Шпаргалка по "Международному праву"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

113 В основі міжнародного космічного права лежить принцип пов'язаної з дослідженням космосу діяльності і використання космічного простору, включаючи розташовані в межах сонячної системи небесні тіла. Цей принцип має системний характер, і з нього можна виділити ряд інших принципів: 
— здійснення діяльності з дослідження і використання космосу і небесних тіл відповідно до принципів міжнародного права; 
— свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл; 
— заборона національного присвоєння космічного простору і небесних тіл; 
— часткова демілітаризація космічного простору і повна демілітаризація небесних тіл; 
— збереження суверенних прав держав на космічні об'єкти, що запускаються ними; 
— запобігання наслідків потенційно шкідливих експериментів у космічному просторі та на небесних тілах; 
— надання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лиха, вимушеної посадки; 
— сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного простору і небесних тіл; 
— міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі. 
Зазначені принципи, що стосуються правового режиму космічного простору, передбачені Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року. Деякі такі принципи були конкретизовані і розвинені в інших універсальних угодах, що згадувалися вище, зокрема, в Угоді про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року. 
Відповідно до статті І Договору 1967 року дослідження і використання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку. Він відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації. 
Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відповідно до ст. II Договору не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами. Таким чином, чітко встановлюється, що космічний простір є недержавною, міжнародною територією (практично в межах Сонячної системи), правовий режим якої встановлюється відповідними положеннями міжнародного права. В основі такого режиму — положення про свободу дослідження і використання космічного простору всіма державами на благо й в інтересах усього людства. Результати космічної діяльності є загальним надбанням людства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

116 Договору 1967 року дослідження і використання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн Держави-учасниці Договору, у відповідності зі статтею IX, здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого забруднення космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини. 
Нарешті, держави-учасниці Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу у випадку аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці або у відкритому морі. Космонавти, що здійснюють таку вимушену посадку, повинні бути в безпеці і негайно повернені державі, у регістр якої занесений їхній космічний корабель. 
Такі основні принципи космічної діяльності. Як уже вказувалося, вони уточнені і розвинені в інших джерелах міжнародного космічного права і міжнародного права в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

114 З урахуванням цього була розроблена й укладена Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року. термін «держава реєстрації» означає державу, що запускає, у регістр якої занесений космічний об'єкт у відповідності зі статтею II Конвенції. Відповідно до цієї статті, коли «космічний об'єкт за пускається на орбіту навколо Землі або далі в космічний простір», держава, що запускає, реєструє цей космічний об'єкт шляхом запису у свій відповідний регістр і інформує Генерального секретаря ООН про ведення такого регістра. 
Генеральний секретар ООН, у свою чергу, веде регістр, у який заноситься інформація, надана державою, що запускає. 
Слід враховувати, що зазначені положення поширюються також на будь-яку міжурядову організацію, що здійснює космічну діяльність із дотриманням відповідних положень Конвенції до статті VIII Договору, держава-учасниця Договору, у регістр якого записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, що характерно і для інших міжнародних просторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

119 (4) Договори про незаконне втручання в діяльність 
цивільної авіації: 
— Конвенція про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна (Токіо, 1963 рік); 
— Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 1970 рік); 
— Конвенція про боротьбу з незаконними актами, 
спрямованими проти безпеки цивільної авіації (Мон 
реаль, 1971 рік і Додатковий протокол до неї 1978 року). 
Відповідно до цих документів розроблені і застосовуються принципи міжнародного повітряного права: 
— свободи польотів у міжнародному повітряному просторі; 
— поваги суверенітету держави над її повітряним простором; 
— визнання національності судна на основі його реєстрації; 
— забезпечення безпеки міжнародних повітряних сполучень; 
— захисту повітряних суден від актів незаконного втручання; 
— відшкодування збитків, завданих повітряним суднам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

120 Екстрадиція (видача злочинців) - форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншій (по запиту) особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця. Форма міжнародної співпраці держав у боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншому (по запиту останнього) особи, підозрюваного або звинуваченних в здійсненні злочину або засудженого злочинця. Як правило, видача здійснюється на підставі договору між відповідними державами. Це може бути або двосторонній договір, або багатобічна конвенція, учасниками якої повинні бути як запрошуюча, так і запрошувана держава. Прикладом такої конвенції є Європейська конвенція про видачу 1957.

В принципі видача може здійснюватися  і без договору, якщо це передбачається законодавством запрошуваної сторони

идача злочинців — право держави, але не його обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.

Видача може здійснюватися  лише відносно певних злочинів — як правило, їх список або критерії їх визначення (тяжкість покарання тощо)встановлюється в договорі. Традиційно повинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, за здійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким в законодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної сторони.

При цьому договорами встановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться, головним чином, обгрунтовані підозри запрошуваної держави про те, що особа переслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бути піддане тортурам або страті. Згідно світовій практиці, в більшості країн світу своїх громадян не видають. Цей принцип закріплений в конституціях багатьох держав. Всі країни ЄС мають між собою правові угоди, що дозволяють видачу своїх громадян. Великобританія, згідно Акту про екстрадицію 2003, зобов'язана видавати у тому числі і своїх громадян в ряд держав, з якими вона має відповідні міжурядові угоди.^[1] Аналогічна ситуація в США.

Процедура видачі починається  з напряму однією державою іншому відповідного запиту. Зазвичай передбачається складання запиту або на мові запрошуваної сторони, або на одному з мов міжнародного спілкування (англійська, французька — залежно від вимоги запрошуваної сторони). Запити передаються або через міністерства закордонних справ, або безпосередньо через правоохоронні органи (міністерства внутрішніх справ, юстиції, прокуратури тощо). У разі затримання передбачуваного злочинця в запрошуваній державі починається судова процедура. Роль суддей — підтвердити юридичну обґрунтованість запиту і дотримання всіх відповідних вимог. Якщо суд відхиляє запит, процедура припиняється. Якщо ж суд підтверджує можливість видачі, рішення ухвалюється адміністративними органами. Вважається, що остаточне рішення про видачу особи носить політичний характер.