Принципи міжнародного торгового права: поняття, види, нормативно-правове закріплення, співвідношення з принципами міжнародного права

За сучасних умов уряди  країн, що розвиваються, звертаються  за допомогою до ЮНКТАД з метою вирішення таких проблем:

необхідність (з точки  зору країни) збільшити свої надходження  від експорту товарів і послуг, що є головним джерелом фінансування розвитку;

стабілізація і зміцнення  міжнародних ринків сировинних товарів, продаж яких становить майже 80—90 % експортної виручки більшості таких країн; збільшення таких надходжень завдяки ширшій участі країн у переробці, збуті і розподілі сировинних товарів і зменшення залежності країн від експорту сировини;

розширення експортних можливостей країн завдяки мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, включаючи сприяння процесу розвитку і залучення іноземних капіталовкладень; створення належних умов для проведення відповідної національної політики в сфері торгівлі;

зменшення тягаря заборгованості;

надання особливої підтримки і допомоги найменш розвинутим країнам (на сьогодні ця група налічує понад 40 найбідніших і слабкіших країн світу);

сприяння розширенню торгівлі та економічному співробітництву  між країнами, що розвиваються, на доповнення до традиційних економічних зв’язків з розвинутими країнами [15].

Комісія ООН з права  міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) (http://www.uncitral.org) — створена в 1966 р. з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі [26]. До завдань, доручених Комісії, входять:

сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної  торгівлі;

координація роботи міжнародних  організацій, сферою діяльності яких є  право міжнародної торгівлі;

сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробка нових міжнародних  конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі;

підготовка кадрів і  надання допомоги в сфері права  міжнародної торгівлі країнам, що розвиваються.

Комісія підготувала  такі міжнародні Конвенції, які були прийняті в рамках системи ООН:

Конвенція про позовну  давність у міжнародній купівлі-продажу  товарів (1974 р.);

Конвенція ООН про  морське перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (1978 р.);

Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 р.);

Конвенція ООН про  відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1992 р.).

Крім того, Комісією розроблено Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж (1988 р.), Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Правовий порадник ЮНІСТРАЛ зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів[15].

ЮНІСТРАЛ є центральним  правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі.

Наступний і останній орган ООН Міжнародний торговельний центр (http://www.shkp-icc.com/) — створено в 1964 р., як спільний допоміжний орган ГАТТ та ООН, при цьому остання діє через ЮНКТАД. З 1998 р. Міжнародний торговельний центр функціонує як спільний орган ГАТТ/СОТ та Організації об’єднаних націй, являючи собою напів автономну організацію в структурі ООН.

Основними функціями  Міжнародного торговельного центру є:

розвиток структури заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному та приватному секторах;

збір, обробка та розповсюдження інформації щодо ринкових можливостей  для традиційних і нетрадиційних  експортних товарів;

удосконалення імпортних  операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти шляхом застосування ефективних методів управління в сфері імпорту;

навчання державних  службовців, представників ділових  кіл і викладачів технології експортно-імпортних  операцій, проведення досліджень і  вдосконалення навчально-методичних матеріалів з питань зовнішньої торгівлі.

У 1991 р. для Міжнародного торговельного центру були визначені  глобальні пріоритети, які повинні  враховуватися в усій його діяльності. Це: сприяння торгівлі з метою скорочення жебрацтва, включаючи стимулювання експорту продукції сільськогосподарських районів; сприяння розвитку зовнішньої торгівлі в найменш розвинутих країнах; регулювання торговельного та економічного співробітництва «Південь—Південь» між країнами, що розвиваються; активізація участі жінок у розвитку торгівлі; розвиток підприємництва в сфері експорту; врахування екологічних чинників та аспектів активізації експорту; розвиток людських ресурсів.

Одним з основних напрямів діяльності Центру є надання торговельної інформації. Служба інформації надає консультації з питань створення, функціонування та вдосконалення роботи регіональних і субрегіональних служб торговельної інформації, що охоплюють усі аспекти торговельної інформації та використовують технологію електронної обробки даних. Друкуються довідники та бібліографії, огляди ринку, товарні довідники монографії, навчальні матеріали тощо. Статистична інформація Центру розміщується на CD-ROM і в Internet [32].

Кожна з даних організацій  містить в своїх актах закріплення  принципів міжнародного торгового права. В свою чергу кожна організація підпорядковується ООН та забезпечує виконання тих зобов’язань, що лягають на неї виходячи з напряму її діяльності, в даному випадку регулювання міжнародної торгівлі.

При розгляді Статуту  ООН ми можемо зробити висновок, що дотримання тих принципів, що в ньому закріпленні, допоможуть в налагодженні міжнародних відносин, частиною яких є і торгівля. Відмова від виконання принципів призведе до повного руйнування вже існуючих відносин.

 

2.3. Хартія Економічних прав та обов’язків держав 1974 р. та Заключний акт конференції з розвитку торгівлі ЮНКТАД 1964 р.

 

Одним з міжнародних  договорів, які закріплюють принципи міжнародного торгового права є  Хартія Економічних прав та обов’язків держав 1974 року. На основі цих принципів укладаються міжнародні торгові угоди.

У більшості статей розділу II "Економічні права та обов'язки держав" Хартії відбито не лише загальні, а й спеціальні принципи міжнародного економічного права.

Юридичне значення Хартії та інших документів про встановлення нового економічного порядку полягає в тому, що незважаючи на рекомендаційний характер норм цих документів згадані норми визнані державами. Ці принципи фіксуються у дво- та багатосторонніх економічних угодах. Принципи набирають статусу загальновизнаних [4].

Також в Хартії вказано, що кожна держава має і повинна  вільно здійснювати повний постійний  суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами  та економічною діяльністю, включаючи  право на володіння, використання та експлуатацію. Кожна держава має право:

а) регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії  своєї національної юрисдикції згідно з власними законами та постановами  і відповідно до власних національних цілей та першочергових завдань. Жодна держава не повинна змушувати до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям;

б) регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій у межах дії власної національної юрисдикції та вживати заходів для  забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала її економічній та соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатись у внутрішні справи приймаючої держави. Кожна держава повинна з урахуванням усіх власних суверенних прав співробітничати з іншими державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті;

в) націоналізувати, експропріювати або передавати іноземну власність. У цьому разі держава, яка застосовує такі заходи, має сплачувати відповідну компенсацію з урахуванням її відповідних законів і постанов та всіх обставин, які ця держава вважає доречними. У будь-якому разі, коли питання про компенсації спричинюються до спору, він має врегульовуватися згідно з внутрішнім правом держави і її судами, якщо лише всі заінтересовані держави добровільно і за взаємною згодою не досягнуть домовленості щодо пошуків інших мирних засобів врегулювання на основі суверенної рівності і відповідно до принципу вільного вибору засобів. Принцип невід'ємного суверенітету держав щодо їх природних ресурсів є конкретизацією принципу суверенної рівності держав. Цей принцип передбачає повний постійний суверенітет держав щодо всіх їх природних багатств та економічної діяльності; надає державам право на володіння, використання і експлуатацію їх багатств і ресурсів [39].

Кожна країна має право  брати участь у міжнародній торгівлі та інших формах економічного співробітництва  незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, економічних і соціальних системах. Жодна держава не підлягає будь-якій дискримінації, що базується лише на таких відмінностях. При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм економічного співробітництва кожна держава вільно обирає форми організації власних зовнішньоекономічних відносин і укладає дво- та багатосторонні угоди, що відповідають їх міжнародним зобов'язанням і потребам міжнародного економічного співробітництва.

Одним з положень є  те що держави зобов'язані сприяти  розвитку міжнародної торгівлі товарами, зокрема, за допомогою угод і укладення  довгострокових багатосторонніх товарних угод, якщо це доцільно, і з урахуванням інтересів виробників і споживачів. Усі держави несуть відповідальність за сприяння регулярному потоку та доступу до всіх комерційних товарів, що продаються за стійкими, вигідними і справедливими цінами, підтримуючи в такий спосіб справедливий розвиток світової економіки та особливо враховуючи при цьому інтереси країн, що розвиваються.

Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки має  розвиватися між державами на основі рівності та взаємної вигоди. Принцип взаємовигідного економічного співробітництва у сфері торгівлі, економіки, науки і техніки базується на основних принципах міжнародного публічного права — співробітництва і суверенної рівності. Обов'язок держав — членів ООН — зміцнювати економічне співробітництво зафіксований і у Статуті цієї організації.

Усі держави мають  співробітничати з метою зміцнення  та постійного поліпшення ефективності міжнародних організацій при  здійсненні заходів, спрямованих на стимулювання загального економічного прогресу всіх країн, зокрема тих, що розвиваються, і тому мають співробітничати для пристосування їх, якщо необхідно, до потреб міжнародного економічного співробітництва, що змінюються [13].

Кожна країна зобов'язана  співробітничати у забезпеченні постійного і зростаючого розширення та лібералізації світової торгівлі й підвищення добробуту та життєвого рівня всіх народів, зокрема народів країн, що розвиваються. Відповідно всі держави мають співробітничати, серед іншого, щодо поступового усунення перешкод на шляху торгівлі й покращення міжнародних умов для здійснення світової торгівлі і з цією метою держави повинні прикладати координовані зусилля, спрямовані на справедливе вирішення проблем торгівлі всіх країн з урахуванням конкретних проблем торгівлі країн, що розвиваються. При цьому держави мають вживати заходів щодо забезпечення додаткових вигід для міжнародної торгівлі країн, що розвиваються, з тим, щоб досягти суттєвого збільшення їх валютних надходжень, диверсифікації їх експорту, прискорення темпів розширення торгівлі з урахуванням їх потреб розвитку, збільшення можливостей щодо участі в розширенні світової торгівлі та сприятливішої участі для одержання вигід від такого розширення торгівлі за допомогою якнайсуттєвішого покращання умов доступу на ринки товарів, що становлять інтерес для країн, що розвиваються, і в разі потреби за допомогою заходів, спрямованих на встановлення стабільних, справедливих і вигідних цін на сировинні товари.

Згідно з Хартією  розвинені країни повинні надавати пільги країнам, що розвиваються, поширювати на них пільги, які розвинені країни надають одна одній, але не мають права вимагати від країн, що розвиваються, жодних поступок[38].

Країни, що розвиваються, повинні намагатися сприяти розширенню торгівлі між ними і з цією метою  можуть відповідно до процедур міжнародних угод, що вже існують і розроблюються, якщо можливо, надавати торговельні преференції іншим країнам, що розвиваються, не зобов'язуючись поширювати такі преференції на розвинені країни, якщо такі дії не створюють перепон для загальної лібералізації торгівлі та її розширення.

Наступним документом, який регулює основну діяльність міжнародної  торгівлі це Заключний акт конференції  ООН х торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Конференція Організації  Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) була заснована як орган Генеральної Асамблеї ООН 30 грудня 1964 року. На початку основними функціями ЮНКТАД були визначені сприяння розвиткові міжнародної торгівлі, встановлення і запровадження відповідних принципів та політики, координація діяльності інших міждержавних утворень у сфері міжнародної торгівлі та розробка багатосторонніх правових актів у цій сфері, діяльність щодо узгодження економічної та торговельної політики національних урядів та регіональних економічних угрупувань тощо. У 70-ті роки поле діяльності ЮНКТАД суттєво розширюється за рахунок залучення до сфери її впливу проблем дослідження негативних ефектів від такої ділової практики з боку приватних і державних компаній, що спричиняє обмеження конкуренції, утруднює доступ на ринки та посилює монопольний контроль, негативно впливаючи, таким чином, на розширення виробництва та торгівлі. З тієї пори ЮНКТАД залишається універсальним форумом, призначеним для обговорення проблем обмежувальної практики та конкурентної політики [10].

Хоча далеко не всі  рекомендації ЮНКТАД здійснюється на практиці, проте важливо, що цей впливовий міжнародний орган розробляє й активно «виводить» у сферу міжнародних економічних відносин найбільш гострі, актуальні проблеми сучасності, сприяючи правильному формуванню світової суспільної думки, настроєного» на їхнє рішення. У той же час найбільш важливі вимоги до учасників міжнародної торгівлі розроблялися ГАТТ (нині CОТ) - вони виконують пріоритетну в методологічному відношенні роль і при розробці документів ЮНКТАД.

У результаті проведених під егідою ЮНКТАД міжурядових переговорів був укладений ряд міжнародних товарних угод, створені дослідницькі групи по сировинних товарах, у роботі яких беруть участь країни-виробники й країни-споживачі, заснований Загальний фонд для сировинних товарів, підписані конвенції й угоди в різних областях [15].