Джерела земельного права

Прийняття декретів дало можливість не тільки оперативно врегулювати відносини  власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної, кредитно-фінансової системи, оподатковування, державної політики оплати праці  і ціноутворення, але й призупиняти в цілому чи в окремих частинах дію кількох законодавчих актів. Зокрема, було зупинено дію низки норм Земельного кодексу в редакції від 13 березня 1992 р. Специфіка декретів Кабінету Міністрів, як джерел права, полягає також у тому, що вони можуть бути змінені або скасовані лише на підставі закону.

3. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права 

Безпосередніми джерелами регулювання  земельних відносин підзаконного характеру  є постанови Верховної Ради України. До них відносяться, наприклад, постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. № 563-Х1І "Про земельну реформу" і від 13 березня 1992 p. № 2200-ХІІ "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Особливе місце серед них займає постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР, якою були затверджені Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Цей комплексний концептуальний документ окреслює основні проблеми у галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів, а також визначає програму розвитку виробничого і природноресурсового потенціалу країни, заходи для збалансованого використання й ефективного відновлення природних ресурсів.

Вчені відзначають зниження кількості  постанов Верховної Ради України, пов'язаних з земельним правом, і пояснюють  це неможливістю реалізації їх норм, як норм прямої дії.

Укази і розпорядження Президента України, пов'язані з системою джерел земельного права, стосуються певних відносин або об'єктів. Вони обов'язкові для виконання на всій території нашої країни. 11І вказані підзаконні акти не повинні суперечити Конституції і законам, а також один одному.

Укази Президента умовно можна поділити на 2 групи: "звичайні" та "надзвичайні". До надзвичайних належать укази, видані відповідно до п. 4 Перехідних положень Конституції. Відповідно до Перехідних положень Президент протягом 3 років після набуття чинності Конституцією мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України. Такий указ Президента набирав чинності, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада не приймала закон або не відхиляла поданий законопроект, і діяв до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України.

Прийняття "надзвичайних" указів Президента дало можливість прискорити здійснення земельних перетворень і формування ринкових інститутів у сфері використання земель. Зокрема, Указ Президента України від 23 квітня 1997 р. № 367/97 "Про оренду землі" сприяв створенню умов для ефективного використання на договірній основі земель, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави. Указ діяв до моменту набрання чинності законом "Про оренду землі".

У той же час загострилася проблема внутрішньої узгодженості земельного законодавства, яка була викликана відсутністю в чинному законодавстві чіткого визначення юридичної природи "надзвичайних" указів Президента. Низка таких указів, які діють на сьогоднішній день, не відповідають законам, а деякі з них прямо суперечать чинному законодавству. Правомочність Президента на видання "надзвичайних" указів закінчилася 28 червня 1999 р.

"Звичайні" укази приймаються  Президентом відповідно до ст. 106 Конституції. До їх числа  відносяться, наприклад, укази  від 8 серпня 1995 р. № 720/95 "Про  порядок паювання земель, переданих  у колективну власність сільськогосподарським  підприємствам і організаціям", від 17 лютого 2003 р. № 134/2003 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру", від 25 липня 2006 р. № 644/2006 "Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок" тощо.

Розпорядження Президента, які стосуються регулювання питань використання і  охорони земель, нечисленні. Наприклад, відповідно до розпорядження Президента від 17 лютого 1996 р. № 34/96-рп "Про Національну програму охорони земель на 1996-2005 роки" була розпочата робота над створенням від повідної програми, метою якої стало створення умов для раціонального використання земель, відтворення родючості ґрунтів і впровадження екологічно збалансованого землекористування.

Основна роль у конкретизації законів  і основний обсяг земельно-правових норм міститься в численних постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, що є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно з ст. 117 Конституції Уряд приймає нормативно-правові акти на підставі й у виконання Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента, що є обов'язковими до виконання. Звичайно постанови Кабінету Міністрів України приймаються у виконання прямої вказівки закону, постанови Верховної Ради України або Указу Президента. Вказані повноваження ґрунтуються на принципі поділу влади і означають, що Уряд може створювати норму права лише в рамках делегованої нормотворчості, коли необхідність прийняття урядової постанови чи розпорядження випливає з актів більш високого рівня. Так, наприклад, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень ЗК Кабінет Міністрів України 1 серпня 2002 р. № 1100 прийняв постанову "Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності", яким була забезпечена реалізація конституційних прав громад сіл, селищ і міст на землю в період до законодавчого врегулювання питань розмежування земель державної і комунальної власності.

Уряд може також самостійно визначати  потребу прийняття того чи іншого нормативного акта, необхідного для  усунення прогалин у чинному законодавстві. До таких актів належать, наприклад, постанови Кабінету Міністрів України  від 12 січня 1993 р. № 151 "Про порядок  ведення державного земельного кадастру", від 4 серпня 2000 р. № 1218 "Про Державний  технологічний центр охорони родючості ґрунтів", від 17 липня 2003 р. № 1088 "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" тощо. Особливістю нормотворчої діяльності Кабінету Міністрів України є те, що правові норми містяться як у самих постановах, так і в положеннях, правилах, інструкціях і порядках, які затверджуються цими постановами.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управлінські і контрольні функції в галузі використання і охорони земельних ресурсів. Ці акти мають відповідати законам, указам і розпорядженням Президента України, постановам і розпорядженням Кабінету Міністрів України, інакше вони не матимуть законної сили і не вважатимуться джерелами земельного права. Нормативно-правові акти міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють галузеве управління, обов'язкові для виконання в межах відповідної галузі. У той же час акти спеціально уповноважених державних органів у галузі використання і охорони земель і інших природних ресурсів є обов'язковими для всіх міністерств і відомств, фізичних і юридичних осіб.

Центральним органом державної  виконавчої влади у галузі використання і охорони земель є Державний  комітет України із земельних  ресурсів (Держкомзем). Відповідно до постанови  Верховної Ради України "Про прискорення  земельної реформи та приватизацію землі" Держкомзем наділений компетенцією видавати нормативні документи з  питань реформування земельних відносин, що є обов'язковими для виконання місцевими органами влади і управління, власниками землі і землекористувачами незалежно від форм власності і відомчої належності. У межах своєї компетенції Держкомзем розробляє і затверджує інструкції, методики, правила й інші нормативно-правові акти міжвідомчого (міжгалузевого) значення. До таких актів належать, наприклад, накази від 9 січня 2003 р. № 2 "Про затвердження Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок", від 19 травня 2005 р. № 612/10892 "Про затвердження Порядку одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель" тощо.

Нормативно-правові акти в сфері  регулювання земельних відносин із спеціальних питань можуть прийматися Держкомземом разом з Державним  комітетом України по водному  господарству (Держводгоспом) та Державним  комітетом України лісового господарства (Держкомлісгоспом), Міністерством  регіонального розвитку та будівництва (Мінрегіонбудом), Міністерством аграрної політики (Мінагрополітики) та іншими відомствами. Як приклад можна навести наказ Держкомзему,

Мінбуду, Держводгоспу, Мінагрополітики, Держкомлісгоспу та Української  академії аграрних наук від 27 січня 2006 р. № 19/16/22/11/17/12 "Про Порядок нормативної  грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів)".

Міжвідомчою компетенцією у галузі використання і охорони земель і  інших природних ресурсів володіє  Міністерство охорони навколишнього  природного середовища України (Мінприроди). Воно реалізує державну політику у  галузі екології, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної і радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності.

Специфіка відомчої нормотворчості полягає  в необхідності обов'язкової державної  реєстрації нормативних актів міністерств  і інших центральних органів  виконавчої влади, що здійснюється відповідно до Указу Президента від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та відповідним Положенням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731. Незареєстровані акти міністерств та інших органів виконавчої влади, а також зміни та доповнення до них, не можуть слугувати джерелами земельного права.  

Висновок

Земельне право включає в  себе систему земельно-правових інститутів, які закріплюють земельні відносини  в суспільстві.

Під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються  загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві  і в даний час.

Характеристика джерел земельного права базується на уявленнях  про поняття джерел права, які  розробляються наукою теорії права, а також на застосуванні цих уявлень  до галузі земельного права.

Джерелом земельного права є  нормативно-правові акти, які регулюють  земельні відносини. Структура земельного законодавства є формою організації  системи земельних нормативних  актів. Якщо земельне право — це сукупність юридичних норм, то земельне законодавство — це система нормативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство — зовнішня форма права, тісно зв'язана з його змістом. Отже, земельне право становить зміст земельного законодавства, а законодавство є формою вираження земельного права.

Нормативно-правовий акт – це документ, прийнятий у визначеному порядку  компетентним державним органом, у  якому містяться норми права. У нашій правовій системі нормативно правовий акт є основним джерелом права. Нормативно-правові акти поділяють  на закони та підзаконні нормативно-правові  акти.

Закони – це нормативно-правові  акти, що видаються законодавчими  органами (у нашій державі –  Верховною Радою України), мають  вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини. Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні.

Конституція як основний закон держави  є основою структури всього законодавства  і займає центральне місце серед  джерел земельного права.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Центральне місце серед законів в галузі земельного права займає Земельний  кодекс України.

Сучасне значення кодексу полягає  в тому, то вій регулює головні  питання щодо власності та використання земель. У ньому закріплені права  та обов'язки власників землі та землекористувачів. Важливе значення мають норми Земельного кодексу, які визначають правовий режим різних категорій земель: земель сільськогосподарського призначення; земель населених пунктів; земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; земель лісового фонду; земель водного фонду; земель запасу. Земельній кодекс передбачає комплекс заходів щодо забезпечення охорони земель, регулює питання державного контролю за використанням і охороною земель, ведення державного земельного кадастру та інші.

Метою написання конрольної роботи було висвітлення питань про джерела земельного права. Все це було проаналізовано на прикладі різних законів України, Земельного кодексу та інших нормативно-правових актів.