Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки

Автор: Пользователь скрыл имя, 04 Августа 2013 в 21:45, реферат

Описание работы

Земля завжди мала особливу цінність, що й відрізняє її від інших об'єктів цивільних правовідносин. Через свої природні властивості земля забезпечує можливість життєдіяльності усієї людської спільноти. Головна цінність землі як ресурсу полягає в тому, що вона є: основним національним багатством (ст. 14 Конституції України), виступає як засіб виробництва (посівні площі, сади, пасовища, ліси та ін.), є об'єктом правочинів із нерухомістю; основою життя і діяльності народів, що мешкають на відповідній території, та в інших якостях. Така багатоаспектність значення землі зумовлює концентрацію навколо неї різноманітного роду інтересів – держави, суб'єктів господарської і підприємницької діяльності та, в першу чергу, фізичних осіб – землевласників і землекористувачів.

Содержание

Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки………………..3
Земельна ділянка разом із будівлею ……………………………………………………..7
Спадкування земельних ділянок нерезидентами………………………………………...8
Висновок……………………………………………………………………………..........10
Список використаної літератури………………………………………………… ……..11

Работа содержит 1 файл

РЕФЕРАТ_Спадкування зем.ділянки.doc

— 103.00 Кб (Скачать)

Спадкування землі нерезидентами.

Специфіка притаманна й спадкуванню  земельних ділянок нерезидентами. Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 81 ЗКУ іноземні громадяни й особи без громадянства можуть у випадку прийняття ними спадщини набувати права власності  на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, які належать їм на праві приватної власності. Іноземні юридичні особи, як визначено у ч. 2 ст. 82 ЗКУ, можуть набувати при прийнятті спадщини право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: (а) у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; (б) за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна. Тобто, іноземці та особи без громадянства також можуть одержати у спадщину земельні ділянки, проте їхнє право спадкування володіє низкою особливостей, які полягають у наступному: 1) ділянки несільськогосподарського призначення, розташовані в межах населених пунктів, успадковуються на загальних засадах, в той час як ділянки, що знаходяться поза населеними пунктами, переходять у спадщину лише якщо на таких ділянках розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать цим особам на праві приватної власності (ч. 2, пункт в) ч. 3 ст. 81 ЗК України); 2) наступний момент, на який слід звернути особливу увагу - із положення п. 4 ст. 81, п. 4 ст. 82 ЗКУ землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину нерезидентами (тобто іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами), підлягають відчуженню протягом року. При цьому це положення не означає заборону успадкувати земельну ділянку названої категорії іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами. Виходячи з юридичної логіки, у випадку прийняття спадщини нерезидентами нотаріус у встановлені строки повинен видати їм свідоцтво про право на спадщину, включивши до нього й земельну ділянку. З цим свідоцтвом іноземні особи звертаються до державних органів державної для реєстрації прав на землю. Але ж на практиці відомі випадки відмови органів державної реєстрації прав на землю у видачі держактів іноземцям, посилаючись на іншу норму ЗКУ — на ч. 4 ст. 22 ЗКУ, у якій зазначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть бути надані у власність іноземних громадян, іноземних юридичних осіб, апатридів й іноземних держав. Отже, маємо справу з колізією, бо ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ надають право спадкування таких земель іноземцями, тому й відмова органів державної реєстрації прав на землю підлягає оскарженню.

Але не слід забувати, що навіть отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку, нерезидент зобов’язаний відчужити цю земельну ділянку протягом одного року. Причому невiдчуження таких земель у встановлений строк згідно з п. «е» ст. 140, п. «д» ч. 1 ст. 143 та ст. 145 ЗКУ є підставою для примусового припинення права власності на землю, що здійснюється за позовом органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку. Слід закцентувати увагу на тому, що законодавство не передбачає реальних можливостей у зазначених суб'єктів виконати покладені на них ЗК України обов'язки щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Відповідно до ст. 55 Закону "Про нотаріат" угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується. Стаття 132 ЗК України містить подібну норму, яка вимагає при укладенні угод про перехід права власності на земельні ділянки подання документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку. Ситуація ускладнюється тим, що згідно ч. 2 ст. 1299 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. Виходячи з того, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, слід визнати, що видача такого документу (свідоцтва про право на спадщину) нотаріусом не засновується на законі. Виникає колізія норм, одна з яких (ч. 4 ст. 81 ЗК України) допускає прийняття сільськогосподарських земель у спадщину, а інші (ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 82 ЗК України) не допускають виникнення права власності на ці ділянки. Якщо нерезидент спробує відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом одного року, то він матиме ще одну перепону — мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, можна дійти висновку, що чинне законодавство унеможливлює відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, успадкованих іноземцями, особами без громадянства та іноземними юридичними особами. Укладення будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження землі зазначеними особами, є прямим порушенням закону.

 

 

 

ВИСНОВОК

Одне з основних завдань судово-правової реформи є реалізація демократичних  ідей правосуддя, вироблених світовою практикою й наукою. У цьому зв'язку особливого значення набуває розробка концептуальних основ статусу суддів України, який відповідатиме міжнародним стандартам, формулювання нової концепції ролі суддів в державі, суспільстві, яка відповідала б природі судової влади в цілому і статусу суддів зокрема, оскільки виключно останні є безпосередніми носіями судової влади в державі. Незважаючи на те, що окремі проблеми статусу суддів уже були предметом вивчення деяких учених, комплексного наукового дослідження основ статусу судді в Україні не провадилося, як немає й фундаментальних досліджень юридичної природи статусу носія судової влади, структури і змісту цього інституту, а також сутності службових прав, обов'язків, повноважень і правосуб'єктності судді у відповідності з міжнародними стандартами.

Прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про судоустрій і статус суддів» 7 липня 2010 року покликаний започаткувати новий етап судово-правової реформа в Україні, стати першим кроком на шляху удосконалення правової і судової системи в нашій державі. Попри наявність певних позитивних змін і прогресивних положень, зазначений Закон, як відзначають експерти та провідні вчені-юристи, містить чимало протиріч та суперечливостей багатьох його положень, що потребують суттєвого доопрацювання, зокрема його положень щодо статусу професійного судді та щодо створення необхідних умов для забезпечення неупередженого та незалежного здійснення суддею своїх професійних функцій.

На фоні незавершеності судово-правової реформи та необхідності подальшого комплексного реформування судової системи та практичного удосконалення питань щодо забезпечення гарантій справжньої незалежності судової влади, особливо, на мою думку, від правлячих політичних сил, належне законодавче визначення статусу суддів є вирішальним кроком до становлення такої судової влади, яка була б здатна забезпечити надійний захист й реалізацію конституційного права громадян на судовий й неупереджений захист прав і свобод людини, а відтак і збереження у суспільстві стабільності й громадського миру.

 

                                               

 

  

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

    1. Конституція України, К., 1996 року.
    2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.
    3. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року.
    4. Закон України „Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року.
  1. Закон України „Про Державний земельний кадастр” від 7 липня 2011 року.
  1. Закон України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 року. 
  2. Закон України „Про землеустрій” від 22 травня 2003 року.
  3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.08. № 7 “Про судову практику у справах про спадкування”.
  4. Постанова КМУ від 11 квітня 2002 р. № 502 „Про порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб затверджений”.
  5. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України за ред. Є.О. Харитонова 2011р. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 527 с. // (ст.691 - ст.1308), Глава 84 Загальні положення про спадкування (ст.1216 - ст.1232).
  6. М. Гаврик // Джерело в Інтернеті, Офіційний сайт Міністерства юстиції України: http://www.minjust.gov.ua - «Оформлення спадкових прав на земельну ділянку». – коментарі фахівців. // 2011-03-17.
  7. О.П. Кучерявий // Джерело в Інтернеті: http://gvizdivtsi.org.ua/ – Про деякі проблеми спадкування земельних ділянок. – коментар експерта.
  8. О. Башинський // Джерело в Інтернеті: http://silskinovyny.com/ – Як відбувається успадкування землі. //2011-07-20.
  9. А. Кірова // Джерело в Інтернеті: http://pravnik.at.ua/ – Спадкування права на земельну ділянку. // 2012-04-18.
  10. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник . за ред.. І.Є. Марочкіна, Н.В. Смбільової, О.М, Толочка. – Харків, 2009.



Информация о работе Особливості правового регулювання спадкування земельної ділянки