у якості усиновителя виступає одна особа, а також незалежно від того, чи записані вони батьками чи ні.

    В силу факту усиновлення виникають права та обов'язки як у особи, яку усиновляють, так і права й обов'язки в особи, яка усиновляє (усиновлювача). При цьому цей обсяг прав та обов'язків визначається правовим зв'язком батьків і дітей, який визначений сімейним законодавством. Тому законом визначене загальне правило, що цей обсяг є таким самим. З цього правила встановлено ряд винятків, обумовлених не тільки правовими, але й соціально-етичними міркуваннями. З огляду на це, закон забороняє шлюби між усиновлювачами і усиновленими. Інші родинні зв'язки, які виникають у результаті усиновлення, не є перешкодою для укладення шлюбу. Так, напр., шлюб може бути укладеним між усиновленим та рідною донькою усиновлювача.

     Одним із перших обов'язків батьків є обов'язок забрати дитину із пологового будинку (ст. 143 СК України), тому відповідно до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. N 1377, Порядку вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання, затв. наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2007 р. N 302/80/49, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.03.2007 р. за N 186/13453, усиновлювач зобов'язаний особисто забрати дитину з місця її перебування (проживання) після пред'явлення копії рішення суду про усиновлення.

    За загальним правилом, правові відносини між усиновленою особою та батьками за походженням припиняються з моменту здійснення усиновлення, незалежно від способу усиновлення (подружжям чи однією особою, із записом усиновлювачів батьками чи без такого). Батьки та родичі дитини, яка усиновлюється, втрачають будь-які права внаслідок усиновлення, за певними винятками.

    По-перше, правовий зв'язок із одним із батьків може залишатися у випадку усиновлення дитини однією особою. При цьому такий правовий зв'язок може залишатися в особи протилежної ніж в усиновлювача статі. В цих випадках за матір'ю (батьком) повністю зберігаються усі прав та обов'язки, засновані на материнстві (батьківстві). Збереження прав за біологічним батьком допускається не тільки у випадках, коли усиновлювач одружується з матір'ю (батьком) дитини, але й в інших випадках, якщо це не суперечить інтересам дитини.

    Таке бажання матері, батька повинні бути встановлені судом і є предметом судового розгляду. Таке клопотання повинно розглядатися судом одночасно із заявою про усиновлення одним провадженням. Тому при підготовці справи про усиновлення до судового розгляду суддя повинен вжити заходів для виявлення таких осіб та роз'яснення їм права на вступ у процес із заявленням клопотання про залишення правового зв'язку, незалежно від здійсненого усиновлення. Воно не є обов'язковим для суду, який повинен керуватися положеннями чинного законодавства та інтересами дитини, чи відповідатиме такий стан речей потребам самої особи, яка усиновляється.

     Іншим випадком є можливість збереження правового зв'язку між дитиною, яку усиновлюють, та її бабою, дідом, рідними братами та сестрами. Це може відбуватися при дотриманні ряду умов: а) ставиться питання про усиновлення дитини іншим із подружжя біологічного батька чи матері; б) інший біологічний родитель помер або визнаний судом недієздатним.

     Це положення відображає гуманність сімейного законодавства, яке йде назустріч людям, які втратити сина (доньку), батька, і бажають зберегти зв'язки з внуком, братом (сестрою). Суд може прийняти рішення про збереження правового зв'язку у тих випадках, коли дитина знає цих родичів, має до них певну прив'язаність, а припинення контактів з ними може нанести дитині тяжку психологічну травму.

    Збереження правового зв'язку має певні наслідки, зокрема щодо усиновлення. Так, відповідно до ст. 1260 ЦК України у цьому випадку у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням спадкують на загальних підставах.

    Усиновлений, а також усиновлювачі (та їхні родичі) набувають у результаті усиновлення не тільки прав та обов'язків, які випливають із сімейних відносин, але й усіх тих прав та обов'язків, які передбачені нормами інших галузей права, підставою для виникнення яких є факт наявності родинних відносин.

    Усиновлювач стає законним представником своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (ст. 242 ЦК України, ст. 39 ЦПК України, ст. 56 КАС України), у їх присутності проводиться допит малолітніх і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків (див., напр. ст. 182 ЦПК України, ст. 142 КАС України). Але з приводу цього слід зазначити, що усиновлювач набуває прав законного представника дитини лише у випадку задоволення його заяви судом і набрання рішенням суду про усиновлення законної сили. Тому при розгляді судом справи про усиновлення в одному провадженні не можуть розглядатися справи про усиновлення та інші справи, які стосуються захисту прав, свобод та законних інтересів усиновлюваної дитини.

    Здійснення усиновлення може мати значення щодо громадянства, адже воно є однією із підстав набуття громадянства України (ст. 6 Закону України "Про громадянство України"). Так, відповідно до ст. 11 цього Закону дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновлюють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.

    Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання усиновлюваної дитини, яка не досягла десяти років, і, як правило, у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її усиновлювачів або одного з них, з ким вона проживає. В другому випадку воно може бути визначене у порядку, встановленому цивільним законодавством.

     Усиновлена дитина має право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства"); на страхове відшкодування у зв'язку із смертю годувальника в результаті дорожньо-транспортної пригоди (ст. 27 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") та ін. вчинення правочинів, які виходять за межі неповної цивільної дієздатності, за згодою усиновлювачів (ст. 32 ЦК України). Усиновлена неповнолітня особа відповідно до ст. 33 ЦК України особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою усиновлювачів. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її усиновлювачі.

    Усиновлювачі надають згоду у випадку вирішення питання про надання цивільної дієздатності у порядку емансипації (ст. 35 ЦК України), можуть схвалити правочин, який вчинений малолітньою чи неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221 ЦК України), здійснюють особисті немайнові права малолітніх, неповнолітніх в їхніх інтересах (ст. 272 ЦК України), мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного (ст. 285 ЦК України), дають згоду на пересування територією України малолітніх, на пересування фізичних осіб, які не досягли шістнадцяти років, щодо виїзду за межі України (ст. 313 ЦК України), несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою, якщо не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ст. 1178 ЦК України, п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"), а також у випадках, встановлених цивільним законодавством, і неповнолітньої особи (ст. 1179 ЦК України), дають згоду на відмову від спадщини неповнолітніми, можуть відмовитися від спадщини від імені малолітньої усиновленої дитини, але лише з дозволу органу опіки та піклування (ст. 1273 ЦК України), здійснюють контроль за виконанням заповіту, якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні (ст. 1292 ЦК України), мають право на звернення до суду із заявою про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права (ст. 32 ЦК України, ст. 237 ЦПК України), мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси (ст. 199 КЗпП України) та ін. Усиновлювачі відкривають поточні, депозитні (вкладні) рахунки на ім'я малолітніх дітей та розпоряджаються ними, дають згоду на розпорядження коштами на поточному, депозитному (вкладному) рахунку неповнолітньої особи, відкритими на її ім'я іншими особами чи унесеними будь-якою іншою особою коштами (п. 6.2, 7.4, 10.3 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. N 492, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 р. за N 1172/8493).