інноваційний менеджмент

Функції інноваційного  менеджменту      

Виділення функцій  в інноваційному менеджменті  зумовлене різноманітністю управлінської  діяльності в ланцюзі: ідея - наукові  дослідження - розробки - проектування - виробництво - реалізація інновацій.

Під функціями  менеджменту розуміється вид діяльності, яка необхідна для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

У теоретичних  працях і в практичній діяльності є кілька підходів до класифікації функцій інноваційного менеджменту [45, 46, 64].

На наш погляд, до функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності, належать:

прогнозування(передбачення);

формування інноваційних цілей;

планування;

координація;

організація;

стимулювання (активізація);

контроль.

    Названі функції окреслюють предметні сфери управлінської діяльності, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і різноманітних питань взаємодії між окремими підрозділами фірми, що потребують здійснення великої кількості конкретних заходів.

Прогнозування. Функція прогнозування (від грец. prognosis - передбачення) в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обгрунтована думка про можливі зміни техніко-економічного, технологічного, соціального стану об'єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз - це підсумок висновків, емпіричних даних і обгрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взаємови-ключаючих можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об'єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності.

Під час розроблення  прогнозу від спеціалістів вимагається  дотримування об'єктивності й наукової сумлінності та недопущення суб'єктивізму  в оцінці минулого, теперішнього і майбутнього. Отже, прогнозування - це не тільки функція сучасного менеджменту, яка базується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу (вимоги, відповідальність, нормативи, мотивація). Прогнозування неможливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації.

Перед початком прогнозування завжди ставиться  мета прогнозу. Поставлення мети може починатися з питання:

   Теза. Куди можна потрапити з даної точки і які будуть загрози?

Антитеза. Куди і для чого ми бажаємо рухатись з даної точки?

Синтез. Куди можна  потрапити з даної точки і  який шлях найімовірніший?

Бачення визначає мету, яка, у свою чергу, випливає з  певної стратегії, що показує, де організація  планує опинитись у визначений час. На рис. 6.6 показані ці процеси. 
 

Основним завданням функції прогнозування є пошук найефективніших шляхів розвитку досліджуваного об'єкта на основі всебічного ретроспективного аналізу та вивчення тенденцій його змін. У системі інноваційного управління прогноз забезпечує вирішення таких важливих завдань:

визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку прогнозуючого об'єкта;

оцінка економічних  наслідків реалізації кожного з  можливих варіантів розвитку об'єктів  прогнозу;

визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одного з варіантів прогнозу;

оцінка необхідних ресурсів для здійснення намічених  програмою заходів щодо розвитку об'єкта.

    Існує великий арсенал методів прогнозування, це: методи екстраполяції, експертні (евристичні методи), метод написання сценаріїв, метод Дельфі, метод Монте-Карло, метод колективної генерації ідей та ін.

  Прогнозування інновацій - це спосіб визначити перебіг подій у майбутньому, виходячи з того, що відбувалось у минулому. Отже, всі методи прогнозування ґрунтуються на аналізі тенденцій. Вирізняють п'ять типів прогнозів, побудованих на аналізі тенденцій [6, 115]:

Припущення - наявність  можливої кореляційної залежності якої-небудь інновації від спостерігаючих тенденцій.

    Метафора (грец. metaphora - переміщення) або аналогія. Цей тип прогнозу означає виявлення спільних рис або подібності в кількох об'єктів чи процесів.

Квазімодель (від  лат. quasi - ніби) тобто майже модель. Ця модель допомагає перевірити прогнози розвитку якого-небудь процесу.

Емпірична модель (від грец. єрлєіріа - досвід). Ця модель будується на досвіді. Вона завбачає майбутнє за допомогою математичної залежності, яка узгоджується з емпіричними параметрами.

Аналітична модель. Ця модель означає передбачення і  пояснення послідовності подій  за допомогою фундаментальних законів, які мають широке застосування. 

   Методи екстраполяції. Ці методи застосовуються для передбачення того, що існуючі тенденції розвитку прогнозованого об'єкта збережуться в майбутньому. При цьому майбутнє розглядається як пряме і безпосереднє продовження минулого (теперішнього).

Основними джерелами  вихідної інформації для прогнозування  є:

статистична, фінансово-бухгалтерська  й оперативна звітність організацій;

науково-технічна документація за результатами виконання  НДДКР, включаючи огляд, проспекти, каталоги та іншу інформацію про розвиток науки і техніки як у своїй країні, так і за кордоном;

«патентно-ліцензійна документація, наукові публікації.

   Методи екстраполяції дають змогу використовувати накопичений минулий досвід і поточні припущення відносно майбутнього з метою його визначення. Прогнозування за допомогою екстраполяції до певної міри дає можливість передбачити розроблення нових технологій, яких можна очікувати, виходячи з тенденцій розвитку, коли це може статися і наскільки це допустимо економічно.

Проте екстраполяція тенденцій не передбачає розуміння причин, які лежать в основі якого-небудь явища. Достатньо того, що ці (приховані) причини не змінюються в часі.       Коли виникають зміни в рівновазі сил, то з'являється необхідність пояснення, створення концепцій, теорії моделей, що вможливлять одержання складніших прогнозів, точність яких залежатиме від надійності та повноти інформації.

  Метод експертних оцінок використовується переважно в довгострокових прогнозах. Прогнозування здійснюється на підставі судження (думки) експерта (групи експертів) відносно поставленого завдання. Експертами виступають кваліфіковані спеціалісти з конкретної проблеми, які можуть зробити вірогідний висновок про об'єкт прогнозування. По суті, думка спеціаліста - це результат логічного аналізу й узагальнення процесів, які стосуються минулого, теперішнього і майбутнього, на основі особистого досвіду, кваліфікації та інтуїції.

Метод експертних оцінок має кілька видів:

індивідуальна експертна оцінка;

колективна експертна  оцінка;

метод психоінтелектуальної генерації ідей;

метод експертних комісій та ін.

Для проведення індивідуальної експертизи застосовується морфологічний аналіз, метод попарного  порівняння варіантів, оцінки на кшталт інтерв'ю.

В основі методу морфологічного аналізу (розробленого швейцарським ученим Цвіккі) лежить умова повноти врахування під час прогнозування всіх відомих можливостей і характеристик певного об'єкта, що дає можливість одержати всю сукупність інформаци за всіма альтернативними рішеннями досліджуваної проблеми.

Колективні експертні  оцінки відображають, як правило, узагальнені  погляди експертів або їх більшості, що дає змогу пом'якшити суб'єктивність та недостатню компетентність окремих  індивідуальних оцінок.

    Метод написання сценаріїв. Сценарій (італ. scenario) означає сюжетну схему, тобто заздалегідь підготовлений план дій чого-небудь.

  Сценарій інновацій - це упорядкована в часі послідовність епізодів вибору інноваційної політики, методів її реалізації, тобто логічна послідовність подій, які показують крок за кроком, як будуть розгортатись події у майбутньому. Метод написання сценаріїв полягає у підборі колективу спеціалістів для складання сценарію майбутнього розвитку процесів, які можуть виявляти й оцінювати потенційні наслідки, що при цьому можуть виникнути. Мета написання сценарію - створити гіпотетичну майбутню ситуацію з інноваційного розвитку. Цінність сценарію тим вища, чим менший рівень невизначеності, тобто чим більший рівень узгодженості поглядів експертів на майбутні події. Гіпотетична модель сценарію показана на рис. 6.7

Аналіз сценаріїв  допомагає групі його розробників  «побачити» потенційні події і накреслити шляхи адаптації до них.

Для аналізу  моделі використовується системний  підхід, який полягає в тому, що ціле послідовно, за певними правилами, розбивається на окремі частки і досліджуються взаємовідносини цих частин з позиції інновацій, їх вплив на економічні процеси і, навпаки, визначаються ризики, витрати, розвиток ринків, задоволення суспільних потреб.

Сценарій має  такі позитивні якості:

це найефективніший метод нетрадиційного мислення;

змушує спеціалістів, які розробляють інноваційні  прогнози, занурюватись зовсім у незнайомий світ майбутнього, а не розглядати тільки його варіанти, що передбачають прості проекції теперішнього в майбутнє;

змушує спеціалістів звертати увагу на деталі та процеси, які вони могли легко випустити з поля зору, коли б обмежувалися тільки загальними міркуваннями;

є важливим заходом  для вивчення майбутньої ситуації (інноваційної, господарської, політичної), одержаної  в процесі проведення будь-якої гри. 
 
 

Метод Дельфі - це метод прогнозу, під час використання якого у процесі дослідження  виключається безпосереднє спілкування  між членами групи і проводиться  індивідуальне опитування експертів  з використанням анкети для з'ясування їхньої думки відносно майбутніх гіпотетичних подій. Назву цей метод дістав від назви знаменитого в античному світі оракула Дельфійського храму (Дельфійський оракул).

Основні особливості  цього методу такі:

повна відмова  від особистих контактів між  експертами, які опитуються з певної проблеми;

забезпечення  експертів необхідною інформацією, включаючи й обмін думками  між ними після кожного туру опитування;

забезпечення  анонімності, аргументації і критики  оцінок.

Метою методу Дельфі є одержання прогнозів, надійніших порівняно з аналізом, проведеним одним спеціалістом. Опитування експертів проводиться в кілька турів за допомогою анкет - спеціальних опитних листків. Анкети аналізуються і дані статистично обробляються з урахуванням зауважень експертів. Головна позитивна особливість цього методу розроблення сценарію полягає в тому, що він дає змогу уникати дії психологічних чинників, таких як, наприклад, тиск з боку іншої особи, особиста антипатія до будь-кого, надзвичайна увага до думки певних осіб і т. д. Метод Дельфі вважається найефективнішим у прогнозі майбутніх подій.

    Метод Монте-Карло (за назвою міста, яке відоме своїми гральними домами) - це метод імітації для приблизного відтворення реальних явищ. Він об'єднує аналіз чутливості (сприйнятливості) і аналіз розподілювання ймовірностей вхідних змінних. Цей метод дає змогу побудувати модель, мінімізуючи дані, а також мак-симізувати значення даних, які використовуються в моделі. Побудова моделі починається з визначення функціональних залежностей у реальній системі. Після чого можна одержати кількісне рішення, використовуючи теорію ймовірності й таблиці випадкових чисел. Метод Монте-Карло широко використовується у всіх випадках імітації на ЕОМ.

   Останнім часом у корпораціях значного поширення набуває цікавий І ефективний засіб продумування (прогнозування) проблем інноваційного (стратегічного) характеру - так звані вправи Мерліна [135]. Вони являють собою комбінацію вільної форми моделювання і планування сценарію. Вправи Мерліна починаються з прохання до учасників спроектувати себе в будь-який період майбутнього, наприклад, через 10 років. Вони уявляють, що їхня фірма стане провідною з науково-технічного прогресу в країні (або світі) і успішно конкуруватиме на ринку. У перший день виконання вправи учасники гри пишуть сценарії, створюють картини майбутнього, ведуть розмови один з одним про те, як це все реально буде виглядати і як цього досягти, шукають напрями, шляхи, щоб успіх був реальним. На другий день учасники команди можуть писати про стратегічні наміри для уявного майбутнього - реальну гру, в яку вони гратимуть протягом наступних 10 років з тим, щоб це майбутнє реально було досягнуто. Надалі учасники повертаються в сучасні умови, знаходячи основні віхи, з якими вони матимуть справу в період десятиріччя, щоб передбачений ними успіх став реальністю. Коли віхи позначені, групи оцінюють їх сильні та слабкі сторони і те, як вони будуть конкурувати, щоб їх бажане майбутнє здійснилось.    На підприємстві з метою проведення «вправ Мерліна» виділяються спеціальні зони для тренування. Команди в «навчальній зоні» вивчають ситуацію в комплексі: виробниче середовище, стартові позиції, проводять моделювання кількох варіантів ідей. Такі моделі включають усі аспекти виробничої системи, інновації, ризики, ресурси, інноваційну політику, стратегії, соціальні аспекти. Зони для тренування сприяють розвитку системного мислення, ініціюють творчість, потяг до знань, прагнення до перемоги.