Правознавство

 

ЗМІСТ

 

1. Управління в галузі використання і охорони земель	3
2. Загальні засади діяльності та статус державних службовців	7
3. Поняття, зміст і види цивільних правовідносин	11
4. Використання природних ресурсів	13
5. Під свободою людини щодо прийняття  рішень незалежно від держави  розуміють:    а) соціальні права і свободи;    б) особисті права і  свободи;    в) економічні права і свободи;    г) культурні права і свободи.	15
Література	16

 

1. УПРАВЛІННЯ  В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ  ЗЕМЕЛЬ

 

Межа району, села, селища, міста, району в місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію  району, села, селища, міста, району в  місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району в  місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються  відповідно до техніко-економічного обґрунтування  їхнього розвитку, генеральних планів населених пунктів. Рішення про  встановлення і зміну меж районів  і міст приймається Верховною  Радою України за поданням Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських  рад. Рішення про встановлення і  зміну меж сіл, селищ приймаються  Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міськими радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і  зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у  містах рад. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним  актом України.

З метою раціонального  використання та охорони земель створюються  відповідні загальнодержавні програми. Вони розробляються відповідно до програм  економічного, науково-технічного і  соціального розвитку України.

Окрім цього  здійснюється природно-сільськогосподарське районування земель, під яким розуміють  поділ території з урахуванням  природних умов та агробіологічних  вимог сільськогосподарських культур. Воно є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель. Адже використання та охорона сільськогосподарських  угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

У межах населених  пунктів здійснюється зонування  земель. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок  у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.

У сфері управління землями надзвичайно важливе  місце посідає землеустрій. Землеустрій, відповідно до Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р, - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. Землеустрій передбачає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної  і регіональних програм використання та охорони земель;

в) складання  схем землеустрою, розроблення техніко-економічних  обґрунтувань використання та охорони  земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування  встановлення меж територій з  особливими природоохоронними, рекреаційними  і заповідними режимами;

г) складання  проектів упорядкування існуючих землеволодінь  і землекористувань та створення нових;

д) складання  проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних  ділянок;

е) підготовку документів, що посвідчують право  власності або право користування землею;

ж) складання  проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування  сівозмін, упорядкування угідь, а  також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення  іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів із використання та охорони  земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших  обстежень і розвідувань земель.

Землеустрій забезпечує:

а) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної  реформи, вдосконалення земельних  відносин, наукове обґрунтування  розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських  та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення  екологічно сталих агроландшафтів;

б) надання  інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

в) встановлення і закріплення на місцевості меж  адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного  фонду та іншого природоохоронного  призначення, оздоровчого, рекреаційного  та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників  і землекористувачів;

г) прогнозування, планування і організацію раціонального  використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях тощо.

Система землеустрою  включає: законодавчо визначену  діяльність у сфері землеустрою; органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою; організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою; здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях; наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою; суб'єкти та об'єкти землеустрою.

Суб'єктами землеустрою  є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Об'єктами землеустрою  є: територія України; територія адміністративно-територіальних утворень або їхніх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет  Міністрів України, Рада міністрів  Автономної Республіки Крим, органи місцевого  самоврядування, місцеві державні адміністрації» а також центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Спори, що виникають  при здійсненні землеустрою, вирішуються  судом.

Надзвичайно важливе місце в цьому процесі  відводиться моніторингу земель. Моніторинг земель - це система спостереження  за станом земель із метою своєчасного  виявлення змін, їх оцінки, відвернення  та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу  земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих  рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель і дотримання вимог  екологічної безпеки.

Важливе значення має ведення державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових  робіт, яка встановлює процедуру  визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить  сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі  та землекористувачів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів  державної влади та органів місцевого  самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також  громадян із метою регулювання земельних  відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру  плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування  бізнес-планів і проектів землеустрою. Державний земельний кадастр  включає: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування ґрунтів; економічну оцінку земель; грошову оцінку земельних ділянок; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель.

2. ЗАГАЛЬНІ  ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ТА

СТАТУС  ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

 

Організація і діяльність державних органів  здійснюється державними службовцями. Загальні положення діяльності і  статус державного службовця передбачені  Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

 Державна  служба в Україні - це професійна  діяльність осіб, які займають  посади в державних органах  та їх апараті для практичного  виконання1 завдань і функцій  держави. Ці особи є державними  службовцями, мають відповідні  службові повноваження, займають  певні посади і одержують заробітну  плату за рахунок державних  коштів.

 Функції  державної служби:

* забезпечення ефективного функціонування всіх гілок державної влади;

* забезпечення реалізації прав, свобод, законних інтересів та обов'язків людини і громадянина.

Державна  служба є головним засобом реалізації функцій соціальної держави. Виходячи зі ст. 1 Закону України «Про державну службу», державний службовець - це особа, яка:

1) здійснює  професійну діяльність на посаді  в державному органі та його  апараті і виконує завдання  і функції держави;

2) здійснює  організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі  функції, які покладені на цю  особу законами або іншими  нормативними актами;

3) одержує  заробітну плату за рахунок  державних коштів.

 Правовий  статус державного службовця  - це зміст (суть) державно-службових  правовідносин. Він розкривається  через встановлення обов'язків,  прав, обмежень та відповідальності. Обов'язки характеризують суть  його службової діяльності, оскільки  держава приймає громадянина  на службу головним чином з  метою покладення на нього  відповідних посадових обов'язків.  До загальних обов'язків державних  службовців належить: дотримання  Конституції України, реалізації  законів та підзаконних нормативно-правових  актів, забезпечення ефективної роботи та сумлінне виконання завдань і функцій державних органів, своєчасне і точне виконання рішень державних органів та посадових осіб.

 Конкретні  службові обов'язки визначаються  на основі типових кваліфікаційних  характеристик і відображаються  в посадових положеннях та  інструкціях.

 З посадовими  обов'язками тісно пов'язані права,  які надаються державному службовцю  для виконання службових обов'язків.  Їх можна поділити на три групи:

1) права, які  забезпечують усвідомлення державним  службовцем свого правового статусу  і його правового захисту (право  на ознайомлення з документами,  які стосуються посади державної  служби, умовами просування по  службі; право на проведення службового  розслідування та ін.);

2) права, які  сприяють безпосередньому виконанню  посадових обов'язків (право на  отримання в установленому порядку  інформації та матеріалів, необхідних  для виконання посадових обов'язків,  право на підвищення кваліфікації);

3) права, що  сприяють посиленню службової  активності державного службовця  та забезпеченню соціального  захисту( участь за власною  ініціативою в конкурсі на  заміщення вакантної посади, право  на просування по службі, право  на щорічну оплачувану відпустку,  право на пенсію).

 До правового  статусу державного службовця  також входять норми, які встановлюють  певні обмеження, що пов'язані  з прийняттям на державну службу  та проходженням державної служби. Щодо прийняття на державну  службу, то не можуть бути призначені  на посади особи, які: визнані  у встановленому порядку недієздатними;  мають судимість, що є несумісним  із зайняттям посади; у разі  прийняття на службу будуть  безпосередньо підпорядковані або  підлеглі особам, які є їх близькими  родичами або свояками.

 До обмежень, пов'язаних з проходженням державної  служби належать: заборона брати  участь у страйках, або вчиненні  інших дій, що перешкоджають  нормальному функціонуванню державних  органів; заборона дій, які  визнаються законом корупційними (незаконне одержання матеріальних  благ, пільг, кредитів, позичок або  інших переваг у зв'язку з  виконанням посадових обов'язків  ) та інші спеціальні обмеження, передбачені ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.

 Порушення  державними службовцями норм, які  регламентують їх службову діяльність, тягне за собою юридичну відповідальність. Залежно від характеру і тяжкості  вчиненого може наступати дисциплінарна,  адміністративна, цивільна та  кримінальна відповідальність. Дисциплінарна  відповідальність застосовується  в порядку службової підлеглості.  Підставою дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, які ганьблять особу, як державного службовця або дискредитують державний орган, в якому він працює. До державного службовця можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення як догана і звільнення (на підставі Кодексу законів про працю), а також заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду (на підставі Закону України «Про державну службу»).