Найбільші медіа-корпорації газетного ринку Австралії

Дослідження 25 періодичних  видань колоніального періоду показало, що в них до 1890 року була опублікована більше 800 "новел з продовженням" (serialized novels), близько двохсот з яких "австралійського виробництва", п'ятсот - ввезені з-за кордону, авторство залишилися ста визначити важко . Ці цифри показують тенденцію проникнення художньої літератури в австралійську періодичну пресу. І дійсно, багато тижневики використовують передрук художніх творів для залучення постійного читача. Романи і повісті, розтягнуті на кілька тижневиків, забезпечували письменників по всьому світу постійною роботою, і Австралія в цьому відношенні не була винятком *. Більше того, недосконалість книготоргівлі давало колоніальним письменникам ще кілька альтернатив. Місцеві автори могли негайно реагувати своїми творами на місцеві справи і проблеми. Однак те, що продукція була місцевою, не завжди забезпечувало успіх. Так, наприклад, імітатор "Іллюстрейтід Лондон Ньюс" (Illustrated London News), названий "Іллюстрейтід Сідней Ньюс" (Illustrated Sydney News (ISN)), перший випуск якого вийшов у світ 8 жовтня 1853, спочатку небезпечно балансував між "будинком" ( натяк на Англію) і молодий колонією. Він визначав подвійність своєї потенційної аудиторії таким чином:

"Дуже велика частина  нашого населення вже відточила  і змінила свої культурні та  інтелектуальні смаки під впливом  європейської освіти й витонченості  Заходу. Ми також віримо, що корінні  австралійці привітають нашу  скромну спробу стати провісниками  тієї чудової ери в історії  нації, коли науки, що облагороджують, і різновиду мистецтва, що очищають свідомість, будуть предметом гордості наших жителів ".

Багато пізніше глузлива передова стаття в тій же газеті змалювала відносини в редакції таким чином:

"Все опубліковане повинно  мати" присмак "Австралії, і  кожен склад повинен бути заповнений  флером річного щастя. Допустимі  посилання на евкаліпт, але аж  ніяк не на мімозу ... Цілі The Illustrated Sydney News дуже піднесені і людяні, але редактор не бажає виступати на захист якою -небудь політичної партії, секти чи людей ".

З періодичних журналів-довгожителів слід відзначити "Острейліен Джорнел" (The Australian Journal (1865-1962)) - журнал, сторінки якого були заповнені пригодами, любовними історіями і сенсаціями. Цей журнал був не тільки дійсно першим літературним тижневиком, а й першим виданням, в якому із задоволенням публікували твори місцевих авторів, а також поміщали похвальні відгуки на їх адресу. В "Острейліен Джорнел" (the Australian Journal) працювали "найсильніші колоніальні пір'я, які фіксували геніальні фрази колоніальної літератури". У журналі в першу чергу друкували твори, які розповідали про життя місцевих поселенців або взагалі якимось чином були пов'язані з життям колонії. Це факт підтверджують цифри: половина романів "з продовженнями", опублікованих в період з 1865 по 1890, належала перу місцевих письменників.

The Australian Journal фінансував поїздку письменника Маркуса Кларка до Тасманії. Результатом подорожі стала одна з найбільш відомих австралійських повістей "Протягом його життя" (For the term of his natural life). Ця повість з'являлася в журналі не менше чотирьох разів, що зробило її одним з найбільш "передруковують" серіалів в історії друку. Одним словом, the Australian Journal протягом ста років всіляко підтримував і заохочував місцеву літературу.

3. Особливості ЗМІ Австралії в XX столітті і журналістики післявоєнного періоду

80-ті роки ХХ століття  були "золотим століттям" австралійської  журналістики розслідування, основними  "виробниками" якої стали  газета "Нейшінел Таймс" (The National Times) і телевізійна програма Four Corners компанії "Острейліен Броудкестінг Компані" (Australian Broadcasting Company (ABC)) . Саме в цей період з'явилася величезна кількість Королівських комісій, тоді ж кілька міністрів корони пішли у відставку добровільно чи з примусу, а справи про корупцію в політичних і поліцейських колах стали надбанням широкої громадськості.

Журналістське розслідування 80-х років було справді безпрецедентним  явищем, хоча стиль як такий з'явився відразу після Другої Світової війни  або навіть раніше.

Найбільш повна історична  робота на тему расследовательской журналістики була написана в США Робертом Міралді (Robert Miraldi), який стверджував, що в даному роді журналістики існують дві традиції - об'єктивізм (objectivity) і тяга до сенсації (muckraking). Ці американські терміни захоплюють саму суть явища. Під об'єктивізмом Міралді увазі неупереджену й неупереджену журналістику, а під тягою до сенсації - приписування журналістиці функцій сторожового пса, справа якого викривати і, як наслідок, перебудовувати суспільство (більшою чи меншою мірою).

Розгрібання бруду (muckraking) в австралійській журналістиці виявляє схожі риси з разоблачітельской журналістикою США. Як правило, muckraking виникає в той час, коли соціальна реформа вже назріла і готова до реалізації. У США класичний "разоблачітельскій" період пройшов між 1900 і 1915 роками, в еру прогресивізму.

Що стосується Австралії, то тут ми бачимо три "сплеску  разоблачітельства": до війни, відразу після другої світової війни, коли надії на появу нових порядків були дуже високі, післявоєнний період.

"Сміс Уїклі" (Smith's Weekly), що існувала з 1919 по 1950, містила цілий "відділ розслідувань" (Investigation department), в якому працювали журналісти "з нахилами шукачі" (with a bent for sleuthing). Одним із справ, приписуваних цьому відділу, став розгром the New Guard, що зароджувався фашистського руху в 30-х XX століття.

Після війни основними  для преси стали проблеми нестачі  житла і психічної повноцінності. Особливо ясно цю тенденцію можна  простежити на прикладі газет "Сідней Боягуз" (The Sydney Truth) і "Мельбурн Геральд" (The Melbourne Herald).

Причому потрібно відразу  зазначити, що подача матеріалів у цих  виданнях відрізнялася - "Боягуз" (The Truth) була типовою представницею таблоїдної (масової) журналістики з тягою до скандалів і muckraking, в той час як "Мельбурн Геральд" (The Melbourne Herald) дослідники зараховують до так званої broadsheet *.

Постійним об'єктом журналістських розслідувань у газеті Truth стали махінації з житлом під час післявоєнної кризи нерухомості в Австралії. Будівельна компанія Альфреда Вінгрува "грабувала людей протягом п'яти років, приймаючи депозити за будинки, які ніколи не були побудовані". Махінації, здійснені в початку 30-х років, були викриті у 1947. Брак житла стала причиною створення міні-розслідувань на тему бідності ("Truth виявила сімейну пару, яка живе у шафі").

Найчастіше розслідування  Truth були обмеженими. У деяких випадках вони ставилися до глобальних проблем (як криза нерухомості, наприклад), але в більшості своїй не можна було побачити навіть малого натяку на зв'язок з політикою або "соціалкою". В епоху, в яку творила Truth, журналістика, в тому числі і "хрестово-похідна", була вузько обмежена певними людьми і подіями приватного характеру, що дуже схоже з сучасною ситуацією на телебаченні. Більш широкі проблеми (урядова політика щодо фінансування лікарень; критерії для лікарів, які приймаються на роботу) найчастіше просто опускалися. Наприклад, величезна кількість історій в Truth (і інших газетах) постійно натякали на продажність і розгнузданість поліції, але ніяких систематичних розслідувань ніхто не робив.

Журналістські розслідування  на тему психічної неповноцінності  проводила, як вже було зазначено  вище, газета "Мельбурн Геральд" (The Melbourne Herald).

Наприкінці 1946 року в "Мельбурн Геральд" опублікували одне з перших серйозних розслідувань умов утримання хворих у Вікторіанських психіатричних лікарнях. Денис Ворнер, пізніше широко відомий зарубіжний кореспондент, написав серію з чотирьох статей - перша називалася "Умови в психлікарнях жахають". Роком раніше Ворнер писав статті про житловій кризі і шахраїв, які наживаються на ньому. Отримавши пропозицію поспостерігати за психіатричними лікарнями і заручившись підтримкою докторів, Ворнер убрався в білий халат і відправився в психіатричну лікарню Кью. Умови в лікарні шокували Ворнера, і в результаті його статті викликали широкий громадський резонанс.

Розслідування у госпіталях Кью, Ройал і Монт-парк мали досить незвичайні наслідки. У березні 1952 року в Melbourne Herald була опублікована стаття про душевнохворого хлопчика, якого батьки прив'язували до кілочка білизняний мотузкою на задньому дворі. Виявилося, що, ознайомившись з расследовательскіе репортажами Уорнера, зневірені батьки віддали перевагу утримувати дитину на задньому дворі, ніж у державній клініці. The Herald вирішив провести своє розслідування, цього разу стосується душевнохворих дітей та їх батьків. Дві статті, написані після цього Біллом Тіпінгом, який, до речі, сам був батьком психічно нездорового дитини, стали причиною спонтанних і щедрих внесків (24 тисячі фунтів стерлінгів), які були пущені на перебудову і поліпшення клінік для душевнохворих. Редактор "Геральд" Сесіл Едвордс сказав з цього приводу: "Якби помітний заголовок був тим, чого ми домагалися, то ми б його і отримали: пронизливий крик жаху в ночі - а потім очікування наступної сенсації. Замість цього, на основі того ж матеріалу , але з орієнтацією на інші цілі, ми викликали таке суспільне хвилювання, яке спровокувало реформу у всій системі ".

Історії з клініками для  душевнохворих були частиною філософії "преса - четверта влада", згідно з  якою пліч-о-пліч йшли репортаж і, кажучи сучасною мовою, PR-кампанії, що переслідують будь-які цілі. Вищезгаданий Едвордс говорив, продовжуючи думку про призначення газети: "Хороша газета повинна ототожнювати себе з життям суспільства. Вона повинна бути готовою" направляти потоки благодійності "до тих, хто не може допомогти собі сам, висвітлювати проблеми, про які суспільство забуло". Більшість благодійних заходів та кампаній, проведених Herald, істотно відрізняються від більш пізніх зразків репортажу-розслідування. Багато стосувалися збереження публічних місць Мельбурна - це стало успішної формулою локализма преси. Наприклад, одна кампанія була спрямована на збереження ідеальної алеї вздовж Сент-Кілда Роуд, інша - на збереження парків. Прикладом більш жорсткої (і, з сучасної точки зору, більш значущою) була кампанія проти збільшення числа співробітників федерального уряду і обслуговуючого їх персоналу. Herald провела дану кампанію в січні 1955 року, а через два роки the Sydney Truth зробила те ж саме.

Грянувший культурна і політична революції на початку 60-х призводять до третього "сплеску muckraking'a", але цього разу, як не дивно, в якісній пресі і на телебаченні.

Об'єктами викриття і "перебудови" ставали різні люди і явища. У  масовій пресі особистість окремої, провинився в чомусь людину (військового  лікаря, наприклад) в 70-80 роках стали  підміняти особистістю начальника (міністерства Охорони здоров'я). У 80-ті роки, в так звану "золоту" еру журналістського розслідування, відбувається глобальна зміна об'єктів, на які спрямовані стріли "макрекеров". Вся увага журналістів кинуто на проблеми системи в цілому: корупція в уряді та уряді, расизм, перевищення службових повноважень, - одним словом, на все, що журналісти-шукачі поствоєнного періоду обходили стороною.

Причому, саме в 80-х роках  як ніколи раніше стає яскраво вираженою  тенденція представляти проблему читачеві з двох різних сторін: одну точку  зору йому підносить одна газета, іншу - інша відповідно. Дана тенденція пояснюється  захопленням основних засобів масової  інформації Австралії двома найбільшими  концернами - News Corp. Ltd і Fairfax Holdings Ltd, думки яких майже в будь-якому випадку були діаметрально протилежними.

4. Сучасний стан ЗМІ Австралії

В Австралії видається  близько 528 газет, з них 48 щоденних (10 столичних і 38 провінційних).

Спочатку більшість австралійських газет було пов'язано з сімейними  династіями. "Сідней Монинг Геральд" (The Sydney Morning Herald) - з Фейрфакс, Мельбурнський "Ейдж" (The Age) - з Сайма, хобартская "Меркьюрі" (The Mercury) - з Девісом, лонсестонская "Екзамайнер" (The Examiner) - з Рольфом , Аделаїдського "Едветайзер" (The Advertiser) - з Бонітонамі, Пертская "Вест Острейліен" (The West Australian) - з Хеккет. Але зараз газети вийшли за рамки "сімейного" справи - серед великих монополістів, чиї сім'ї стояли біля самих витоків австралійських ЗМІ, під "взаємодію" з газетами залишилися тільки Фейрфакс (Fairfax). Причому їх компанія поділена між п'ятьма власниками, а реально в руках родини на даний момент зосереджені лише 10 відсотків акцій Fairfax'а, отже, про повний контроль над медіа-холдингом John Fairfax Holdings могутньої сім'ї залишається тільки мріяти. Всі інші вищеназвані сімейства вже відійшли від справ, а їх частки викуплені конкурентами.

Отже, на сьогоднішній день самими могутніми корпораціями серед  газетних ЗМІ є News Corp. Ltd, що належить Руперту Мердоку, і John Fairfax Holdings, частковий контроль над якою все-таки зберігає сім'я Фейрфакс. Журнальної періодикою володіє компанія Кері Пакера Australian Consolidated Press - дочірнє підприємство потужного холдингу Publishing & Broadcasting Ltd.

Компанія Руперта Мердока News Corp. Ltd. контролює 59 відсотків усіх друкованих ЗМІ Австралії, залишивши 23 відсотки на частку Fairfax Holdings, 8 відсотків - Northern Star і 10 відсотків-United Media Holdings of West Australia.

News Corp. Ltd випускає "Острейліен" (The Australian), "Дейлі Телеграф" (The Daily Telegraph), "Геральд і Уїклі Таймс" (Herald and Weekly Times), "Меркьюрі" (The Mercury), "Едветайзер" (The Advertiser), " Кур'єр-Мейл "(The Courier-Mail)," Сандей Міррор Ньюс Пікторіел "(The Sunday Mirror News Pictorial (Сідней))," Ньюс "(News - Дарвін)," Сандей Боягуз "(The Sunday Truth - Брісбен)," Сандей Таймс "(The Sunday Times - Перт) та багато інших.

Що стосується John Fairfax Holdings, ця компанія випускає одну з найстаріших газет "Сідней Монинг Геральд" (The Sydney Morning Herald), "Ейдж" (The Age), "Острейліен Файненшіел Рев'ю" (The Australian Financial Review) та інші.