Система книгорозповсюдження

     Форми посередництва у розповсюдженні книжкової продукції видавець обирає залежно від умов функціонування та можливостей свого видавництва. Ми розглянемо найголовніші з  цих форм.

     Незалежні книжкові магазини

     За  формою власності це переважно товариства з обмеженою відповідальністю або  акціонерні товариства. Основний кістяк їх склали потужні книгарні колишньої  “Укркниги”, які вистояли в боротьбі iз грошовитими орендаторами та владними ініціаторами-приватизаторами. У столиці України – це добре знані не лише серед киян, а й любителів друкованого слова в багатьох областях України, книгарні “Наукова думка”, “Знання”. Скажімо, колектив “Наукової думки”, де зуміли сформувати найбільший асортимент україномовної літератури за найнижчими цінами завдяки досить помірній надбавці до відпускної видавничої ціни, й досі зберігає статус своєрідного базового магазину для багатьох бібліотек і дрібнооптових покупців із регіонів.

     На  сьогодні в Україні налічується близько 350 книжкових магазинів. Для порівняння: у Голландії з населенням 16 млн. – книжкових магазинів близько 1600; у Польщі з населенням 38 млн. – 2500 книгарень. Деякі зміни щодо поліпшення якості книжкової торгівлі з’явилися лише у 2002 році, коли в Києві було відкрито перший книжковий супермаркет мережі “Буква”. Станом на середину 2006 р. в Україні працюють чотири книжкових мережі. У “Букви” 26 магазинів, у “Літери” – близько 25, у “Книжкового супермаркету” – 16 [23].

     Також варто виділити “Українську книгарню”, “Центр української книги”, “Книгарню НТШ", які за підсумками рейтингового опитування серед учасників Львівського форуму видавців не раз називалися кращими в Україні.

     Когорту таких торговельних центрів нині стали поповнювати новоутворені магазини, з-поміж яких варто назвати “Букву”, “Орфей”, “Гранд-Експо”. Вони відрізняються гарним сучасним обладнанням вітрин, покажчиками літератури за тематичними і жанровими ознаками, можливістю комп’ютерного пошуку, штрих-кодовими позначками на кожному примірнику книги, вільним доступом покупців до книг. З негативів – орієнтир на друковану продукцію російських видавництв, ігнорування україномовними виданнями, високі торговельні націнки [21, 386].

     Разова  покупка в українській книгарні – зазвичай кілька книг. До середнього чека найчастіше входить дві книжки. Книготорговці відзначають тенденцію до зростання “середнього чека”. Наприклад, у мережі “Буква” у 2005 році середній чек становив 37,28 грн., а у 2006-му – 42,93 грн. “Середній чек” помітно різниться за регіонами. У великих містах – Києві, Одесі, Дніпропетровську, Харкові – 50-60 грн. У менших містах – Херсоні, Миколаєві – 20-25 грн. [23].

     Відомчі книжкові магазини

     Значний за можливостями, але мало “освоєний” сучасними видавцями канал реалізації. Він пов’язаний із виходом на так звані специфічні ринки і специфічного покупця. Такими є навчальні заклади, наукові, громадські організації, державні установи, в яких працюють книготорговельні точки.

Робота  тут буде успішною, якщо тематика друкованої продукції безпосередньо перетинатиметься з професійними інтересами тамтешнього контингенту споживачів [21, 385].

      Книжкові  відділи в непрофільних торговельних підприємствах

      В останні роки, після певного затишшя, у цьому сегменті помітне незначне пожвавлення. Прагнути урізноманітнити асортимент своєї продукції й повніше задовольнити потреби своїх постійних покупців, нові власники великих універсальних магазинів згадали й про книгу. Однак вибір її залежить здебільшого від смаку власника. В таких відділах важко знайти українську книгу. Стосується це й нових книжкових відділів, відкритих у різноманітних “метроградах”, “квадратах” та “бутиках” [21, 394].

     Так, наприклад, мережа роздрібної торгівлі “Велика Кишеня” (23 супер- і 3 гіпермаркети) відкрила у своїх магазинах три книжкові відділи. Усі вони розташовані у Києві – два по 120 м² і один на 400, асортимент останнього – 50 тис. найменувань. Представники компанії стверджують, що на книжкову продукцію є попит, тому мають намір розвивати цей напрям [23].

      Лотки й кіоски з продажу друкованої продукції

     Це  так звані малі форми торгівлі друкованою продукцією, які в нинішніх українських реаліях стали невід’ємною  складовою новоутворюваної мережі. У країнах Заходу вони також поширені, хоча й не займають помітного місця  в обсягах загальних продаж.

     Розквіт лоткової торгівлі книгами на теренах  колишнього Радянського Союзу припадає на початок 90-х років минулого століття, коли вона практично заполонила всі  багатолюдні вуличні перехрестя й майдани великих і малих  населених пунктів. Мобільні лоточники успішно реалізовували передусім недорогу та “ходову” на той час літературу примітивного з точки зору змісту й художньо-поліграфічного штибу I швидко отримували надвеликі прибутки.

     З другої половини 90-х років ця форма  торгівлі була дещо потіснена владними органами. Нині книги разом із різноманітним канцелярсько-косметичним дріб’язком знову повертаються в газетні кіоски, а вулична торгівля книгами стає більш упорядкованою.

     Щоправда, ставлення місцевої виконавчої влади  до неї не скрізь однакове. До того ж, періодично змінюється. Для прикладу, за останнє десятиліття лоткова торгівля книгами з чітко окресленою національно-патріотичною тематикою стала своєрідною візитною карткою столичного майдану Незалежності. Особливо активно брали такі книги іноземці. Однак після реконструкції майдану і появи на ньому нових власників продавці таких книг неодноразово звідти витіснялися.

Видавцеві-початківцю слід пам’ятати про специфіку  тематичних і технічних характеристик  видань, які є витребуваними саме на лотках. Залежить це й від місця розташування лотка. На вокзалах і станціях, скажімо, безпрограшно спрямовувати путівники, кросворди, краєзнавчу, туристичну літературу й кольорові листівки, дешеві книги кишенькового формату, що за тематикою належать до “легких” жанрів – любовні історії, детективи, пригоди [21, 388].

      Книжкові  клуби

     Така  форма торгівлі віддавна добре зарекомендувала  себе в ряді країн Західної Європи. Скажімо, у Нідерландах через  книжкові клуби реалізується щороку до 25 % усіх накладів видань, у Бельгії – до 10 %. Сьогодні в світі діє близько 600 книжкових клубів, які охоплюють близько 55 мільйонів своїх членів. В Росії, зокрема, уже у 2000 році діяло 46 таких клубів.

     Провідні  видавництва прагнуть будь-що укласти  угоди з книжковими клубами на поставку своїх кращих книг великими партіями. Адже саме через ці своєрідні просвітні осередки в ряді європейських країн поповнюються шкільні бібліотеки, видаються анотовані списки новинок, які потрапляють у невеликі провінційні книгарні, складають списки видань популярної літератури. На жаль, і у цьому випадку доводиться констатувати, що така форма реалізації книг в Україні поки що перебуває у зародковому стані. Хоча, як приклад для наслідування, можна виділити “Клуб сімейного дозвілля”, який був створений у Харкові.

Дещо  в іншому ключі працює київський  книжковий клуб-кафе “Бабуїн”, який останнім часом різними засобами реклами пропагує свою діяльність і  привертає до себе увагу читачів  та фахівців, передусім, інтелігенції [21, 392].

      Відділи “Книга-поштою”  при фахових періодичних виданнях

      Раніше  висиланням замовлених книг поштою займалися  спеціалізовані книжкові магазини системи  “Укркниги”. Певний період цією справою в Україні ніхто не займався. Нині ця форма торгівлі пожвавлюється. Ініціативу перехопили фахові періодичні видання. З-поміж них – “Книжник-ревю”, “Книжковий клуб”. Окрім того, на сторінках цих та інших видань періодично вміщуються прайси та значаються ціни на пересилку видань, які здійснюють самі видавництва [21, 394].

      Посередництво у розповсюдженні видавничої продукції стає дедалі прибутковішою справою, тому є немало підприємств та організації, які займаються такою діяльністю, що ми і спостерігаємо з усього сказаного вище. 

      2.3. Торговельні одиниці змішаної форми продажу 

     Окрім розглянутих вище складових системи книготоргівлі існують і такі форми розповсюдження видавничої продукції, що можуть функціонувати у варіанті посередницької діяльності, а можуть – як торговельні одиниці самих видавництв. Розглянемо найпоширеніші.

     Книготорговельні  фірми

     В умовах українського ринку друкованої продукції сьогодні передчасно говорити про формування такої мережі західного типу, де в цьому сегменті відіграють неабияку роль різноманітні холдинги, групи, об’єднання, фірми. Неодноразові спроби на державному рівні створити відкрите акціонерне товариство “Книги України” на кшталт колишньої “Укркниги” так і не увінчалися успіхом. Очевидно, час для таких форм торгівлі настане тоді, коли в книговидавничу галузь спрямується крупний капітал, що спонукатиме до концентрації ринку.

     Поки  що не приживається в Україні й  досвід росіян, де за принципом холдингів  кілька потужних видавництв узгоджують між собою не лише видавничу політику, а й створюють спільну книготорговельну мережу (зокрема це стосується “Инфа-М”, “АСТ” та ін.) [24].

     Натомість маємо окремі підрозділи колишньої  великої структури, які ось уже  кілька років самотужки прагнуть поєднати переваги колишньої централізованої  системи доставки книг, єдиного управління і мережного принципу організації  книжкової торгівлі.

     Йдеться про окремі регіональні відділення пам’ятної “Укркниги”, які у видозміненому вигляді пристосувалися до нових умов, зокрема у Києві, Дніпропетровську, Одесі, Ріпному.

     Перспективу мають видавничо-торговельні фірми, створені при видавництвах чи редакціях газет. Скажімо, “Перун” чи не повністю перебрав на себе розповсюдження й доставку по Україні навчальної літератури для шкіл. Потужнішою стає така мережа в “А.С.К.”, “Ельзі-Н”, “Кондорі”, “Фоліо”, “Київських відомостях” та ін [21, 387].

     Інтернет-магазини

     У західному світі продаж друкованої продукції через Інтернет-сайти видавництв чи книгорозповсюджувальних фірм iз року в рік невпинно зростає. Так, за даними щорічного опитування, яке проводить американський видавничий тижневик “Рublisher Weekly”, більшість респондентів серед найзручніших форм купівлі книг виділяють саме такі послуги “всесвітньої павутини”.

     У сусідніх iз нашою країною Польщі та Росії цей сегмент книжкового ринку стрімко розвивається. Скажімо, в Росії вже на початок нового тисячоліття понад 300 видавничо-книготорговельних фірм реалізовували свою продукцію через мережу Інтернет. Найпотужніший віртуальний книжковий магазин вдалося створити лідеру російського видавничого ринку торговому дому “Библио-Глобус”. Книжковий асортимент, розміщений на двох потужних web-сайтах (один – для внутрішнього ринку, другий – для міжнародного) складав близько 50 тисяч назв книг практично з усіх тематичних розділів. Відправка книг, замовлених через ці сайти, здійснюється не лише в Росію, а й до інших країн світу.

     В Україні ця справа перебуває в зародковому стані. Лише незначна кількість видавництв має власні web-сайти (“Генеза”, “Основи”, “Смолоскип”, “Юрінком”, “Техніка”).

     Важливість  таких сайтів полягає у тому, що в них розміщуються не лише загальні відомості про видавництво та перелік наявних у продажу книг, а й рецензії на кращі видання, фрагменти електронних версій окремих розділів, інформація про наступні новинки [21, 389].

     Ця  форма торгівлі має немало суттєвих переваг. Виділимо найголовніші.

     Для читача: цілодобовий доступ до інформації, економія часу завдяки оперативному пошуку потрібного видання, можливість замовлення без посередників.

     Для видавця: економія коштів на маркетингові програми, можливість продажу товару за нижчими цінами, донесення інформації про наявність книг на необмежені території, популяризація програми свого видавництва.

      Дрібнооптові  гуртові книготорговельні підприємства

     Ці  підрозділи можна назвати прообразом майбутніх крупних дистриб’юторських організацій, об’єднань та фірм. Найбільш поширені y Західній Україні, де вони вільно розвивалися ще в дорадянські часи, зокрема y 20-30-ті роки XX століття.

      Функціонують  регіональні (обласні) дрібнооптові гуртові книготорговельні підприємства – правонаступники колишніх обласних книготоргів, незалежні [7, 9].

     Основною  перевагою такої форми є мобільність (київські видавці вже звикли передавати нові видання своїм компаньйонам потягами чи автобусами, що відправляються в західному напрямку), незначні торговельні націнки. До головних недоліків належать обмежені можливості таких підприємств щодо реалізації значної кількості накладів видань.