Боді арт (від англійського body art)-
це мистецтво прикрашати тіло. У
широкому сенсі до цього поняття
відносяться: макіяж (make up), татуювання
і пірсинг (і інші види модифікації
тіла), менді (біотату хною) і, власне,
бодіпейнтінг (bodypainting) – мистецтво
розпису тіла, або боді арт у
вузькому сенсі слова. Сучасний боді
арт знаходиться на стику графіки
і живопису, декоративно-прикладного
мистецтва, дизайну, макіяжу і стилю,
перукарського мистецтва.Більш екстремальними
формами боді арту можуть бути каліцтво
або використання тіла на межах його
можливостей. Наприклад, в одному зі
своїх витворів Марина Абрамович
танцювала доти, поки не впала від
виснаження, а завдяки одній з
відомих робіт Деніса Опенхайма
можна було побачити, як він лежить
на сонці з книгою на грудях, допоки
його шкіра, крім ділянки накритої книгою,
сильно засмагла. Сюди можуть навіть входити
компонування та анатомування заготовлених
тіл в естетичній формі, як у випадку
пластинованих тіл, що використовувались
у пересувній виставці Тіла cвіту.Боді
арт є підкатегорією перформансу,
в якому художники використовують
або зловживають власним тілом
задля особливого самовираження .Останнім
часом тіло стало темою ширших
дискусій та трактувань, порівняно
з боді артом в його загальному
розумінні. Важливі підходи, впливу
яких піддаються людське тіло: імплантати,
тіло в симбіозі із новими технологіями,
віртуальне тіло та ін.. Наукове дослідження
в цій сфері, наприклад Кевіна
Варвіка, може бути розглянуте в цій
митецькій жилці. Окремим випадком
підходу боді арту є відсутність
тіла. Деякі митці здійснювали
“відсутність” тіла в своїх творах
мистецтва: Кейт Арнат, Енді Вархол, Ентоні
Гормлі та Давор Цалто. Історія виникненняБоді-арт
- це мистецтво тіла, авангардний напрям,
що виник в 60-х роках. Представники бодіарту
використовували своє тіло як матеріал
або об'єкт творчості, вдаючись до всіляких,
часом хворобливим, маніпуляціям: покривали
свої тіла гіпсом, надрізами, виконували
виснажливі дихальні вправи, палили на
собі волосся.Практика розпису тіла і
до цього дня поширена серед племен, що
знаходяться на рівні кам'яного віку. Серед
них плем'я Каро (Ефіопія), представники
якого покривають своє тіло з шрамів-надрізів;
плем'я Кайано (Амазонка), що розфарбовують
свої тіла фарбами з фруктів; Маорі (Полінезія),
що покривають свої тіла ритуальними татуюваннями.
Танцюристи племені Симбу (Папуа Нова
Гвінея) прикрашають себе білою глиною
і деревним вугіллям. А кількість кілець
у вусі чоловіка Хамар (Ефіопія) дорівнює
кількості його дружин. Загалом, майже
всі племена в тій або іншій мірі використовують
прийоми зміни свого тіла. Різновиди боді-артуБоді-арт
класифікується на чотири основні види:Бодіпейнтінг
- малювання по тілу. Найбільш нешкідливий
і популярний вигляд бодіарта. Він легко
і швидко наноситься і так само легко змивається.
Цей вигляд бодіарта носить в основному
розважальний характер.Татуаж - другий
вид бодіарта. Татуювання наноситься під
шкіру і залишається там надовго (точніше
назавжди). В наш час[Коли?] розроблені
спеціальні фарби, в слідстві чого татуювання
стали кольоровими. Досить модно зараз
і татуювання хною. Основна перевага таких
татуювань - вони можуть триматися від
одного тижня до місяця і сходять у міру
оновлення шкіри.Пірсинг - означає не що
інше як "проколювання дірок", з подальшим
носінням в них сережок, кілець, “штанг”
і інших прикрас. Дірки роблять у всіляких
частинах тіла - від носа і брів, до пупка
і статевих органів.Скарифікація - останній,
найекстремальніший вигляд (шрамування).
Виробляється вона хірургічними скальпелями.
Зразки боді-артуОдного разу Віто Акончі
через фото та текст засвідчив свої щоденні
рутинні вправи: впродовж декількох місяців
він сідав і вставав із крісла настільки
довго, наскільки це тільки було можливо.
Акончі також створив «Елемент наслідування»,
в якому він наслідував навмання вибраних
жителів Нью Йорка.У 1965 році Герман Нітш,
Отто Мюль, Гунтер Брус та Рудольф Шварцкоглєр
створили Віденську активну групу. Вони
зробили декілька зразків боді-арту, що,
зазвичай, передбачали порушення суспільних
заборон (таких як каліцтво геніталій).У
Франції боді-арт виник під назвою «Арт
Корпорель» з такими митцями як Міхель
Журніак та Жіна Пейн.В Італії у 1970-х роках
одним із відомих митців цього напряму
була Кеті Ля Рока. Тоді вже як у 2000 Віто
Бонжорно розглядає таке виконання як
свого роду відкриту роботу, що має також
залучати й аудиторію. Марина Абрамович
виконала «Ритм О» у 1974 році. Перед роботою
аудиторію проінструктували використовувати
на тілі Абрамович комплект із 72 наданих
їм інструментів болю та насолоди, у який
входили ножі, пір’я та заряджений пістолет.
Учасники із числа публіки різали її, кололи
їй шпичаками у живіт, фарбували губною
помадою і знімали з неї одяг. Спектакль
завершився після шестигодинної тривалості,
коли вже хтось тримав заряджений пістолет
біля голови Абрамович і почалася бійка.
Напрям поступово розвинувся у роботи
спрямовані на культ особистості (персональну
міфічність), такі як у Яна Стербака, Ребеки
Горн, Юрі Месен-Яшина чи Хав’єра Переса.Джейк
Ллойд Джонс, художник із Сіднею, започаткував
парад боді-арту, названий Сіднейською
ходою боді-арту, що стала щорічною подією.
Пофарбовані учасники формують живу веселку,
яка рухається до Тихого океану і там занурюється
у хвилі.