Поняття міжнародної міграції робочої сили

Як бачимо, з кожним роком число вибулих мігрантів збільшується, тобто з кожним роком дедалі більше населення виїжджає за кордон, і дедалі менше повертається назад.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки — створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Після набуття Україною незалежності одним із здобутків демократизації суспільного життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними пересічним громадянам. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України, у 1986 р., на початку перебудови, кількість поїздок за рубіж в особистих справах не перевищувала 43 тис. У 1991 р. вона досягла 2327 тис., тобто збільшилася в 54 рази [3, с. 34].

Значна частина з них обумовлювалася не туризмом, відпочинком, чи відвідинами родичів і знайомих, а здійснювалася з метою отримання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих та затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном. За даними державної статистики, обсяги офіційно зареєстрованої трудової міграції постійно зростають: у 1996 р. вони становили 12 тис., у 1998 р. – 24 тис., а у 2002 р. – 41 тис. осіб [3, с.35].

Певне уявлення про масштаби трудової міграції дають дані прикордонної статистики в комбінації з результатами соціологічних опитувань міжнародних пасажирів у пунктах перетину кордону, які засвідчують, що з метою працевлаштування і торгового бізнесу здійснюються відповідно близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% и 25% – на східному. Враховуючи різну інтенсивність руху на різних ділянках кордону, а також той факт, що щорічно українці понад 15 млн. разів перетинають кордон у напрямку виїзду, можна підрахувати, що громадяни України приблизно 1,4 млн. разів на рік виїздять за кордон з трудовими і близько 3 млн. – з комерційними цілями.

За інформацію дипломатичних представництв України, в Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян, в Італії та Чехії – по 200 тис., у Португалії – 150 тис., Іспанії – 100 тис., Туреччині – 35 тис., у США – 20 тис. У Росії лише офіційно (на основі ліцензій Федеральної міграційної служби цієї країни) працює близько 100 тис. українських громадян, загальна ж кількість українців, які працюють у цій країні, оцінюється в 1 млн.

Головні чинники масової еміграції:

­         велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

­         відсутність перспектив професійно зростання для багатьох здібних людей;

­         економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

­         відсутність безпеки громадян.

­         На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то вона в даний момент грає роль країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:

­         по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

­         по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);

­         по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн - можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні трудові міграції – важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

4. Аналіз наслідків міграції на ринку праці

Аналіз наслідків міграції на ринку праці або вивчення того, що відбувається в рівнях та структурі зайнятості внаслідок міграційних процесів, має враховувати багатоаспектність цього явища. Його можна розглядати із найбільш загальної точки зору, у світовому масштабі, з точки зору країн виїзду та країн в’їзду робочої сили, фахівців.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Цю оптимізацію можна розглядати в контексті загальної тенденції до уніфікації та зближення умов життя внаслідок міжнародного співробітництва. Справді, в багатьох випадках міграція робочої сили сприяє розв’язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу. Але зазначену тенденцію не слід сплутувати з практичною уніфікацією, на заваді якій стоять глобальна конкуренція, інші тенденції розміщення продуктивних сил, зокрема концентрація, з одного боку, високотехнологічного, науковомісткого виробництва в країних Заходу, ОЕСР, а з іншого – брудного, такого, що не потребує високої кваліфікації, - у країнах, що розвиваються.

Аналогічним чином можна стверджувати про певний тиск, який здійснює міграція робочої сили в напрямку вирювнювання цін на цей фактор виробництва. Цю тенденцію до вирівнювання можна розглядати в контексті теорії Хекшера-Оліна, теореми Самуельсона, і, як уже зазначалося, її не варто абсолютизувати, адже інші тенденції можуть її „перекрити” та зумовити зовсім інший кінцевий результат.

Інші міграції мають більш національне „звучання”. Інакше кажучи, вони залежать від того, чи є розглядувана країна країною в’їзду, чи країною виїзду.

Міграція впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. Навіть у найгіршому випадку, якщо іммігранти стають безробітними, воно відіграють певну роль відносно загальної зайнятості, здійснюючи поножувальний тиск на зарплату. Іммігранти виконують суспільно корисну роботу, сплачують податки до державного бюджету країни перебування.

У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва, впливаючи на неї. У даному разі виграші та програші для країн є більш очевидними, оскільки йдеться про виїзд та в’їзд людей, праця яких є, як правило, високо затребуваною та використовується на важливих, інколи стратегічних ділянках економіки. Від такої еміграції сильно потерпає Україна, інші пострадянські країни, ряд держав, що розваються.

Тимчасові (сезонні) роботи за кордоном також є статтею міжнародної міграції. Для України актуальні приклади цьому – робота водіїв у московських автопарках, виїзди шахтарів на заробітки до російських шахт. Італійські, мексиканські, турецькі будівельники традиційно виїздять на заробітки у найбільш багаті європейські країни.

Хто виграє?

Самі мігранти. Очевидно, вони, як правило, у виграші, адже саме заради такого виграшу вони і хдійснюють переїзд з країни до країни. Їх виграш – це передусім збільшення заробітної плати, можливість отримати роботу.

Роботодавці. Вони теж виграють, що можна констатувати „за фактом”: інакше, якби вони не мали зиску, то не наймали б працівників-іммігрантів. Взагалі іммігранти кількісно збільшують „сторону пропозиції” робочої сили, і вже це зумовлює зниження вимог щодо ставок зарплати.

Робітники, які залишаються в країні імміграції. Вони теж, як правило, виграють, оскільки позбавляються конкурентів на ринку праці.

Хто програє?

Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в’їзді, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов зарплати.

Інша категорія тих, хто програє, це – наймачів країні виїзду, яку позбавляються як самих працівників, так і можливостей користуватися конкуренцією на ринку праці з метою зниження зарплати.

Висновки

Отже, міграція — процес зміни постійного місця мешкання індивідів або соціальних груп, що виражається в переміщенні в інший регіон, географічний район або країну.В демографії міграція розглядається як складова частина процесу «відтворення населення», як «механічний рух населення». Розрізняють внутрішні та міжнародні міграції.

Внутрішня міграція відбуваються в межах окремих країн. Внутрішні міграційні процеси в державі пов'язані з різними чинниками. Так, протягом багатьох десятиліть відбувалося переміщення населення із недостатньо промислове розвинутих областей Заходу і Центру України в Донбас, Промислове Придніпров'я, на малозаселені землі Півдня.

Міжнародна міграція — це зовнішня, міждержавна міграція населення, рух населення через державні кордони.

         Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і не економічного характера. До причин не економічного характера я вважаю слід віднести такі як: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні. Щодо причин економічного характеру то вони закладені в економічному рівні розвитку різних держав. Робоча сила переміщується із держав з низьким рівнем життя в держави з більш високим рівнем.

      Поширення еміграційних та імміграційних процесів переконує, що Україна вибрала і впевнено йде шляхом інтеграції у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок праці - це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що відіграє надто важливу роль для держави, але дуже мало уваги приділяється цим проблемам сьогодні. Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений змінами, що відбулися в політичному та економічному житті країни в кінці 80-х на початку 90-х років. За соціалістичного ладу Україна повністю була інтегрована в радянську економіку на залежній основі. Після здобуття незалежності деформована внаслідок нераціонально організованої спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою на шляху економічних перетворень, а розрив господарських зв’язків сприяв значному спаду обсягів виробництва. Дослідження сучасного стану трудової міграції демонструє наявність серйозних проблем функціонування міграційної політики в державі. Враховуючи кризову ситуацію в економіці України, неможливість повної та ефективної зайнятості населення, наявність високого рівня безробіття слід чекати, що еміграційні настрої у суспільстві будуть поширюватись і надалі. Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід'ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім'ї. Міграційні потоки вплинули на зміни етнічного складу населення країни. З одного боку, в Україну повернулися сотні тисяч депортованих (кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці), суттєво зросли окремі національні меншини (вірмени, азербайджанці, абхази, турки-месхетинці), значно збільшилась кількість вихідців з Азії та Африки, а з іншого - виїхала більша частина складу окремих етнічних груп (євреї, німці, греки). значний відтік працездатного населення за рубіж. Щорічно декілька мільйонів людей виїжджають за кордон з метою заробітку. Переважна частина їх працює там нелегально, виконуючи малокваліфіковану, непривабливу роботу. Із року в рік зростає виїзд за кордон молоді - студентів та випускників вузів. Великого масштабу набув виїзд із країни молодих жінок.

        Україна залучена до світових міграційних процесів. Із зон воєнних конфліктів і громадянських війн у нашу державу прибувають біженці й особи, що шукають притулку. Через територію України пролягають шляхи нелегальних мігрантів, які прямують до країн Західної Європи. Значна частина з них осідає в Україні, перебуваючи на нелегальному становищі.

Некеровані міграційні процеси становлять значну небезпеку для національних інтересів України, а тому потребують ефективного регулювання з боку держави, зокрема правового.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Людмила       Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Зовнішньоекономічна діяльність. – Донецьк: КП „Регіон”, 1998. – 292 с

3. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

4. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

5. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Борис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

6. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

7. Офіційний сайт Верховної ради України - http://portal.rada.gov.ua

8.Державна служба статистики України – www.ukrstat.gov.ua

3