Інвестиційні банки та їх необхідність в Україні

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Марта 2013 в 01:05, реферат

Описание работы

Поняття інвестиційного банку є далеко не новою дефініцією в науці і практиці, яке розглядається в різних роботах вітчизняних та зарубіжних учених. Однак на сучасному етапі економічних реформ в Україні зростає необхідність більш повного і детального вивчення особливостей цього виду спеціалізованих банківських інститутів, оскільки мені здається, що саме інвестиційні банки можуть стати одним із механізмів вирішення довготермінових проблем соціально-економічного розвитку країни й забезпечення стійкого економічного зростання через збільшення темпів зростання інвестицій у реальний сектор економіки й підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Работа содержит 1 файл

Інвестиційні банки та необхідність їх в Україні.docx

— 360.01 Кб (Скачать)

 

ВСТУП

 

Банк виступає як основною ланкою, що постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки не тільки торгують грошима, вони водночас є аналітиками ринку. За своїм місцем в економічній системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон’юктури, що постійно змінюються.

Водночас дуже актуальною проблемою стає створення і функціонування інвестиційного банкінгу. Перш за все, це пов'язано з неефективною роботою українських комерційних банків: високі відсоткові ставки і короткі терміни кредитування, майже не фінансуються інноваційні та інвестиційні проекти. Банки не є активними гравцями на ринках капіталів, вони не беруть участі у міжнародних проектах. Основні прибутки банки отримують за рахунок короткострокового споживчого кредитування та підвищення банківських тарифів. Майже всі банки мають дуже низьку рентабельність активів у середньому - 1,5 %.

Поняття інвестиційного банку  є далеко не новою дефініцією в  науці і практиці, яке розглядається  в різних роботах вітчизняних  та зарубіжних учених. Однак на сучасному  етапі економічних реформ в Україні  зростає необхідність більш повного  і детального вивчення особливостей цього виду спеціалізованих банківських  інститутів, оскільки мені здається, що саме інвестиційні банки можуть стати  одним із механізмів вирішення довготермінових  проблем соціально-економічного розвитку країни й забезпечення стійкого економічного зростання через збільшення темпів зростання інвестицій у реальний сектор економіки й підвищення конкурентоспроможності підприємств.

 

 

 

 

ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ

 

Виникненню інвестиційних  банків передували спеціалізація й  розподіл праці у фінансово-кредитній  сфері. Основним завданням функціонування інвестиційних банків є акумулювання довгострокового капіталу та його ефективне  розміщення. Специфіка інвестиційних банків полягає в тому, що вони не займаються залученням вкладів населення [5].

Інвестиційні банки виникли  наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Це було пов'язано з розміщенням  державних цінних паперів. Із часом  ці банки почали вкладати капітал  у реальні інвестиції. Одним із перших до такої інвестиційної діяльності звернувся фінансовий клан Ротшильдів, який почав активно вкладати капітал у будівництво залізниць у Європі й Азії.

Загалом інвестиційні банки  за напрямами і пріоритетами їхньої діяльності можна поділити на два  типи. Банки першого типу надають  перевагу діяльності у сфері обслуговування емісії, розміщення й торгівлі цінними  паперами.

Інвестиційні банки другого  типу надають перевагу середньостроковому та довгостроковому кредитуванню різноманітних галузей економіки, а також розробці та координуванню реалізації інвестиційних проектів, переважно пов'язаних із передовими технологіями й інноваційними доробками.

Відповідно до Закону України  “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. в Україні можуть функціонувати банки як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки поділяють на ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові (клірингові). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу [1] .

Появу в українському законодавстві інвестиційних банків можна вважати якісним моментом у банківській практиці, оскільки раніше цю нішу займали інші структури.

Інвестиційний банк – це фінансово-кредитний інститут, який спеціалізується на операціях із цінними паперами (їх випуск та розміщення) з метою залучення додаткових грошових коштів, а також на довгостроковому кредитуванні своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.

Інвестиційні банки мають доволі тривали історію становлення. У 1902 р. “Банківський довідник Ренд-Макнеллі” вперше відніс до інвестиційних банків нью-йоркський Сіті-Банк. Спочатку функції цих банків виконували акціонерні банки та інвестиційні компанії, які приймали депозити, проводили операції з акредитивами, купували та розповсюджували цінні папери. Багато банків на той час активно користувалися грошима вкладників, розміщуючи їх на ринку у спекулятивні цінні папери та гарантуючи спекулятивні випуски. Коли у 1929 р. відбувся великий біржовий крах, більша частина банків збанкрутувала саме внаслідок зазначених причин, а вкладники банків втратили свої заощадження. З метою посилення контрою за ринком цінних паперів у 1933 р. у США були прийняті закони при банки і цінні папери (Закон Гласса-Стігала і Закон про цінні папери), призначенням яких був захист інтересів суспільства та інвесторів від фінансових ризиків.

Закон Гласса-Стігала відокремив комерційні банки від філій, які займалися інвестиційною діяльністю, у результаті чого банки вже не мали змоги використовувати гроші вкладників з спекулятивною метою на фондовому ринку. Він заборонив федеральними банкам гарантувати розміщення цінних паперів, крім зобов’язань казначейства США та деяких урядових, і вести операції з цінними паперами за власний рахунок.

В Україні зазвичай інвестиційні банки  не називають інвестиційними банками, а замість цього використовують термінологію поширену в Росії: інвестиційні компанії. Що стосується українського законодавства, то воно також змушує підприємства використовувати назву інвестиційна компанія, а не інвестиційний банк, в зв'язку з тим, що мати слово "банк" у назві дозволяється лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію (не всі інвестиційні банки України мають банківську ліцензію, так як вони часто не надають послуги типові для комерціних банків).

Відповідно, найчастіше українські інвестиційні банки називають свої підприємства, так само як і в Росії, інвестиційними компаніями. Цікавою особливістю  вітчизняних інвестиційних компаній є те, що вони, як і західні інвестиційні банки, є структурами в яких діють  всі основні інвестиційні підрозділи: інвестиційний банкінґ, керування активами, брокерські послуги, дослідження фін. ринків тощо.

Діяльність інвестиційних банків має свою специфіку у різних країнах. Залежно від ролі банків на ринку цінних паперів виділяють три моделі ринку: небанківську (американську), банківську (європейську) і змішану.

Змішана модель організації ринку  цінних паперів відрізняється присутністю  та діяльністю на ринку як банків, так  і спеціалізованих інвестиційних  інститутів.

Серед 30 країн із розвиненим ринком цінних паперів приблизно 40–45 % –  це країни з небанківським ринком, 40–45 % – зі змішаним ринком і 10–15 % мають  суто банківський характер. В Україні стихійно була обрана змішана модель організацій ринку цінних паперів, в якій присутні комерційні банки з усіма правами на операції з цінними паперами поряд з небанківськими інвестиційними інститутами.

Наприкінці 1990-х років  ринок інвестиційних банківських  угод пройшов період консолідації. Це було пов'язано зі скасуванням  регулятивними органами фіксованої комісії для банківських установ, що призвело до зниження прибутковості  брокерської діяльності. Для збереження доходів на високому рівні банки  були змушені підвищити ступінь  прийнятного ризику. Внаслідок чого великі інвестиційні банки в пошуку шляхів розширення своєї ринкової частки і шляхів зростання рівня доходу значно розширили асортимент операцій. Врешті, саме такий поступ і відіграє вирішальну роль у розгортанні фатальних  подій глобального "інвестиційного банкінгу".

 

 

 

СУТНІСТЬ ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ

 

Інвестиційні банки за розміром значно менші ніж комерційні, однак роль інвестиційних банків в економії суттєва. Вони опосередковують  рух значної долі ринку позичкових капіталів. Активи великих інвестиційних  банків набагато менші від активів  провідних комерційних банків. Проте  значення інвестиційних банків визначається не тільки їх ресурсами, що особливо важливо  для сучасної України, й власними вкладами, скільки професійною організацією своєї діяльності.

Традиційним видом діяльності цього  виду фінансових інститутів у світі  був андеррайтинг. Виведення на ринок нових випусків боргових зобов’язань та акцій приватних фірм і урядових органів є однією з основних послуг, які надають інвестиційні банківські фірми. Новий випуск акцій або облігацій носить назву первинного розміщення. Якщо компанія ніколи раніше не пропонувала свої цінні папери для публічного продажу, то таке первинне розміщення називається нерегулярним, а якщо вона вже має акції, які обертаються на ринку, то це регулярне розміщення. Коли компанія вирішує розмістити нові акції випуску цінних паперів, то у неї є можливість зробити це за допомогою публічного розміщення або закритої підписки. Більшість компаній емітентів надає перевагу гарантованому розміщенню, щоб реальне рішення про характер розміщення емісії лягло на інвестиційний банк. Процес, у ході якого інвестиційні банки гарантують викуп нового випуску цінних паперів за фіксованою ціною і отримав назву андеррайтингу.

Виходячи з цього, інвестиційні банки визначались як фінансові  інститути, що гарантували емісію і  розміщення цінних паперів.

Однак сьогодні їх діяльність не обмежується лише андерайтингом. Сучасні інвестиційні банки виконують  багато інших функцій. До основних функцій інвестиційних банків можна віднести:

  • діяльність в якості брокерів або дилерів на вторинному ринку цінних паперів;
  • вступ в якості консультантів для підприємства;
  • надавання фінансової інформації про ситуацію на фондовому ринку;
  • здійснювання операції із нерухомістю;
  • участь у фінансуванні складних проектів і проектному фінансуванні;
  • виступ фінансовими агентами компаній при злитті, поглинанні та реструктуризації;
  • брати участь у прямих інвестиціях, надавати довготермінові й середньотермінові кредити;
  • брати участь в управлінні взаємними фондами і виступати в якості фінансових менеджерів для пенсійних фондів;
  • управляти іпотекою і венчурним капіталом;
  • надавати послуги з управління портфелем.
  • моніторинг інвестиційних проектів;
  • довгострокове кредитування.

Але оскільки спеціалізовані інвестиційні банки наражаються (порівняно з універсальними) на значно більші ризики, то сфера їхньої діяльності регламентується жорсткішими нормативами. Так, у Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні НБУ зазначається, що для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів [6]:

  • нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше ніж 20 %;
  • нормативу (коефіцієнта) співвідношення регулятивного капіталу й сукупних активів (Н3) — не менше ніж 12 %;
  • нормативу загальної суми інвестування (Н12) — не більше ніж 90 %;
  • залучення вкладів фізичних осіб має становити не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Різноманітні функції  вигідно виділяють інвестиційні банки на ринку банківських послуг:

  1. Інвестиційні банки спеціалізуються на розміщенні цінних паперів, тому в них є можливість здійснити операції з розміщення швидше, ефективніше та з меншими затратами, ніж у компаній-емітентів. Підприємство, яке бажає розмістити пакет цінних паперів. Змушене буде створити окрему структуру – відділ зі збуту цінних паперів, що стане дорогим і неефективним способом продажу цінних паперів. Інвестиційні банки володіють, з одного боку, постійним підготовленим персоналом, здатним займатися розміщенням цінних паперів, а з іншого, - спираються у своїй діяльності на розгалужену мережу брокерсько-дилерських організацій. Крім цього, якщо інвестиційний банк відомий як суб’єкт, що «відбирає» хороші компанії і встановлює розумні ціни, то репутація допоможе йому з часом створити широку мережу клієнтури, перш за все інвестиційну, і таким чином підвищити ефективність його андерайтингової діяльності;
  2. Не кожне підприємство, що вирішило залучити додатковий капітал через випуск цінних паперів, спроможне здійснити необхідні дослідження на всіх етапах підготовки і проведення емісії в тих обсягах і на тому рівні, як це здатні зробити відповідні підрозділи інвестиційних банків;
  3. Багато компаній і підприємств, що тільки розгортають свою діяльність, гостро потребують професійної підтримки інвестиційних банків, у першу чергу, для створення вторинного ринку власних цінних паперів.
  4. Необхідність залучення професійних послуг інвестиційних банків стає особливо очевидною, йдеться про проектування, визначення часу емісії, встановлення ціни випуску, конструювання випуску. При конструюванні випуску інвестиційний банк допомагає емітенту вибрати тип цінних паперів, сформувати їх характеристики й умови емісії. Головна ідея при цьому – досягти компромісу між інтересами емітента й інвесторів, тобто врахувати потреби і побажання компанії-емітента і забезпечити привабливість випуску в очах потенційних інвесторів. При виборі типу цінних паперів інвестиційний банк враховує стан економіки в цілому (в першу чергу – рівень інфляції), ситуацію на фондовому ринку, яка значною мірою визначає ріст (падіння) популярності тих чи інших видів цінних паперів, а також фінансовий стан компанії;
  5. Інвестиційний банк відіграє головну роль у визначенні часу найбільш сприятливого для емісії.

Головною місією діяльності інвестиційних банків є підтримка реального сектору економіки через надання послуг підприємствам-емітентам і професійну діяльність на ринку фінансових активів.

Коли компанія пропонує нові цінні  папери і звертається до інвестиційного банку, то він надає гарантії у  тому, що емітент отримає за свій випуск цінних паперів обумовлену у  контракті суму. Якщо розмір емісії великий, то інвестиційний банк запрошує партнерів і організовує емісійний  синдикат для того, щоб розподілити  фінансовий ризик, з яким пов’язано  продаж нового випуску цінних паперів. Не всі інвестиційні банки використовують процедуру синдикату. Існує, наприклад, процедура купленої угоди, яка з’явилася у 1991 р. Вона полягає в організації інвестиційними банком випуску цінних паперів із гарантією купівлі за фіксованою ціною у випадку неможливості їх розміщення (зазвичай за облігаціями, резервними зобов’язаннями і простими акціями). Провідний менеджер або група менеджерів пропонують потенційному емітенту видати зобов’язання купити певну кількість цінних паперів з певним відсотком доходу і строком погашення за обумовленою ціною. Емітент, у свою чергу, акцептує або відхиляє пропозицію. У першому випадку це означає, що інвестиційний банк укладає куплену угоду.

Для захисту від втрат інвестиційний  банк використовує процедуру хеджування, тобто мінімізацію цінового ризику за наявною пропозицією через відкриття протилежної (строкової або опціонної) позиції за тим же самим фінансовим інструментом із наступним її заліком. Завдання такої процедури – фіксація певного рівня ціни або курсу за допомогою строкової угоди.

Ще одними видом діяльності інвестиційних банків є проведення злиття або поглинання, якими з 1960-х років займається більшість інвестиційних банків. Дані угоди приносять банкам популярність серед широкого загалу і фактично роблять із них “суперзірок”, які часто згадуються у засобах масової інформації, не говорячи вже про фінансову пресу. Злиття або поглинання проводиться спеціалізованим департаментом по злиттю та поглинанню, в якому працює висококваліфікований персонал, завданням якого є визначення фірм із залишком вільних коштів і можливістю придбати інші фірми, компанії, які могли б бути продані, а також фірм, які могли б бути привабливими для інших фірм як об’єкти поглинання. Основний мотив для більшості злиттів – бажання збільшити вартість об’єднаної фірми. Наприклад, якщо компанія А і В зливаються разом, щоб утворити компанію С, то вартість останньої повинна перевищити сумарну вартість взятих окремо компаній А і В.

Ще один вид діяльності – продаж та інвестиції у нерухомість. З 1970-х рр. великі інституційні інвестори почали все більше цікавитися вкладанням у нерухомість. Звичайно, що за сучасних умов, коли в структурі світового інвестиційного багатства частка нерухомості становить 35,6 %, інвестиційні банки не могли залишатися осторонь від роботи з нерухомістю. Тому банки почали створювати спеціальні відділи для роботи з нерухомістю або філії, які пропонували клієнтам купити або продати офісні будівлі, торговельні центри, сільськогосподарські угіддя тощо.

Информация о работе Інвестиційні банки та їх необхідність в Україні