Фінансові інвестиції

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

— інвестиційні операції із традиційними інструментами;

— придбання похідних цінних паперів (деривативів);

— депозитні операції підприємств;

— пайова участь у спільних підприємствах.

Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств останнім часом дедалі більше орієнтується на ринок цінних паперів. Різні інструменти цього ринку становлять сьогодні близько 90 % загального обсягу фінансових інвестицій підприємств.

Депозитні операції — одна з найефективніших форм використання тимчасово вільних грошових коштів підприємства. Депозитні операції використовують з метою короткотермінового вкладення капіталу, але основним призначенням їх є генерування інвестиційного прибутку.

Пайова участь у спільних підприємствах багато в чому подібна  до реального інвестування, проте  вона менш капіталомістка й значно оперативніша. Зазвичай інвестор, використовуючи таку форму фінансового інвестування, ставить за мету не так отримання високого прибутку, як прямий вплив на господарську діяльність підприємства.

Залежно від придбаних  паперів фінансові інвестиції заведено поділяти на пайові та боргові.

Пайові фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками:

— засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

— виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

— мають необмежений термін обігу;

— утримуються підприємством для одержання доходу за рахунок дивідендів або придбані для перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До них  відносять інвестиції, які:

— виступають як боргові цінні папери (облігації);

— мають боргову природу;

— мають установлений термін обігу;

— утримуються підприємством до їх погашення для одержання доходу у вигляді процентів або придбані для перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Особливості обліку фінансових інвестицій

Порядок обліку фінансових інвестицій і надання інформації про фінансові інвестиції у фінансовій звітності мають відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають дотримуватися  ті підприємства, які володіють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, облігаціями державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених на території України та за кордоном.

Під час придбання  всі інвестиції оцінюють і відображають у бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, що були передані в оплату. Згідно із П(С)БО 12, існує три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, мають охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вартості:

1) за кошти;

2) в обмін на інші активи, відмінні від коштів;

3) в обмін на цінні папери власної емісії.

У разі придбання фінансової інвестиції за кошти до її собівартості включають: ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов’язані з її придбанням.

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюють шляхом обміну на активи, відмінні від коштів, собівартість фінансової інвестиції визначають за справедливою вартістю цих активів.

У разі придбання інвестиції шляхом обміну на цінні папери власної емісії собівартість визначають за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Цей спосіб має особливість — формування статутного капіталу здійснюється за рахунок залучення активу у вигляді фінансової інвестиції.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу залежить від того, поточною чи довготерміновою є інвестиція.

Згідно з П(С)БО 12, всі  поточні фінансові інвестиції на дату балансу відображають за справедливою вартістю.

Справедлива вартість — це сума, за якою можна здійснити обмін активу або сплатити зобов’язання внаслідок операції між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють із ринковою вартістю інвестицій.

Собівартість фінансової інвестиції може бути вищою або нижчою за справедливу вартість. У цьому разі фінансові інвестиції підлягають переоцінюванню. Якщо підприємство є власником акціонерних капіталів кількох інших товариств, такі акції розглядають як інвестиційний портфель короткотермінових цінних паперів; якщо воно володіє поточними борговими зобов’язаннями — як портфель боргових зобов’язань. Мірою зміни ринкової вартості переоцінюванню підлягає портфель, а не окрема інвестиція.

Оцінка довготермінових  фінансових інвестицій залежить від  різновиду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, а також від рівня впливу інвестора на операційну й фінансову діяльність підприємства, акції якого були придбані.

Завдяки фінансовим інвестиціям  в акції підприємств можна  отримати певні економічні вигоди для  інвестора, зокрема дивіденди, встановлення контролю тощо. Розмір цих інвестицій визначає статус інвестора і слугує критерієм наявності контролю підприємства з його боку.

Основна інформація стосовно фінансових інвестицій в асоційовані  й дочірні підприємства міститься в П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції». Положення цього стандарту кореспондують із вимогами П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» та 20 «Консолідована фінансова звітність».

Підприємство є дочірнім, якщо інвестор володіє понад 50 % його акцій і контролює діяльність об’єкта інвестування. Відповідно до п. 4 П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», контроль визначається як право здійснення вирішального впливу на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності. У цьому пункті також зазначено, що дочірнє підприємство — це підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.

Наявність контролю з  боку інвестора передбачає:

- превалювання у статутному капіталі дочірнього підприємства;

- право керівництва фінансовою та виробничою політикою підприємства;

- право призначення або заміни більшості членів ради директорів;

- право подавати більшість голосів на зборах правління або рівнозначного органу управління іншого підприємства.

Асоційоване підприємство — це підприємство, в якому інвесторові належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора (п. 4 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»).

Вважають, що інвестор може лише суттєво впливати на діяльність асоційованого підприємства, не маючи змоги контролювати його. Суттєвий вплив — це повноваження брати участь у визначенні фінансової, господарської й комерційної політики (п. 3 П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»).

Суттєвий вплив на діяльність асоційованого підприємства передбачає:

- представництво головного підприємства у раді директорів асоційованого підприємства;

- участь головного підприємства у прийнятті рішень асоційованим підприємством;

- укладення важливих фінансово-господарських угод між підприємствами;

- облік управлінського персоналу;

- забезпечення інформацією, потрібною для виробничої, комерційної й фінансової діяльності.

Відповідно до П(С)БО 12, облік фінансових інвестицій в асоційовані  й дочірні підприємства здійснюють методом участі в капіталі та методом собівартості.

Метод участі в капіталі — це метод обліку інвестицій, за яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.

Облік фінансових інвестицій у дочірнє підприємство здійснюють за методом участі в капіталі в  окремій фінансовій звітності. Материнське  підприємство, крім власної звітності, складає й подає також консолідовану  фінансову звітність, до якої включає показники звітів дочірніх підприємств.

Метод участі в капіталі передбачає, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, котра є часткою інвестора  в чистому прибутку (збитку) об’єкта  інвестування за звітний період, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. Одночасно балансова вартість зменшується на суму визнаних дивідендів від об’єкта інвестування.

Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображають за вартістю, визначеною з урахуванням усіх змін у власному капіталі об’єкта інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором та об’єктом інвестування.

Метод собівартості використовують, коли:

— фінансові інвестиції придбані й утримуються суто для продажу впродовж дванадцяти місяців від дати придбання їх;

— асоційоване чи дочірнє підприємство здійснює діяльність за умов, що обмежують його здатність передавати кошти інвесторові впродовж періоду, який перевищує дванадцять місяців.

Цей метод полягає у тому, що інвестор відображає інвестиції у дочірнє або асоційоване підприємство за собівартістю і визнає прибуток лише в сумі дивідендів, отриманих від такого підприємства на акумульований чистий прибуток об’єкта інвестування, який виникає після дати придбання акцій інвестором. Дивіденди, отримані понад такий прибуток, зменшують балансову вартість інвестицій. Суму зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу відображають у складі інших витрат.

Інвестиції в облігації  розглядають у П(С)БО окремо, бо вони передбачають особливий підхід до оцінки їх на дату балансу.

Інвестор зазвичай купує  облігації з метою одержання  прибутку на тимчасово вкладені грошові  кошти і забезпечення менш ризикового, порівняно з акціями, отримання  доходу у вигляді відсотків.

Довготермінові облігації  передбачають періодичне одержання  відсотків відповідно до номінальної  відсоткової ставки й відшкодування  власникам номінальної вартості під час погашення. На момент купівлі  суттєвою є ринкова вартість облігацій, що може відрізнятися від номінальної (бути вищою або нижчою), тобто облігацію купують із премією або дисконтом.

Для оцінки боргових інвестицій (облігацій) на дату балансу передбачено  метод оцінки АСФІ (амортизована собівартість фінансових інвестицій).

Амортизована собівартість фінансових інвестицій — це собівартість фінансових інвестицій з урахуванням часткового списання їх унаслідок зменшення корисності, збільшеної (зменшеної) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії):

Дисконт та премію амортизує  інвестор упродовж періоду від дати придбання до дати погашення за ефективною ставкою відсотка, визначати яку  можна за формулою:

де ЕСВ — ефективна ставка відсотка;

РСВ — річна сума відсотка (номінал, помножений на відсоткову ставку);

РСД, РСП — річна сума дисконту, річна сума премії. Ці показники визначають шляхом ділення загальної суми дисконту (премії) на кількість років позики;

РВО — ринкова вартість облігацій;

НВО — номінальна вартість облігацій.

Суму амортизації дисконту або премії нараховують одночасно  з нарахуванням відсотка (доходу від  фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображають у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

Таким чином, інвестор зобов’язаний щороку до моменту погашення облігації  амортизувати одержану суму премії чи дисконту, що призведе до зменшення собівартості (у раз амортизації премії) чи збільшення її (у разі амортизації дисконту). В такий спосіб собівартість облігації поступово доводять до номінальної вартості, а на дату погашення вона сягне відповідної величини.

Міжнародна практика передбачає два методи амортизації — прямолінійний та метод ефективної ставки відсотків. В Україні перевагу віддають останньому, оскільки він вважається точнішим і методологічно правильним.