Практична розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства

3) Інвестиційний лізинг є однією з найбільш перспективних форм залучення позикових ресурсів. Він розглядається як один з різновидів довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі і погашається у розстрочку.

4) Інвестиційний селенг являє собою специфічну форму зобов'язання, що складається в передачі власником (юридичними та фізичними особами) прав щодо користування та розпорядження його майном за певну плату.
Як майна можуть виступати будівлі, споруди, обладнання, сировина та матеріали, грошові кошти, цінні папери, а також продукти інтелектуальної і творчої праці.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій в першу чергу розглядається можливість залучення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використаний акціонерними товариствами. Для інвестиційних компаній та інвестиційних фондів аналогічною формою залучення капіталу є емісія інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційний сертифікат (Certificate of investment) – цінний папір, що випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Для підприємств інших організаційно-правових форм (крім АТ) основною формою додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних та зарубіжних інвесторів.

4. Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів

Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів дозволяє розрахувати пропорції у структурі джерел інвестиційних ресурсів. При розробці стратегії формування інвестиційних ресурсів розглядаються зазвичай п'ять основних методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів.

Рис. 3. Характеристика основних методів фінансування інвестиційних програм і проектів

1. Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних (або внутрішніх джерел). Цей метод фінансування використовується в основному для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів, а також для фінансових інвестицій.

2. Акціонування як метод фінансування використовується зазвичай для реалізації великомасштабних реальних інвестицій при галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності.

3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, при інвестуванні в швидко реалізованих реальні об'єкти з високою нормою прибутковості інвестицій. Цей метод може бути використаний і для фінансових інвестицій за умови, що рівень дохідності за ними істотно перевищує ставку кредитного відсотка.

4. Лізинг чи селенг використовується при нестачі власних фінансових коштів для реального інвестування, а також при інвестиціях в реальні проекти з невеликим періодом експлуатації або з високим ступенем змінності технології.

5. Змішане фінансування ґрунтується на різних комбінаціях перерахованих вище методів і може бути використане для всіх форм і видів інвестування.

З урахуванням перерахованих методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів визначаються пропорції у структурі джерел інвестиційних ресурсів. Для розрахунку може бути використана наступна форма.

Таблиця 1

Форма розрахунку структури джерел інвестиційних ресурсів
на перспективний період

5. Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів

Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів є заключним етапом розробки стратегії їх формування. Необхідність такої оптимізації визначається тим, що розраховане співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування інвестиційних ресурсів може не відповідати вимогам фінансової стратегії підприємства й істотно знижувати рівень її фінансової стійкості.

У процесі оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів необхідно враховувати такі основні особливості кожної з груп джерел фінансування.

Внутрішні (власні) джерела фінансування характеризуються такими позитивними особливостями:

а) простотою і швидкістю залучення;

б) високою віддачею за критерієм норми прибутковості інвестованого капіталу, тому що не вимагають сплати позикового відсотка в будь-яких його формах;

в) істотним зниженням ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні;

г) повним збереженням управління в руках первісних засновників підприємства

Разом з тим їм властиві такі недоліки:

а) обмежений обсяг залучення, а отже і можливостей істотного розширення інвестиційної діяльності при сприятливій кон'юнктурі інвестиційного ринку;

б) обмеженість зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів, що при некваліфікованому управлінні ними може призвести до тяжких фінансових наслідків для підприємства.

Зовнішні (позикові та залучені) джерела фінансування характеризуються такими позитивними особливостями:

а) високим обсягом можливого їх залучення, значно перевищує обсяг власних інвестиційних ресурсів;

б) більш високим зовнішнім контролем за ефективністю інвестиційної діяльності та реалізацією внутрішніх резервів її підвищення.
 

Недоліки:

а) складність залучення і оформлення;

б) більш тривалий період залучення;

в) необхідність надання відповідних гарантій (на платній основі) або застави майна;

г) підвищення ризику банкрутства у зв'язку з несвоєчасним погашенням отриманих позик;

д) втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю сплати позикового відсотка;

е) часткова втрата управління діяльністю підприємства (при акціонуванні).

Головними критеріями оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності виступають:

1) необхідність забезпечення високої фінансової стійкості підприємства;

2) максимізація суми прибутку від інвестиційної діяльності, що залишається в розпорядженні первинних засновників підприємства, при різних співвідношеннях внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування цієї діяльності.

Фінансова стійкість підприємства у прогнозованому періоді визначається за формулою:

, (7)

де ІРС – сума власних фінансових коштів, що залучаються до формування інвестиційних ресурсів;

Іро – загальна сума формованих інвестиційних ресурсів.

Максимізація суми прибутку при різних співвідношеннях внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності досягається у процесі розрахунку ефекту фінансового левериджу (або фінансового важеля). Цей ефект полягає в тому, що до норми прибутку на власний капітал, що інвестується прирощується прибуток, одержуваний завдяки використанню позикових коштів, незважаючи на їх платність.

Табл.2

За рахунок використання позикових коштів рівень чистого прибутку в розрахунку на власний капітал за проектом «Б» вище, ніж за проектом «А».

Ефект фінансового левериджу може бути досягнутий тільки в тому випадку, якщо норма прибутку на капітал, що істотно перевищує середній рівень відсотків за кредит за всіма джерелами позикових коштів.

Література

1. Інвестиційний кодекс Республіки Білорусь: Прийнятий Палатою представників 30.05.2001; одоб. Радою Респ. 8.06.2001; Вступ. чинності з 9.10.2001. - Мн.: ІПА «Регістр», 2001. - 56 с.

2. Чесноков О.С. Інвестиційна стратегія і фінансові ігри. - М.: ПАІМС, 2003. - 320 с., Іл.

3. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент. - Київ: МП «Ітем» ЛТД «Юнайтед Лондон Трейд Лімітед», 2003. - 448 с.

4. Блех Ю., Гетц У. Інвестиційні розрахунки / Пер. з нім. / Под ред. А. М. Чуйкіна, Л. А. Галютіна. 2-е вид., Стереотип. - Калінінград: Янтар. оповідь., 2005. - 450 с.

5. Золотогоров В.Г. Інвестиційне проектування: Учеб. посібник. - Мн.: ІП «Екоперспектіва», 2001. - 463 с.

6. Череп А.В. Інвестознавство: Навчальний посібник / К.: Кондор, 2006.- 398 c.