Свободные экономические зоны

Цілі створення ВЕЗ

 

Світова практика організації і  функціонування спеціальних економічних  зон свідчить, що вони створюються  для досягнення різноманітних цілей.

 

По-перше, головною метою створення  вільних економічних зон є  більш глибоке включення країн  у процес розвитку міжнародного поділу праці. Мова йде про збільшення випуску конкурентноздатної продукції на експорт і забезпеченні таким шляхом росту їхніх валютних надходжень.

 

І ця логіка цілком зрозуміла. Якщо країна за якимись причинами не може забезпечити широке відкриття економіки для іноземних підприємницького чи капіталу удатися до стимулювання експортної експансії, то вона в стані це зробити в рамках вільних економічних зон, коли її уряд має можливість створити більш сприятливий інвестиційний клімат для іноземних вкладників.

 

По-друге, ВЕЗ потрібні також для  насичення внутрішнього ринку зацікавленої країни високоякісною продукцією, у  першу чергу імортозамінюючими  товарами. Для досягнення цієї мети на анклавній території за допомогою  іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво.

 

По-третє, організація спеціальних  економічних зон передбачає більш  глибоке включення в МРТ не тільки по виробничій лінії, але й  в області туризму, культури і  санаторно-курортної сфери, що, утім, також веде до збільшення валютних надходжень.

 

По-четверте, ВЕЗ покликані забезпечити  прискорене впровадження у виробництво  вітчизняних і іноземних науково-технічних  розробок з подальшим використанням  їхніх результатів у всій національній економіці країни.

 

По-п'яте, однією з цілей створення спеціальних економічних зон для країн, що розвиваються, є навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів.

 

По-шосте, важлива мета організації  ВЕЗ - стимулювання економічного розвитку якоїсь чи території конкретної галузі виробництва. Наприклад, у США і Великобританії спеціальні економічні зони створювалися на початку 80-х рр. для пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних районах. На цих територіях підприємцям надавалося більша, ніж в інших місцях країни, воля господарської діяльності і помітні фінансові пільги. Ці програми стимулювання не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу.

 

З тією же метою перетворення раніше відсталих регіонів у динамічно  розвивинуті проходила організація вільних економічних зон у слаборозвинених державах. Але тут на відміну від промислово розвитих країн при формуванні таких зон акцент робився на ввіз іноземного капіталу.

 

Нарешті, по-сьоме, в окремих країнах  ВЕЗ розглядаються як регіональний метод модернізації економіки в умовах її переходу від адміністративних принципів функціонування до ринкового. Приміром, у Китаї спеціальні економічні зони носять експериментальний соціальний характер.

 

У цій країні перехід за принципом "усі разом" від адміністративної системи до ринкового визнаний неприйнятним, чреватої потрясіннями для народу й економіки в цілому. Тому тут ефективність ринкової економіки перевіряється на прикладі ВЕЗ. Досвід їхнього функціонування показує, що ринкові принципи витісняють відносини, засновані на державній власності, вони більш ефективні, динамічні.

 

Слід зазначити, що при створенні  вільних економічних утворень число  цілей повинне бути чітко позначено. Виконання цієї вимоги визначає вибір  системи пільг, наданих суб'єктам господарської діяльності. Множинність цілей веде до невиправданого розподілу пільг на всі сфери економіки від сільського господарства до банківських операцій і на діяльність різних суб'єктів ВЕЗ - від вхідних у СП приватних осіб до філій транснаціональних корпорацій.

 

Пільги, що використовуються в ВЕЗ

 

Загальною характерною рисою різних видів вільних економічних зон  є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає в себе митні, фінансові, податкові пільги і переваги в порівнянні з загальним режимом для підприємців, що існують у тій чи іншій країні. Конкретні пільги і стимули мають деякі кількісні відмінності по зонах різних країн; власне кажучи вони, як правило, подібні.

 

Наявний досвід створення спеціальних економічних  зон показує, що кожному їхньому типу відповідає свій специфічний набір пільг і стимулів. В економічній літературі звичайно виділяють 4 основні групи пільг:

Зовнішньоторговельні  пільги, що передбачають введення спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних  операцій і чи зниження скасування експортно-імпортних пошлін;

Фінансові пільги у виді встановлення низьких  цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування землею і виробничими приміщеннями, а  також надання різних форм субсидій за рахунок бюджетних засобів і преференційних державних кредитів;

Фіскальні пільги, що пов'язані з  податковим стимулюванням визначених видів підприємницької діяльності; ці пільги можуть торкати податки  на прибуток, доход, майно, рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподатковування;

Адміністративні пільги, що надаються  адміністрацією даної ВЕЗ для  спрощення режиму в'їзду і виїзду іноземних громадян, процедур реєстрації підприємств, а також надання різних послуг.

 

Специфічний набір пільг і стимулів, що застосовується в окремих зонах, доповнюється спеціальними формами  заохочень, спрямованих на прискорення  розвитку чи транспортної інфраструктури, чи на стимулювання переробки місцевої сировини на експорт, або на залучення в зону визначеного типу інвесторів (дрібних чи, навпроти, великих), або на рішення інших конкретних задач.

 

Усі згадані пільги можуть застосовуватися  у всіляких комбінаціях. Однак весь їхній набір повинний служити  інструментом реалізації порівняльних переваг даної території, а не засобом відшкодування відсутніх тут факторів розвитку. Важливо також мати на увазі, що податкові пільги не є вирішальним стимулом залучення іноземного капіталу.

 

При сучасних масштабах поширення вільних економічних зон більш важливими факторами в цьому відношенні можуть виявитися інвестиційні гарантії, якість інфраструктури і кваліфікація робочої сили, можливість одержання на внутрішньому ринку дешевих кредитів і простота адміністративних процедур. Головним же фактором для залучення іноземних капіталів, як показує світова практика, залишається політична стабільність у країні розміщення ВЕЗ.

 

Організація спеціальних економічних  зон - справа заморочлива з адміністративної точки зору і вимагає значних фінансових засобів. Так, за даними Інституту сходознавства Російської Академії Наук, що проводив обстеження 26 країн, їхні відповідні витрати по залученню іноземних капіталовкладень склали 4 долари на 1 долар закордонних інвестицій.

 

Спеціальні економічні зони довели свою ефективність у багатьох країнах світу. Однак у ряді місць вони чи не відбулися довгий час залишалися збитковими. Подібні явища відбувалися по політичних, економічних і організаційних причинах. Загострення політичної ситуації, перехід політичної кризи у військову стадію дестабілізує обстановку в країні і не сприяють припливу і нормальному функціонуванню іноземного капіталу. Навпаки, він іде їх цих країн. Так було в Ліберії, Гватемалі і деяких інших країнах.

 

До економічних обставин можна віднести відсутність достатніх матеріальних умов, необхідних для функціонування вільної зони. Так сталося на Філіппінах, де зону створили в регіоні, у якому не було необхідного числа робітників, і який не мав у своєму розпорядженні розвиту інфраструктуру.

 

Не меншим гальмом у розвитку економічних зон є і всякого  роду організаційні безладдя: складні  процедури реєстрації іноземного капіталу, відсутність кваліфікованої реклами  і деякі інші деструктивні фактори.

 

У цілому ж треба відзначити, що майже усі дослідники СЕЗ звертають увагу, головним чином, на їх інституціональний аспект і аналізують інститути, що створюються на території СЕЗ, мета яких регулювати, стимулювати виробництво, торгову і наукову діяльність у зоні. Таким чином, наведені точки зору свідчать про те, що їх автори розглядають СЕЗ, обмежуючись аналізом лише її окремих аспектів: СЕЗ розглядається або як відособлена територія, де діє режим правового й економічного регулювання, або СЕЗ визначається як специфічна форма зовнішньоекономічних відносин. На нашу думку, поняття СЕЗ повинно якнайповніше відображати їх правову природу та містити ознаки, які дали б змогу відмежовувати їх від інших територій із спеціальним правовим режимом економічної діяльності.

 

 

Характерними ознаками СЕЗ є:  територіальна обмеженість СЕЗ;  строковість СЕЗ;  юридична підстава запровадження СЕЗ на певній території: спеціальний закон про конкретну СЕЗ;  мета створення СЕЗ: досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;  спеціальний суб’єктний склад СЕЗ: обов’язковими учасниками господарських відносин у СЕЗ є органи управління СЕЗ та суб’єкти господарювання СЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;  спеціальний режим господарської діяльності для суб’єктів господарювання СЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;  здійснення управління СЕЗ із застосуванням спеціально створених органів [20, с. 684; 18, с. 35].

 

Наведені ознаки СЕЗ є загальними і стосуються усіх зон на території України. Проте необхідно враховувати, що при створенні окремих СЕЗ дані ознаки деталізуються і набувають конкретного значення. Тому необхідно у законах про створення СЕЗ закріпити визначення поняття окремих зон, враховуючи їх специфічні ознаки.