Встановлення дипломатичних відносин та організація дипломатичних представництв

Якщо вони спочатку утворять місії, а пізніше вважатимуть за доцільне підвищити рівень представництва до посольства, потрібно буде знову досягти домовленості. Це правило ґрунтується на принципі суверенної рівності держав і не допускає одностороннього розв'язання питання. Крім цього, це правило ввічливості, яке випливає з того, що держави обмінюються дипломатичними представництвами однакового рівня, що відкриваються взаємно в столицях обох держав.

Посольство вважається вищим за рангом дипломатичним представництвом. На практиці його заснуванням часто хочуть підкреслити більш високий рівень дипломатичних відносин з країною. Посольство очолюється послом. Сьогодні така практика переважає у дипломатичній сфері, тоді як у минулому посольствами обмінювались лише великі держави. До Першої світової війни вважалося нормою, що лише імперії та великі монархи можуть призначати послів, оскільки вони розглядали це як привілей і неохоче погоджувались поширювати його на інших. Усередині XIX ст. Англія, наприклад, мала своїх послів лише у Франції, Росії, Австро-Угорщині та Туреччині, а вже наприкінці століття — посольства в Римі, Мадриді та Вашингтоні.

Місії вважають нижчими за рангом дипломатичними представництвами. їх очолюють посланники або повірені У справах. Хоча варто зазначити, що в дипломатичній практиці відмінність між посольствами і місіями поступово стирається, залишається відмінність лише з питань дипломатичного протоколу. Що стосується їх представницького характеру, функцій та привілеїв, то тут відмінностей між ними майже немає.

Представництва Ватикану називаються нунціатурами та інтернунціатурами, що відповідає посольству та місії.

Папські представництва виконують подвійну функцію: дипломатичну і клерикальну, тобто вони охоплюють як офіційні відносини Ватикану з країною перебування, так і відносини з релігійними центрами країни.

Історично склалося так, що дипломатичні представництва утворювались у столиці держави, де була резиденцій глави держави перебування, її уряду, Міністерства закордонних справ. Зокрема, Комісія міжнародного права керувалася бажанням уникнути незручного становища, яке б виникло для уряду держави перебування внаслідок заснування приміщення іноземного представництва в інших містах, крім тих, де розташовано уряд. Це, передусім, ускладнювало б забезпечення дипломатичної недоторканності та інших привілеїв, якими користуються іноземні представництва та їх персонал. Водночас є чимало протокольних питань, згідно з якими уряд країни перебування постійно контактує з дипломатичним корпусом, відповідно розташування його частин в інших містах спричинило б незручності як для країни перебування, так і для дипломатичного корпусу.

З цього приводу Віденська конвенція 1961 р. встановила відповідну норму, яка передбачає, що "акредитуюча держава не може без попередньої певно виявленої згоди держави перебування засновувати канцелярії, що становлять частину дипломатичного представництва, в інших населених пунктах, крім тих, де засновано саме представництво" (ст. 12).

Згідно зі ст. 1 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, дано визначення поняття "приміщення представництва", яке включає будинки або частини будинків, що використовуються представництвом, враховуючи резиденцію глави представництва, кому б не належало право власності на них, а також земельну ділянку, що обслуговує цей будинок або частину будинку.

Після домовленості про обмін дипломатичними представництвами держави зобов'язані сприяти одна одній у придбанні на своїй території, відповідно до своїх законів, приміщень, потрібних для її представництва, або надавати допомогу акредитуючій державі в отриманні приміщень будь-яким іншим шляхом.

Враховуючи труднощі, з якими стикаються іноземні представництва у пошуках придатних приміщень чи земельних ділянок для своїх резиденцій, деякі держави виявляють ініціативу у створенні спеціальних зон для посольств і місій інших країн. Указом Президента України від 12 вересня 1994 р. було затверджено Програму розташування дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представників міжнародних організацій в Україні.

На виконання цього указу було затверджене відповідне положення, в якому зазначається, що координацію дій щодо розташування дипломатичних представництв здійснює Міністерство закордонних справ. Розташування представництв і установ у Києві здійснює Київська міська державна адміністрація через Генеральну дирекцію з обслуговування іноземних представництв.

Дипломатичні представництва, які мають намір самостійно придбати, орендувати, використати на безоплатній основі споруди та приміщення, здійснити перебудову, добудову, змінити їх призначення або орендувати земельну ділянку, письмово сповіщають про це МЗС, яке спеціальною нотою повідомляє дипломатичні представництва про рішення щодо можливості їх розташування за конкретною адресою. Представництво може практично реалізувати свої наміри лише після одержання згоди відповідного органу (з можливим зазначенням обов'язкових для виконання Умов).

Розмір орендної плати, ціни на споруди (приміщення), що передаються представництвам, визначаються договорами за домовленістю сторін.

Особливості розташування представництв окремих іноземних держав визначаються МЗС за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Список використаних джерел

1.      Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідьб 2004 – 816 с.

2.      Репецький В.М. Дипломатичне і консульське право: Підручник. – 2-ге вид., перероблене і доп. – К.: Знання, 2006. – 372 с.

3. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – 5-те виданняб випр. і доп. – К.: Знання, 2006 – 397 с.