Граматична структура і функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками

Складові  частини умовно-наслідкових єднальних  складносурядних речень спонукальної модальності характеризуються позиційною стійкістю і утворюють закритий сурядний ряд.

Слід зазначити, що у межах цього спостерігається  різне вираження предикатів. Предикат першої структурної частини завжди виражається однією з можливих форм наказового способу дієслова переважно доконаного виду, а предикат другої структурної частини – дієсловом у формі дійсного способу (майбутній час) доконаного виду. Наприклад: – Наша сила?.. – Скіф шкребе пальцем у своїй руді борідці. – Як тобі розтовкмачити… – І рішуче додає: – Так тому й бути. Дай мені меч або хоча б акінак, і я тобі покажу, де наша сила (В.Чемерис); – Будеш старатись, сумлінним будеш – ніхто тебе в нас не покривдить, – солоденько обіцяла тим часом Ганна Остапівна. – Дозволь собі цілковиту з нами відвертість, і тобі одразу самому ж стане легше… (О.Гончар).

Отже, аналіз єднальних складносурядних речень, зокрема особливостей їх граматичної  структури та функціонування, засвідчив, що такі речення належать до найбільш поширених в українській прозі та поезії і, відповідно до ситуації мовлення, можуть виражати різноманітні єднальні відношення- власне єднальні, причиново-наслідкові, перелічувальні та приєднувальні, а отже, й поєднуватись різними сполучниками сурядності.

ВИСНОВОК:

Мова, як відомо, існує у двох взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем, які зберігаються в людській пам'яті) і в мовленні (творення речень і тексту, що відбивають позамовну дійсність).

При цьому  мовні засоби — фонеми, морфеми, слова й словоформи — не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. Тому у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.

Аналіз особливостей граматичної форми та функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками засвідчив, що такі речення, які характеризуються яскравою образністю та емоційністю, і ому найбільш вживані у поетичних та прозових творах.

Творячи певне  висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами (тобто словоформами), які об'єднуємо  в словосполучення, а ті — спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.

Оскільки  синтаксис починаючись із словоформи, далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту, то кожне з цих відгалужень єдиного синтаксису має свої специфічні правила й схеми. Оволодіння ними забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого — правильне розуміння чужих висловлювань.

Отже, головне  завдання, яке постає сьогодні перед  усіма, хто вивчає українську мову –  це навчитись заглиблюватись у багатий  світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже мова, як відомо, - це не лише засіб пізнання, знаряддя спілкування й передачі інформації, але й ознака освіченої, всебічно розвиненої людини.

Проведене дослідження не претендує на всебічний  розгляд питання синтаксичної нерозкладності речень, що виражають емоції. У роботі є ряд відкритих для подальшого дослідження питань, оскільки розглянуті аспекти названої проблеми не вичерпують усіх її сторін.

Результати  даного дослідження можуть бути використані  на уроках української мови при вивченні синтаксису, також для уточнення чинних та створення альтернативних навчальних програм з української мови. Окрім того, матеріали дослідження стануть у пригоді фахівцям для удосконалення мовлення.

БІБЛІОГРАФІЯ:

Ахманова  О.С. Словарь лингвистических терминов. — Москва: Советская энциклопедия, 1966. — 607 с.

Бевзенко  С.П. Структура складного речення  в українській мові. —К.: КДПІ, 1987. — 79 с.

Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. —  М.: Просвещение, 1979. — 416 c.

Боднарчук І. Знайомі обличчя. Вибрані новели та оповідання / Упоряд. вступ. стаття Ф.Погребенник. – К.: АТ «Обереги», 1997. – 120 с.

Булаховський  Л.А. Питання синтаксису простого речення  в українській мові // Дослідження  з синтаксису української мови. –  К.,1958. – С. 8.

Виноградов  В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения (На материале русского языка) // История  советского языкознания: Некоторые  аспекты общей теории языка: Хрестоматия / Сост. Березин Ф.М.:— М.: Высш. школа, 1981. — 451 c.

Виноградов  В.В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике. — М.: Наука, 1975. — 560 c.

Вихованець  І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.:Либідь, 1993.—368 с.

Грищенко  А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. —  К.: Наукова думка, 1969.

Дудик П.С. Неповні  речення в сучасній українській  літературній мові // Дослідження з  синтаксису української мови. —К.: Наук. думка, 1958. С.129-260.

Дудик П.С. Із синтаксису простого речення: Синтаксис. Речення. Класифікація речень. Односкладні  речення. Неповні речення. Еквіваленти речення. – Вінниця, 1999. – С. 3.

Загнітко  А.П. Теоретична граматика української  мови: Синтаксис: Монографія. —Донецьк: ДонНУ, 2001.— 662 с.

Загнітко  А.П. Морфологічні категорії іменника в синтагматиці і парадигматиці. — К.: УМКВО, 1989. — 63 с.

Загнітко  А.П. Теоретична граматика української  мови. Морфологія. — Донецьк: Дон  Ду, 1996. — 437 с.

Звегинцев В.А. Предложение и его отношение  к языку и речи. — М.: Изд. Моск. ун-та, 1976. — 307 с.

Золотова  Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. – М., 1973. – С. 63.

Іваницька Н.Л. Теоретичний синтаксис української  мови. – Ч І. – Вінниця, 2002. –  С. 3.

Каранська М.У. Синтаксис сучасної української  літературної мови. – К., 1995. – С. 3.

Кротевич  Е.В. Об однородных элементах (частях) предложения "Доповіді та повідомлення" Львівського державного університету ім. І.Франка. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 1957. -Вип. VII, ч. 1 –С. 35-40.

Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К., – Ч ІІ. Синтаксис. –  К., 1965. – С. 5.

Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. – Т. 2: Синтаксис / За ред. Л.А. Булаховського. – К., 1951. – С. 4.

Кучеренко І.К. Об’єкт і предмет синтаксису // Українське мовознавство. – Вип 1. – К., 1973. – С. 28.

Овсянико-Куликовський Д.Н. Литературно-критические статьи: У 2 т. – Т. 1. – М., 1989. – С. 66.

Огієнко І. Складня української мови, част. друга: Головні й пояснювальні члени  речення. – ,1938. – С. 8.

Осадца М. Граматика руского языка. – Львів, 1864. – С. 182.

Пешковский  А.М. Русский синтаксис в научном освещении. - Изд. 7. —М., 1956. — С. 442.

Пономарів О.Д. Сучасна українська мова.— К.: Либідь, 2001.

Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. — М.: Просвещение, 1976. — 543 с.

Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська Н.Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. —К.: Вища школа, 1994. —670с.

Слинько І.І. Синтаксис сучасної української  мови. – Чернівці, 1978. – С. 31.

Словник української  мови. — К.: Наукова думка, 1973. —  Т. 4. — 840 c.

Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. / Бондарко А.В., Беляева Е.И., Бирюлин Л.А. и др. / Под ред. Бондарко А.В. и др. — Л.: Наука, 1990. — 263 с.